Артаксеркс II Мнемон (дав.-перс. Артахшасса, що означає «Той, хто володіє праведним царством») — перський цар, правив у 404-359 до н. е., з династії Ахеменідів. Старший син Дарія II і цариці Парісатіди. До вступу на престол носив ім'я Арсак (Діон називає його Оарс). Через виняткову пам'ять греки прозвали його «пам'ятливий» (Мнемон).
Повстання Кіра Молодшого
Після смерті Дарія обстановка усередині Перської держави ускладнилася у зв'язку з боротьбою за престол між Артаксерксом і його братом Кіром Молодшим. Кір формально не мав права на престол, але його підтримувала впливова група придворної знаті, включаючи царицю Парасатіду. Сатрап Карії Тіссаферн, на дочці якого був одружений Артаксеркс, прибув на коронацію і повідомив новому царю, що Кір Молодший готує змову. Артаксеркс велів схопити брата, і лише заступництво матері врятувало його від загибелі. Вдаючи, що він змирився зі своєю долею, Кір повернувся в Малу Азію, де він був намісником і під приводом боротьби з бунтівними пісідійцями почав набирати війська. Численні грецькі найманці, заохочені щедрими обіцянками, охоче йшли до нього на службу. Формально це було їх приватною справою, жодне незалежне від Персії грецьке місто не примкнуло до Кіра, але при великому впливі Спарти, такий одноразовий набір цілого війська не міг обійтися без її відома. Кір спочатку не розкривав своїх планів, і, тільки коли все було підготовлено, оголосив, що похід передбачається вглиб Перської держави.
Дізнавшись про збір такої значної армії, що явно перевищує необхідні для втихомирення пісідійців військові сили, Тіссаферн поспішив до царя та інформував його про ситуацію що склалася. Ранньою весною 401 року до н. е. велике військо Кіра, в числі якого перебували і 13 тисяч грецьких найманців (11000 гоплітів і майже 2000 пельтастів — легкоозброєних воїнів), під командуванням спартанського полководця Клеарха, виступило в похід. Серед найманців Кіра виявився афінянин Ксенофонт, майбутній історик, який, очевидно, вів щоденники під час походу і описав його згодом у творі «Анабазис». Військо Кіра супроводжував великий флот під командуванням спартанця Самія. Цар Кілікії Свінесія зайняв подвійну політику по відношенню до Кіру. Він дав йому багато грошей і в той же час послав одного зі своїх синів попередити Артаксеркса.
У цей час в Єгипті ширилося повстання проти персів під керівництвом Аміртея. У 401 до н. е. Аміртей захопив у свої руки і Верхній Єгипет, включаючи Елефантину. Начальник перських військ в Сирії Аброком зібрав велику армію, щоб кинути її проти єгиптян. Однак у зв'язку з виступом Кіра Молодшого цю армію спішно довелося перекинути на допомогу Артаксерксу і Аміртей, отримавши перепочинок, переніс військові дії навіть на територію Сирії.
Тим часом Кір продовжував наступати на схід. В Іссі до нього прибуло 35 кораблів з Пелопоннесу та 25 з Ефеса, якими командував єгиптянин Тамос, один з друзів перського царевича. До війська Кіра приєдналися також 400 еллінських гоплітів, які відпали від Аброкома і кілька сотень найманців прибули з Греції. Аброком зі своєю армією відступив назустріч з головними силами царя. 3 вересня 401 до н. е. відбулася вирішальна битва між Кіром Молодшим і Артаксерксом в містечку Кунаксі в 90 км від Вавилона. У цій битві Кір загинув, пронизаний зброєносцями Артаксеркса, якого він прагнув будь-що вбити.
