«Сім красунь» ( — Хафт пайкар) — четверта поема класика персьскої поезії Нізамі Гянджеві з його збірки «Хамсе», що була написана в 1197 році  перською мовою. Поема присвячена правителю Мараги Ала ад-Дін Корпе-Арслану ібн Аг-Сонгору. Назва поеми у  дослівному перекладі  має два значення  —  «сім портретів» або «сім красунь». У самій назві поеми присутня  метафора. Нізамі навмисне дав поемі таку назву, використовуючи гру слів. Поема відома також як «Сім куполів».

Основою сюжету поеми є  легенда про шаха Бахрама Гура (420—439 роки) із Династії Сасанідів. Майже  половину всієї поеми складають сім розповідей дружин Бахрама — царівен, що живуть у семи палацах (в шатрах), кожен з яких, відповідно до давньої міфології, присвячений  якійсь планеті і дню тижня і має відповідний колір.

Час створення і присвята Дата створення поеми точно не встановлена. Хоча Нізамі Гянджеві закінчив  «Іскандер-наме», яку вважав вершиною своєї творчості, в 1202 році, тому вважають, що саме поема  «Сім красунь» была останньою поемою автора.  У розділі, приуроченому причині створення поеми, Нізамі  розповідає, як від шаха Кьорпе Арслана до нього прибув посланець і замовив поему. Ця поема мала бути надзвичайно витонченою.  Поету в посланні була обіцяна велика нагорода, за умови, що замовлення буде виконано гарно. Але свобода вибору теми твору залишалась саме за Нізамі Гянджеві.

У відповідності до цього тексту декілька рукописів поеми  містять посвяту правителю  Мараги Ала ад-Дін Кьорпе-Арслану ібн Аг-Сонгору, який дав відомому поету Нізами свободу вибору теми твору.

Нізамі помер у 1208 році, а дата завершення поеми вказується  у словах «три роки після п'ятсот дев'яносто я читав цю книжку як і знамениті (поети минулого), у чотирнадцятий день місяця посту, коли чотири години дня були повними». Це означає, що датою завершення слід вважати 14 Рамадана 593 року гіджри (початок серпня 1197 року) — мабуть, це правильні дані. Однак у інших рукописах (групи «а») ім'я монарха, якому присвячена поема, змінено або неправильно написано; зазначено, що поема присвячена Кизил Арслану. Зберігся навіть вірш, у якому вказано день, місяць и час завершення написання поеми (або «після 498», тобто занадто рано, або ж «після 598/1202 року за нашим літочисленням»).

Короткий зміст

Після народження довгоочікуваного Бахрама за порадою мудреців його відправляють на виховання до арабського царя Номана. За наказом Номана був побудований прекрасний новий палац — Карнак. Одного разу в одній з кімнат палацу Бахрам знаходить портрети семи принцес з семи різних країн, в яких він закохується.

Після смерті батька Бахрам повертається в Персію і сходить на престол. Ставши царем, Бахрам починає пошуки семи принцес і одружується на них. Він наказує архітектору побудувати сім величних будівель — по одному для кожної зі своїх нових дружин. Архітектор розповідає Бахраму, що, згідно астрології, кожною країною, або «кліматом», тобто одним із семи «поясів», на які поділена Земля, править одна з семи планет, і дає пораду Бахраму прикрасити кожен з палаців для його дружин у відтінках кольору, з яким асоціюється планета, правляча країною, звідки прибула кожна з красунь. Спочатку Бахрам ставився скептично до пропозиції архітектора, але потім дає згоду на таке оформлення палаців для своїх дружин.

