Свято-Троїцький собор — православний кафедральний собор УПЦ (МП) у місті Дніпро, побудований у XIX столітті за проєктом Людвіга Шарлемань-Боде і П'єтро Вісконті. Протягом усього XIX століття іменувався то Троїцькою церквою, то церквою Зішестя Святого Духа.

Історія Свято-Троїцький собор зведено у 1845—1855 роках, східніше від Свято-Духівської церкви, що височила над Привізною площею (нині — площа Героїв Майдану), колишньою Троїцькою площею.

Дерев'яна будівля храму Святого Духу була вперше зведена у 1780—1781 роках у старому Катеринославі (Кільченському) і 1791 року перенесена до нового Катеринославу у Половицю (біля будинку на Успенській площі, 1) з освятою 15 січня Катеринославським і Херсонес-Таврійським єпископом Амвросієм (Серебрянніковим) на честь ікони Казанської Богоматері. 1797 року на Успенській площі була зведена дерев'яна власне Свято-Успенська церква, а Казанська церква перенесена на Привізну площу, де у 1799—1800 роках майстер Самійло Доруденко, на замовленням Міської Думи, спорудив іконостас. Збором коштів для перенесення храму займались місцеві купці Григорій Христофорів, Кирило Остроухів та Григорій Полуянів.

У 1837 році східніше Святодухівської церкви було освячено місце під кам'яний Свято-Троїцький собор. Купецтво міста звернулося за допомогою до петербурзьких архітекторів Людвігу Шарлемань-Боде та Петру Вісконті, що вже спроєктували Свято-Успенський собор (1837). Архітектори роком раніше виконали новий проєкт цього купецького храму.

Будівництво почалося 1845 року на кошти лісопромисловця Феодора Дупленко, який виділив 103 тисячі карбованців. Освячення Свято-Троїцької церкви відбулося 1855 року за Катеринославського і Таганрізького єпископа Леоніда (Заріцького). Відбулося перейменування навколишніх вулиці за внутрішнім устроєм храму: за центральним вівтарем Животворної Трійці назвали Троїцьку вулиця, за правобічним вівтарем ікони Казанської Богоматері назвали вулицю праворуч — вул. Казанську (нині — вул. Михайла Грушевського), і за лівобічним вівтарем Андрія Першозваного назвали вулицю ліворуч — Першозванівську (нині — вулиця Короленка).

У 1862 році на пожертви купця Андрія Кирпичникова у 15 тисяч карбованців була зведена дзвіниця, що стала найвищою спорудою у Катеринославі того часу. Наприкінці XIX століття будівлі храму і дзвіниці були з'єднані між собою сполучним приділом, що збільшили площу храму у двічі.

У другій половині XIX століття собор виконував функції міської парафіяльної церкви. Згідно «Єпархіальних відомостях», причт собору складався з трьох священиків, одного диякона, кількох псаломщиків. Духовенство крім прямих священичих обов'язків брала участь у роботі церковних адміністративних установ, займався викладацькою діяльністю і проповідувало.

За клопотами старости Троїцької церкви Івана Олексієнка наприкінці 19 сторіччя храм будує будинок Причта і Троїцької церковно-парафіяльної школи, відкриває на Троїцькому базарі свічну і 12 інших лавок,

17 листопада 1913 року у Троїцькій церкві Катеринослава прочитав лекцію «Проти невіруючих в чудеса Христа» Федір Андрійович Чепурківський.

Наприкінці 1900-х років у соборі тривали масштабні ремонтні роботи. У 1909 році, для малювання нових ікон і фресок, було запрошено видатного українського митця Івана Їжакевича (1864—1962) За радянських часів, після того, як закрився Спасо-Преображенський собор, сюди БпЛА переміщена кафедра правлячого архієрея. Архієрейський будинок розмістився по сусідству, на Червоній вулиці; його першим насельником став владика Агапіт.

У 1934 році, під час боротьби з релігією в СРСР, собор було закрито. Будівлю було віддано під фуражний склад. У цей період стіни храму прорубані для спорудження ярусів-настилів. Перепади температур, бруд завдали великої шкоди внутрішньому оздобленню собору, особливо розписам.

У 1941 року відновлені богослужіння, після окупації міста німецькими військами — і більше не припинялися. У листопаді 1941 року у Троїцькому соборі відновлена архієпископська кафедра і богослужіння. 11 червня 1942 року на кафедру був хіротонізований Димитрій (Маган) в єпископа Дніпропетровського і Запорізького. Протягом 1942 року за проєктом Володимира Самодриги собор через відсутність коштів не у повному обсязі відремонтували зовні: повісили дзвони, поштукатурили й вибілили стіни, знову пофарбували в зелений колір купола й повернули на них золоті хрести, усередині встигли розібрати перекриття і розчистити зафарбований розпис.

У 1943 році, під час зайняття міста радянськими військами, загинув настоятель храму протоієрей Володимир Капустинський (до революції був інспектором єпархіального жіночого училища і настоятелем Введенської церкви). 27 жовтня 1943 року, через два дні після звільнення міста Дніпропетровська, у дворі храму був розстріляний протодиякон собору Іларіон (його могила розташована на території собору).

З 1944 року церква відновлюється і ремонтується. Приблизно в цей же час відбувається реорганізація Дніпропетровської єпархії, і собор стає кафедральним, тобто резиденцією правлячого архієрея. Підвищення статусу собору дозволило розпочати капітальні реставраційні роботи, розпочаті у 1956 році.

Реставрація зовнішнього та внутрішнього оздоблення храму, благоустрій навколишньої території тривали на чолі настоятеля, протоієрея Володимира Аксютина, завдяки підтримці Владики Іринея, який очолював єпархію з 1993 року.

Біля стін собору поховані єпархіальні архієреї Андрій (Комарів), Варлаам (Ільющенко), Кронід (Міщенко), настоятеля собору, розстріляний протодиякон Іларіон, а також мешканці міста, які стали жертвами німецьких бомбардувань в 1941 році.

У соборі знаходяться святині: ікона Святої Трійці з часткою Мамврійського дуба, ікона «Плачу Спаситель», ікони Божої Матері «Іверська», «Казанська», «Достойно є», «Самарська», два хрести-мощевик з частками мощей шанованих у православ'ї святих. Серед реліквій зберігаються іконостас Казанської церкви і гробниця з Свято-Миколаївського (Брянського) собору.

У соборі відбуваються щоденні служби та треби. У святкові дні вранці — дві служби: о 07:00 та 09:00. У вихідні дні на вечірній службі — читання акафіста, а щосуботи — єлеєпомазання здійснює правлячий архієрей.

Див. також Храми Дніпра

Примітки

Література Феодосій (Макаревський), єп. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого XVIII ст. — Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2000 Єпархіальні відомості Катеринославської єпархії. — 1872: офіційний і неофіційний відділи. Весь Катеринослав: довідкова книга. — Катеринослав: вид. Л. В. Сатановського, 1913 Ю. Скалозуб. Історія Катеринославської єпархії — Дніпропетровськ: «Січ», 2001

Посилання