Перемога, здобута на тому фланзі армії Кіра, де стояли греки, втратила всякий сенс. Коли поширилася звістка про загибель Кіра, грецькі найманці спробували запропонувати свої послуги переможцю. Тіссаферн заманив Клеарха з його стратегами і лохагами (молодші командири) нібито на переговори, де лохаги були перебиті, а стратеги заарештовані; пізніше їх відвели до царя та відрубали голови. Лише одному лохагу, пораненому в живіт, вдалося пробратися до своїх і розповісти про те, що трапилося. Греки опинилися в чужій країні, серед ворожого оточення, без командирів. Але були обрані нові командири і, переслідувані по п'ятах перської армією, греки рушили в зворотний шлях. Після довгих поневірянь і злиднів вони вийшли в березні 400 до н. е. до південного узбережжя Чорного моря, до міста Синопа. З 13 тисяч учасників походу повернулося 8600. За свою подвійну політику був покараний і цар Кілікії Свінесій, який був позбавлений сану царя, а його країна була перетворена на рядову сатрапію.
Війна Персії та Спарти Після поразки Кіра Молодшого Спарта була втягнута у військовий конфлікт з Персією, яка почала каральні дії проти грецьких міст Малої Азії (які перебували під заступництвом Спарти) за їх сприяння Кіру. 400 року до н. е. Спарта послала в Ефес 5000 воїнів під командуванням Фіброна. Однак настільки нечисленне військо не було здатне до активних дій і прагнуло лише до захисту грецьких міст Малої Азії від персів.
У 397 до н. е. почалася відкрита війна між Спартою і Персією. У Малу Азію для керівництва військовими діями прибув спартанський цар Агесілай II. Хоча через свою малу чисельність лакедемонське військо вело військові дії мляво, Тіссаферн почав терпіти невдачі і тому навесні 396 до н .е. уклав з Агесілаєм перемир'я на три місяці. Користуючись тимчасовим перепочинком, Тіссаферн запросив допомогу у царя. Одночасно він як командувач всіма перськими військами в Малій Азії зажадав допомоги у Фарнабаза.
У 396 до н. е. Тіссаферн, отримавши додаткове військо, відновив війну. Одночасно Агесілай, армія якого тепер налічувала понад 20 тисяч осіб, відрядив на Геллеспонт для ведення військових дій Лисандра, який залучив на сторону Спарти могутнього перса Спітрідата, підпорядкованого Фарнабаза, разом з 200 вершниками і скарбницею, що знаходилася в його розпорядженні. Він зрадив персам тому, що Фарнабаз залишив у себе його доньку наложницею, порушивши свою обіцянку одружитися з нею, оскільки сподівався укласти шлюб з донькою царя.
Зробивши вигляд, що збирається напасти на Карію, де знаходилася резиденція Тіссаферна, і де останній зосередив свої основні сили, Агесілай несподівано вторгся у Фригію, і пограбував там багато міст. Навесні 395 до н. е., поки головні сили Тіссаферна були в Карії, Агесілай напав на перську кінноту поблизу Сард і розгромив її. Ці несподівані набіги завдали великої шкоди персам. Через кілька днів прибула перська кіннота та винищила чимало греків зайнятих грабежами.
Афінянин Конон на службі у персів Військові дії йшли з перемінним успіхом, поки до них не включився афінський стратег Конон, який зумів після битви при Егоспотамах врятувати кілька афінських трієр і відвести їх на Кіпр. За порадою Конона перси вирішили шукати перемогу не на суші, а на морі. На чолі 40 кораблів побудованих на гроші персів, Конон очистив деякі міста Малої Азії від спартанських гарнізонів. На початку 396 до н. е. Конон попрямував до південних кордонів Карії. Збільшивши там свій флот удвічі, він напав на Родос і змусив лакедемонців покинути острів. Потім Конону вдалося захопити великий транспорт із зерном, посланий дружнім лакедемонянам єгипетським фараоном Неферітом I до Спарти. Біля Родосу на допомогу Конону прибули 80 фінікійських і киликийских кораблів. Однак Конон більше не отримав грошей для ведення війни, а його прохання, адресовані Тіссаферну, залишалися без відповіді. Тоді Конон особисто відправився в Сузи, до царя зі скаргою на Тіссаферна. В Сузах він був тепло прийнятий царицею Парісатідою. Завдяки старанням Парісатиди, яка була зла на Тіссаферна, вважаючи його головним винуватцем в загибелі свого сина Кіра Молодшого, і тому всіляко налаштовувала Артаксеркса проти Тіссаферна, цар вирішив, що Тіссаферн веде подвійну гру з метою зрадити перські інтереси Спарті, та в 395 до н. е. засудив до смерті цього видатного дипломата і полководця. Виконання вироку було доручено Тіфравству та Арією, які хитрістю заманили Тіссаферна в пастку та відрубали йому голову. Арією в нагороду за свої послуги отримав Карію, а Тіфравств зайняв місце Тіссаферна. Тіфравств видав Конону на військові потреби з майна Тіссаферна 200 талантів срібла.
