Надія Михайлівна Панчук ( , с. Горинка, Україна — 27 травня 2022) — українська поетеса, членкиня Національної спілки письменників України (1997).
Життєпис Народилася Надія Михайлівна Панчук народилася 22 листопада 1940 року в селі Горинка Кременецького району Тернопільської області в селянській родині.
Закінчила Дубенське культосвітнє училище (нині — коледж). Завідувала сільським клубом, працювала методистом районного будинку культури на Рівненщині.
Закінчила Харківський інститут культури. З 1965 року стала завідувати довідково-бібліографічним відділом обласної бібліотеки в Ужгороді.
Померла 27 травня 2022 року.
Творчість З 1976 року Надія Панчук постійно друкувалася. Її вірші і публікації появлялися в обласній та республіканській періодиці, журналах «Дніпро», «Жовтень», «Березіль», «Тиса», у альманахах творчості молодих поетів «Суцвіття» (1977), «Калиновий спів» (1978), «Молодий день» (1979), «Поезія» (1984).
У газеті «Закарпатська правда» вела щотижневу рубрику «Літературний підвальчик».
Протягом 1983—1986 років була постійним автором рубрики «Мости братерства» обласного радіо, де давала поетичні огляди поезій відомих авторів різних народів колишнього Союзу.
В обласній та республіканській періодиці видрукувала низку публікацій про видатних діячів культури і мистецтва Закарпаття.
Авторка поетичних збірок «На обрії»— гори" (1980), «Ранкові поїзди» (!985), «Заповідний ліс» (1993), «VIXI» (1997), «Дика пряжа» (2000), «…тільки завтра…» (2003), «Різні наголоси» (2004), «Місця надій» (2005), «Стоп — кадри» (2006), "Запізнілі нейтрони" (2020), "Ходжу краєм..." (2024) та інші.
Відзнаки Лауреатка літературної премії імені Федора Потушняка.
Примітки
Джерела С. —350. Барна В., Чернихівський Г. Панчук Надія Михайлівна //
Посилання