Після завершення будівництва принцеси поселяються в своїх палацах. Бахрам відвідує кожну принцесу в певний день тижня: в суботу — індійську принцесу, якою править Сатурн, в палаці з чорним куполом, в неділю — туркестанську (китайську) принцесу, якою править Сонце, у палаці з жовтим куполом, в понеділок — хорезмську принцесу, якою править Місяць, у палаці з зеленим куполом, у вівторок — слов'янську принцесу, якою править Марс, у палаці з червоною маківкою, у середу — магрибську принцесу, якою править Меркурій, у палаці з бірюзовим куполом, в четвер — румийську (візантійську) принцесу, якою править Юпітер, у палаці кольору сандалового дерева — і в п'ятницю — іранську принцесу, якою править Венера, в палаці з білим куполом. Цікаво, що Бахрам приходить до принцес у вбранні кольору їх палацу. Кожна з принцес розповідає цареві свою історію, яка відповідає певному настрою та її відповідному кольору. Сюжет кожної новели — любовне переживання, причому, у відповідності з переходом від чорного кольору до білого, груба чуттєвість змінюється духовно просвітленою любов'ю. Деякі вбачають у цьому переході містичний шлях, який повинна пройти людська душа від мороку до чистоти, до божества. Відповідно до цього цар, проходячи цей шлях, знаходив високі душевні якості. Згодом, відчувши гіркоту поразки, зраду та інші негаразди, він з любителя пригод перетворюється в гідного і справедливого правителя. Таким чином, друга тематична лінія поеми — перетворення Бахрама з легковажного царевича в справедливого і розумного правителя, який бореться зі свавіллям і насильством.

Минають роки. Доки цар переймався своїми дружинами, один із його візирів захоплює владу в країні. Раптом Бахрам усвідомлює хаос у своєму царстві: сусіди планують напасти, а скарбниця спорожніла. Він розслідує діяння міністра і, переконавшись у його провині за біди царства, засуджує його до смертної кари. Таким чином Бахрам відновлює порядок і законність у своїй країні. Опісля він наказує перетворити сім палаців своїх дружин у сім зороастрійських храмів, а сам вирушає на полювання та зникає у глибокій печері. Намагаючись знайти дикого осла (гур), Бахрам, натомість, знаходить свою могилу (гьор).

Аналіз твору

Поема «Сім красунь» написана у витонченому віршованому розмірі хафиф і, за оцінками, містить від 4637 до 5136 двовіршів. У своїй передмові до критичного видання німецький сходознавець Хельмут Ріттер змалював «Сім красунь» як «найкращий  епос  новоперської поезії і в той же час… як одне з найбільш важливих поетичних творінь всій східній індоєвропейської літератури». При створенні поеми Нізамі Гянджеві вміло використовував різні старовинні джерела, серед яких можна назвати «Шах-наме», а також Сіасет-наме Нізам аль-Мулька (XI століття), з якого він узяв головну історію пастуха і його невірного пса. Цілком можливо, що сім розповідей принцес випливають з попередніх робіт, але знайти зв'язок кожного з них з відомими літературними джерелами не вдалося. Оповіді, написані Нізамі, в будь-якому разі мали великий вплив на подальший розвиток перської та світової літератури. Так, наприклад, історія, розказана четвертою (слов'янською) принцесою, є найстарішою відомою розповіддю про жорстоку принцесу, яка не має імені в Нізамі, але відома у перекладі французького сходознавця у більш пізньому переказіЗбірка Петі де ля Кроа Les mille et jours (Париж, 1710—1712), складена під час перебування автора в Ірані. як Турандот.

Про вплив стародавніх східних сюжетів, якими скористався Нізамі Гянджеві, на західноєвропейську літературу пише італійський дослідник Італо Піцці. Так, у другому томі його книги Storia de la poesia persiana (Торіно, 1894) Піцці проводить паралель між розповіддю про загибель шаха Бахрама-Гура в трясовині, куди він потрапив, коли верхи на коні погнався за диким ослом, і язичницькою готською легендою про смерть короля готів Теодоріха Великого, якого, за легендою, чорний кінь бога Вотана забрав з королівського бенкету в Равенні в небесний чертог. Інша паралель — повість Нізамі про дочку російського царя (разом з тим і «туранського государя»), що задає важкі загадки, і італійська драма Карла Гоцці «Турандот», оброблена Фрідріхом Шиллером, — зазначено, що Гоцці запозичив сюжет для Турандот не з «Семи красунь», а зі збірки «1001 день». Однак якщо говорити про безпосередній зв'язок, то вказується про вплив оповідної рамки «Семи красунь» на повість «Амето» Джованні Боккаччо, де Амето — юний мисливець, вправний стрілець, який закохується в сім красунь, кожна з яких одягнена в особливий колір, і кожна розповідає Амето повість про кохання. При цьому Піцці зазначає, що цей старий східний сюжет є і в арабському збірнику сіцілійця ібн-Зафера (XII століття).

