«Тартар» (F43) ( — військовий корабель, ескадрений міноносець типу «Трайбл» Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни.

Історія створення «Тартар» був закладений 26 серпня 1936 року на верфі компанії Swan Hunter, Волсенд. 10 березня 1939 року увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії. Есмінець взяв найактивнішу участь у бойових діях на морі в Другій світовій війні, бився у Північній Атлантиці, на Середземному морі, біля берегів Франції, Англії, Малайзії та Індії, супроводжував арктичні конвої. Бойовий корабель за проявлену мужність та стійкість у боях заохочений дванадцятьма бойовими відзнаками.

Дизайн і конструкція «Тартар» належав до есмінців типу «Трайбл», що відрізнялися від своїх попередників помітно більш гострими обводами носової частини й кліперним форштевнем, які підкреслювали їхню стрімкість. Близько 40 % довжини корабля займав півбак, котрий трішки піднімався до форштевня. Корабель мав всього одну суцільну палубу — верхню. Так звана нижня палуба насправді була платформою і проходила лише на носі і в кормі, поза межами машинно-котельних відділень. 15 водонепроникних перегородок, що доходили до верхньої палуби, поділяли корпус на 16 відсіків. Теоретично при затопленні будь-яких двох з них есмінець повинен був зберігати плавучість. По всій довжині корпусу йшло друге дно, а в районі 20-24-го шпангоутів був виріз під антену «ASDIC», котра опускалась.

«Тартар» на стадії будівництва оснащувався, як лідер есмінців і тому отримав номер L43, однак буквально напередодні введення до строю номер змінили на F43.

Корпус «Тартар» мав загальну довжину між перпендикулярами — 115 м, бімс — 11,13 м та осадку до 3,43 м. Водотоннажність бойового корабля становила: стандартна — 1 891 та повна — 2 519 довгих тонн відповідно.

Головна енергетична установка становила три триколекторні Адміралтейських котли з пароперегрівником і два одноступінчатих турбозубчатих редуктори. Розміщення ГЕУ — лінійне. Котли розміщувалися в ізольованих відсіках, турбіни — у загальному машинному відділенні, при цьому редуктори були відокремлені від турбін водонепроникною перегородкою. Робочий тиск пару — 21,2 кгс/см² (20,5 атм.), температура — 327 °С (620 °F).

Проектна потужність становила 44 000 к.с., при частоті обертання 350 об/хв., що мало забезпечити максимальну швидкість ходу (при повному навантаженні) в 32,5 вузли (60,1 км/год). Однак на ходових випробуваннях есмінець досяг швидкості 36 вузлів. Запас палива зберігався у восьми паливних танках, ємністю 524 тонни мазуту, що забезпечувало дальність плавання 5 700 миль (10 556 км) 15-вузловим ходом (27,8 км/год) або 3 200 миль (5 926 км) 20-вузловим ходом. Дальність плавання на повному ході становила 1 200 миль. Екіпаж корабля становив 190 офіцерів та матросів.

Озброєння Корабельна артилерія головного калібру (ГК) есмінця «Тартар»: вісім 120-мм універсальних швидкострільних гармат QF Mk.XII з довжиною ствола 45 калібрів у подвійних баштах типу CP Mk.XIX 'A', 'B', 'X', та 'Y', загальною вагою до 25,9 тонн кожна. Башти розміщувалися по центральній осі корабля та утворювали дві передні й дві кормові вогневі позиції. Максимальний кут піднесення +40°, зниження на −10°. Кут горизонтального наведення установок становив 340°, мертва зона — 20°. Маса снаряда 22,7 кг, початкова швидкість — 808 м/с. Гармати мали швидкострільність 10-12 пострілів на хвилину на дальність — 15 520 м. Боєзапас становив 300 пострілів на ствол (200 — фугасних, 50 — осколкових з дистанційнім підривачем та 50 — освітлювальних). Живучість ствола — до 1 400 пострілів.

Зенітне озброєння корабля включало одна 40-мм автоматична зенітна гармата QF 2 Mark II з боєзапасом 14 400 снарядів та два 12,7-мм зчетверені зенітні кулемети Vickers .50 з боєзапасом 10 000 набоїв на установку. Окрім важких кулеметів на есмінці були чотири 7,71-мм кулемети «Льюїс»

Торпедне озброєння складалося з одного чотиритрубного 21-дюймового (533-мм) торпедного апарату Mark IX, що розташовувався в кормовій частині корпусу на осьовій лінії й мав запас тільки чотири торпеди. Торпеди Mk.IX мали максимальну дальність дії 11 000 ярдів (10 055 м) зі швидкістю 41 вузол. Бойова головка мала 330 кг тринітротолуолу, але невдовзі після вступу корабля до строю, їх змінили на більш потужну торпеду з 367 кг торпекса.

