Тимофій Панкратович Шпанько (, село Одинківка, тепер у складі міста Дніпра Дніпропетровської області — , місто Київ) — український радянський діяч, керуючий вугільних трестів, міністр місцевої та паливної промисловості Української РСР. Герой Соціалістичної Праці (28.08.1948). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го скликання.

Життєпис Народився в родині робітника. До 1925 року навчався у середній школі.

Трудову діяльність розпочав у п'ятнадцятирічному віці слюсарем заводу «Комінтерн» міста Синельникове на Дніпропетровщині. Навчався на робітничому факультеті, який закінчив у 1931 році.

У 1937 році закінчив Дніпропетровський гірничий інститут імені Артема.

У 1937—1940 — інженер-диспетчер в апараті «Головвугілля» Наркомату вугільної промисловості СРСР, начальник виробничо-розпорядчого відділу «Головвугілля» у місті Москві.

Член ВКП(б) з 1939 року.

У 1940—1941 — керуючий антрацитного тресту «Фрунзевугілля» міста Ровеньки Ворошиловградської області.

З 1941 року — керуючий вугільного тресту «Киргизвугілля» міста Ош Киргизької РСР; заступник начальника вугільного комбінату «Карагандавугілля» Казахської РСР; уповноважений Наркомату вугілля СРСР в Середній Азії. Після повернення на Донбас працював керуючим тресту «Серговугілля» міста Серго (Кадіївки) Ворошиловградської області.

У 1945—1949 — керуючий вугільного тресту «Свердловвугілля» комбінату «Донбасантрацит» міста Свердловська Ворошиловградської області.

10 січня 1949 — травень 1953 року — міністр місцевої паливної промисловості Української РСР.

З травня 1953 по липень 1954 року — заступник міністра місцевої та паливної промисловості Української РСР. З липня 1954 до травня 1957 року — 1-й заступник міністра місцевої та паливної промисловості Української РСР.

З липня 1957 до 2 червня 1958 року — начальник відділу промисловості місцевого підпорядкування Державного планового комітету Ради міністрів Української РСР.

2 червня 1958 — лютому 1963 року — голова Державного комітету Ради Міністрів Української РСР по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості й гірничому нагляду.

З квітня 1963 року — начальник зведеного відділу планування паливної промисловості зведеного управління народногосподарського плану по важкій промисловості Держплану (Державної планової комісії) Української РСР.

Був головним радником з будівництва і експлуатації вугільних шахт Ірану. Після повернення до Києва працював головним редактором журналу «Уголь Украины».

Потім — персональний пенсіонер союзного значення.

Помер 14 квітня 1985 року в Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

Нагороди Герой Соціалістичної Праці (28.08.1948) орден Леніна (28.08.1948) три ордени Трудового Червоного Прапора (20.10.1943, 1.01.1948, 26.04.1957) орден Знак Пошани (29.06.1966) три медалі «За трудову доблесть» (17.02.1939, 4.09.1948, 14.09.1953) медалі Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (.03.1960)

Посилання