Коринфська війна Восени 395 до н. е. Агесілай II дав спокій володінню Тіфравства і почав спустошувати володіння Фарнабаза. До лакедемонян приєднався і князь Пафлагонії Отіс, який збунтувався проти перського царя. У цей час у Персії Парісатіда отруїла дружину царя Статір. Оточення царя, зайняте інтригами, мало приділяло уваги війні в Малій Азії, і перси зазнавали однієї невдачі за іншою. Це спонукало Тіфравства стати на випробуваний шлях дипломатії підкупу. У Грецію був посланий родосець Тімократ, забезпечений 30 тисячами золотих даріків, для підкупу видних політичних діячів, щоб вони переконали своїх співгромадян виступити проти Спарти. Була створена антиспартанська коаліція, куди увійшли не тільки давні противники Спарти — Афіни, Аргос, але й колишні її союзники — Фіви та Коринф. Почалася так звана Коринфська війна (395—387). Союзник Спарти Єгипет не надавав лакедемонянам ніякої допомоги.
10 серпня 394 до н. е. об'єднаний греко-перський флот з 90 кіпрських, родоських і афінських кораблів під командуванням Конона і Фарнабаза при Кніді, на узбережжі Малої Азії отримав рішучу перемогу над спартанським флотом, на чолі якого стояв Пісандр. З 85 спартанських трієр 45 було потоплено, а 40 разом з 500 членами екіпажу взято у полон. Під час битви загинув і сам Пісандр. Вимушена воювати на два фронти і, вважаючи більш важливими для себе позиції в Балканській Греції, Спарта відкликала Агесілая зі Сходу (394 до н. е.). У 391 до н. е. перси під командуванням сатрапа Іонії Струфа розгромили військо Фіброна, при цьому останній загинув у бою.
Анталкідів мир На привезені Кононом 10 тисяч дариків, отримані від персів, в Афінах були відновлені Довгі стіни, зруйновані спартанцями в 404 до н. е. Під командуванням талановитого афінського полководця Іфікрата було здобуто ряд перемог над спартанцями. Однак Персія, яка виявилася тимчасово в одному таборі з противниками Спарти, зовсім не зацікавлена була у відродженні морської могутності Афін, тим більше, що вони підтримували сепаратистський рух на Кіпрі. Персії було вигідно зберігати відому рівновагу в Греції, не дозволяючи надмірно посилюватися жодній державі, особливо з сильним флотом. Тому, задовольнившись деяким ослабленням Спарти, перський уряд нав'язав воюючим сторонам мир. Він був продиктований представникам Греції в Сузах і отримав назву «царського» або «Анталкідова» (по імені спартанського представника) миру (387 до н. е.).
Умовами «царського» миру визнавалася верховна влада Персії над грецькими містами Малої Азії та Кіпром. Це було серйозною поступкою з боку Спарти. Всім іншим грецьким державам гарантувалася автономія. Заборонялося утворення спілок, але існуючий у той час Пелопоннесський союз зберігався. Ця умова була явно спрямована проти Афін. Як компенсацію Афіни отримали острови Лемнос, Імброс і Скірос, вже взяті до того часу Кононом і які не мали великого економічного і політичного значення, але важливі як стоянки для торговельних суден, що проходили через Геллеспонт. Таким чином, Артаксеркс II за допомогою золота здобув над греками перемогу, якої до нього Дарій I і Ксеркс не змогли досягнути силою зброї.
Війна з Єгиптом і Кіпром