Протичовнове озброєння есмінця складалося з сонара «ASDIC», 20 глибинних бомб, 1 бомбоскидача і двох бомбометів на кормі; за часів війни кількість глибинних бомб збільшили до 30.

Система управління вогнем складалася з командно-далекомірного поста (директора) Mk.I і комбінованого 12-футового (3,6 м) далекоміра/зенітного директора Mk.II, які розміщувалися на верхньому містку на окремих основах. Перший з них був візиром центрального наведення, але використовувався тільки для стрільби по морських цілях, другий слугував далекоміром при стрільбі по морських цілях і далекоміром-директором для зенітної стрільби. Серйозним недоліком була відсутність стабілізації ПКАВ (прилад керування артилерійським вогнем).

Історія

Передвоєнні роки У березні 1939 року після введення до складу британського флоту корабель був зарахований у 2-у флотилію есмінців типу «Трайбл» Флоту Метрополії. Невдовзі його перевели до 6-ї флотилії, яка включала також однотипні кораблі «Сомалі», «Бедуїн», «Ашанті», «Ескімо», «Панджабі», «Матабеле».

1 червня 1939 року есмінець брав участь у рятувальних роботах в Ірландському морі з підйому затонулого підводного човна «Тетіс» поблизу Анґлсі. Однак, британцям вдалося врятувати лише чотирьох людей, решта — 99 членів екіпажу підводного човна — загинули на потерпілому кораблі.

Після повернення з рятувальної експедиції корабель поставили на ремонт до Девонпорту через проблеми, виявлені при випробуваннях. З липня 1939 року він повернувся до строю.

Перші роки війни Напередодні Другої світової війни «Тартар» перебував у Флоті метрополії, що базувався на Скапа-Флоу. З початком воєнних дій він увійшов до складу сил, що патрулювали прибережні води Британії, забезпечували протичовновий захист транспортних кораблів та суден. 24 листопада брав участь у пошуку двох німецьких лінкорів «Шарнгорст» та «Гнейзенау» після затоплення ними озброєного допоміжного крейсера «Равалпінді».

З грудня корабель знову поставлений у док Говані на ремонт компанії Alexander Stephen and Sons через течу силової установки, дефект характерний для всіх есмінців типу «Трайбл». З 29 грудня 1939 «Тартар» повернувся до строю.

У січні-лютому 1940 року ескортував транспортні конвої до Норвегії. У березні з есмінцем «Могаук» супроводжував океанський лайнер «Квін Елизабет» через Західні підходи в її першому виході в море.

У квітні корабель ескортував конвої HN 24 та HN 25, забезпечуючи прикриття від нападу німецьких кораблів у Північному морі. 4 числа з есмінцями «Сомалі», «Машона» і «Матабеле» вийшли на охорону конвою з Норвегії до Метила. 8 квітня група есмінців «Афріді», «Гуркха», «Сикх», «Могаук», «Зулу», «Козак», «Кашмир», «Кельвін» та польські ORP «Гром» і «Блискавиця» супроводжувала крейсери «Галатея» та «Аретьюза», що ескортували конвой ON 24 та охороняли підступи до транспортів через загрозу нападу німецьких надводних кораблів.

Надалі підтримував дії британського флоту в Норвегії, 18 квітня увійшов до ескорту пошкодженого важкого крейсера «Саффолк», а також прикривав евакуацію союзних військ з норвезьких міст Ондалснес і Молде, де сталася висадка німецького повітряного десанту. Біля узбережжя Норвегії продовжував діяти до кінця травня 1940 року, потім повернувся до Скапа-Флоу.

У червні супроводжував авіаносець «Арк Роял» та лінійний корабель «Веліант». Після затоплення британського авіаносця «Глоріос» входив до пошукової групи, що розшукувала у Північній Атлантиці німецькі рейдери «Шарнгорст» та «Гнейзенау».