«Сім красунь» вважається шедевром еротичної літератури, але ця робота також сповнена повчень. Згідно Енциклопедії ісламу, Нізамі залишався вірним помірності і писав про необхідність обмеження еротики стриманістю, а гедоністичних задоволень — відповідальністю за управління державою. Незважаючи на те, що поет любив описувати сцени розваги шаха, основний зміст поеми в тому, що фізичні пристрасті можуть принести найбільшу насолоду тільки тоді, коли вони знаходяться в контексті чесноти, простоти і доброти.

Потрібно зазначити, що в ісламській космології Земля знаходилась в центрі семи планет: Місяця, Меркурія, Венери, Сонця, Марса, Юпітера і Сатурна. Ці планети вважалися провідниками Бога, і їх рух мав вплив на істот і події на Землі. Нізамі вірив, що єдність світу може сприйматися через зв'язки з арифметикою, геометрією та музикою. Числа були ключами до взаємозв'язку Всесвіту; через числа множина стає єдністю, а розбіжність — гармонією. Нізамі використовував число сім як основний мотив, оскільки це число завжди мало особливе значення на Сході, бо в ісламі сім вважається першим, досконалим числом. Деякі сучасні дослідники розглядають поему як трактат у віршах про астрологію, але дослідник Франсуа де Блуа вважає це помилкою.

Згідно Франсуа де Блуа, сенс твору явно в тому, що спроба Бахрама знайти щастя, живучи відповідно до зірками, є невдалою. Сім куполів побудовані у повній відповідності з властивостями зірок, але вони дуже близькі до того, щоб стати причиною його загибелі. Зрештою, як пише де Блуа, тільки відмова від задоволень семи куполів і прислухання до скарг семи жертв тиранії надають Бахраму статус істинного героя. І що важливо, антифаталістичне повідомлення було підкреслено в історії другої принцеси, в якому розповідається про царя, що через передбачене нещастя від власної дружини відмовився від шлюбу, але потім, підкоряючись безкорисливому коханню до дівчини-рабині, кидає виклик астрологам і бере долю в свої руки.

Енциклопедія ісламу зазначає, що фантасмагорична зміна героя поеми, Бахрама, під час його відвідин кожної принцеси охоплює символічний шлях між чорним, або таємним, величчю Божественного і білим, або чистим і єдиним. Палаци в поемі вкриті банями, що уособлювало будову Всесвіту, і через це Нізамі у своїй поемі показував гармонію Всесвіту.

Хоча в розповіді (зокрема, в історії сьомої принцеси) є містичні (суфійські) риси, точка зору на  цей твір як суфійську алегорію також помилкова. Де Блуа зазначає, що це витвір мистецтва, який дуже міцно вкоренився в цьому світі, і його етичний зміст носить принципово світський, а не релігійний характер.

Радянський сходознавець Євген Бертельс зазначає, що, хоча поема «Сім красунь» зовні справляє враження «найбільш легкої і безтурботної з поем Нізамі, де витончено всебічно розроблені теми любові, новели ніби написані лише для розваги й забави читача, насправді Нізамі уклав величезний філософський зміст в таку оболонку, яка могла полегшити йому доступ до кіл, не надто схильних до повчальних трактатів».

Азербайджанський учений Гейдар Гусейнов підкреслює, що словами «Немає такої мурашки в гробниці, на якій не було б клейма від руки насильства» Нізамі зображає в поемі гніт і несправедливість тієї епохиГусейнов Г. Н. К вопросу о социальных воззрениях Низами // Известия Азербайджанского филиала Академии наук СССР. — Б., 1943. — № 4. — С. 59..

Перші згадки про поему