11 червня 1940 року повернувся до Скапа-Флоу. 19 червня есмінець рятував матросів з торпедованого німцями португальського торговельного судна, а 20 числа з однотипним «Машона» вийшов до Фарерських островів на перехоплення придбаних Швецією в Італії міноносців типу «Спіка» «Ромулус» та «Ремус». Після інтенсивних дипломатичних перемовин міноносці пройшли до берегів Швеції.

14 липня встав на ремонт на верфі Cammell Laird для врегулювання керма, а 24 липня повернуся до строю Флоту Метрополії.

З серпня продовжував виконання ескортних функцій поблизу Британії, а також до Гібралтару. 1 вересня супроводжував поблизу Шетландських островів легкий крейсер «Фіджі», постраждалий внаслідок торпедної атаки німецького підводного човна U-32. Надалі залучався на патрулювання та ескорт транспортних та бойових кораблів. З листопада до грудня знову на поточному ремонті через типові проблеми в конструкції корпусу корабля, а також для заміни баштової установки «X» зі 120-мм універсальною гарматою QF Mark XII на 102-мм гармату Mk XIX для підвищення протиповітряних спроможностей есмінця.

Наприкінці грудня 1940 року «Тартар» повернувся на головну військово-морську базу флоту та визначений лідером 4-ї флотилії ескадрених міноносців.

1941 З січня 1941 року корабель використовувався для ескортування та забезпечення постановки мінних полів у Північному морі. 3 січня з есмінцями «Інтрепід» та «Ікарус» виділені на супровід крейсерів «Аретьюза» та «Аврора» для постановки мінних полів поблизу норвезького Еґерсунда.

1 березня він вийшов в море для участь у проведенні спеціальної операції з висадки загонів No. 3 та No. 4 британських командос на Лофотенські острови — операції «Клеймор». Під час операції потопив німецьке транспортне судно Bernhard Schulte та захопив німецький траулер «Кребс», на якому перебувала шифрувальна машина «Енігма» з таємною документацією, яка становила надзвичайну важливість для союзників. Уся захоплена апаратура та документи були негайно переправлені до Блечлі-Парк, де найкращі дешифрувальники билися над розгадуванням німецьких кодів та шифрів.

З травня есмінець включений до складу сил, що ескортували транспортні конвої через Північну Атлантику. За цей час корабель долучався до переслідування німецького новітнього лінкору «Бісмарк» та екіпаж став свідком його останньої битви та затоплення.

На зворотному шляху до бази «Тартар» піддався разом з есмінцем «Машона» інтенсивній авіаційній атаці 50 німецьких бомбардувальників Fw 200 Condor та He 111, що тривала понад 13 годин. «Машона» постраждав від влучення німецької бомби, корабель врешті-решт перекинувся та затонув. «Тартар», також постраждалий від авіаційного нальоту, зміг врятувати 229 чоловіків з однотипного корабля і доставити їх у Грінок.

Після відновлення боєздатності корабель повернувся до строю й був включений до складу оперативної групи, що мала захопити німецьке допоміжне судно на якому була апаратура «Енігма» з відповідною літературою та кодовими сигналами. 26 червня він разом з «Бедуїн» ескортував крейсер «Найджеріа» до норвезького острову Ян-Маєн, де за даними розвідки перебував метеорологічний корабель Lauenburg. 28 червня екіпаж «Тартара» узяв німецький корабель на абордаж та захопив важливу літературу й секретне обладнання, а потім розстріляв з корабельного озброєння судно ворога.

27 липня есмінець брав участь у розвідувальній місії до острова Західний Шпіцберген, з метою оцінювання можливості його захоплення та використання як перевалочну базу для дозаправлення суден і кораблів арктичних конвоїв.

1 серпня 1941 року «Тартар» разом з «Панджабі» відвідав росіян у Баренбурзі на острові Шпіцберген та забрав їх до Мурманська, а 2 серпня він знищив метеорологічну станцію німців на острові Ведмежий. 8 серпня супроводжував з есмінцем «Інглефілд» короля Об'єднаного Королівства Георга VI для візиту на Скапа-Флоу.

17 числа у супроводі лінійного корабля «Принц Уельський» на якому прем'єр-міністр Великої Британії В.Черчилль повертався із зустрічі на Атлантичній хартії з Президентом США Ф.Рузвельтом. Коли «Принц Уельський» прибув до Клайду, глава кабінету міністрів пересів на есмінець «Тартар», який доставив його до Грінока на його шляху до Лондона.