Дериба́сівська ву́лиця — пішохідна вулиця в центрі міста Одеси (Україна), яку вважають головною вулицею. Названа на честь Фелікса де Рібаса, брата першого градоначальника Одеси Хосе де Рібаса.

Історія вулиці На карті міста вулиця з'явилася у 1811 році під назвою Гімназична. Назву Дерибасівська () вулиця отримала у 1812 році на честь Фелікса де Рібаса, за розташуванням його будинку на цій вулиці. З приходом до влади комуністів назву вулиці було змінено на Лассаля (з 1920 року), а після загибелі у 1938 році Чкалова — Чкалова (з 1939 року). Історичну назву було повернено із включенням Одеси до складу Румунського королівства у 1941 році, і за дивним збігом обставин, вона зберігалася і після повернення більшовиків.

Наразі це загальновідома пішохідна вулиця міста, яка є традиційною приймальницею таких свят міста, як: Одеська Гуморина та День міста.

Визначні пам'ятки

Міський сад

Поряд з Дерибасівською, між вулицями Преображенська та Гаванна, розташований перший парк Одеси, побудований у 1803 році, майже відразу після заснування міста, братами Хосе і Феліксом де Рібас. У 1806 році Фелікс подарував місту ділянку землі, що стала першим міським садом.

З середини 2006 року міський сад перебував на реставрації, а в травні 2007 року знов відкрився для відвідувачів. У парку з'явився співучий фонтан, було відреставровано круглу криту сцену, де проходять виступи симфонічних оркестрів. Також міський сад (в Одесі кажуть: горсад) відомий своїми пам'ятниками: деякі з них стали символами Одеси. Це скульптури Левові та Левиці, пам'ятник Ільфу і Петрову «12-й стілець», встановлений на честь книги Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців», пам'ятник Леоніду Утьосову, і пам'ятник пілоту та спортсмену початку XX століття Сергію Уточкіну.

Пам'ятник Ільфу і Петрову «12-й стілець» Бронзовий пам'ятник, присвячен радянським письменникам Ільфу і Петрову і їх знаменитому роману «Дванадцять стільців».

Пам'ятник був відкритий 1 квітня 1999 року. Бронзовий стілець, виконаний в натуральну величину, покоїться на квадратному гранітному п'єдесталі, який своєю чергою розташований на круглому цоколі, викладеному тротуарною цеглою. На бронзовій табличці, вмонтованої в п'єдестал, сказано: «Громадяни Одеси — Ільфу і Петрову». На самому цоколі закріплена бронзова табличка з написом: «Площа імені Остапа Бендера». Скульптор Михайло Рева.

Пам'ятник Леоніду Утьосову

Бронзова скульптурна композиція, встановлена ​​в Міському саду Одеси в пам'ять про одесита, радянського естрадного артиста Леоніда Утьосова.

Бронзова скульптурна композиція була виготовлена ​​заслуженим художником України скульптором О. П. Токаревим, який є автором цілого ряду скульптурних композицій малих форм, що прикрашають вулиці й парки Одеси. Композиція була відлита в Києві й встановлена ​​у 2000 році в дні святкування Дня міста, який в Одесі відзначається 2 вересня. Утьосов представлений сидячим на ажурній лавці, місце поруч з ним пустує. Завдяки цьому задуму, а також тому, що скульптура виконана трохи більше натуральної величини, це наближає фігуру до глядача, ставить його на один рівень з Утьосовим. Одесити й гості міста люблять фотографуватися з цим пам'ятником, присівши на лавку поряд з Утьосовим.

Пам'ятник Сергію Уточкіну Бронзовий пам'ятник піонеру російської авіації Сергію Уточкіну, встановлений в Одесі за адресою вулиця Дерибасівська, 22.

Пам'ятник був відкритий у 2001 році в дні святкування Дня міста, який відзначається в Одесі 2 вересня. Монумент виконаний у вигляді бронзової фігури Сергія Уточкіна в людський зріст. Уточкін стоїть на імпровізованому балконі й мрійливо запускає паперовий літачок. Пам'ятник створений одеським скульптором О. П. Токаревим, автором ряду скульптур малих форм, що прикрашають вулиці й парки Одеси.

Пам'ятник Хосе де Рібасу Установлений на самому початку Дерибасівської вулиці, на розі з вул. Качинського. Скульптор — заслужений художник України Олександр Князик. Де Рібас зображений таким чином, що в одній руці він тримає лопату, а в другій — план міста.

Пам'ятник Людвіку Заменгофу, автору мови есперанто

Перший і єдиний в Україні бюст творця мови есперанто Людвіка Заменгофа розташований у дворику Дерибасівської, будинок 3. Встановлений у 1959 році. Скульптор Микола Васильович Блажков; бюст — гіпс, постамент — оцементований камінь-черепашник. Пам'ятник являє собою бюст Л. Заменгофа, встановлений на двох прямокутних плитах, що спираються на постамент циліндричної форми. І бюст, і постамент з прямокутними плитами виконані з бетону. В 1995 році навколо пам'ятника було розбито палісадник, огороджений металевим парканом.

У ті роки не було заведено встановлювати скульптурні зображення людей у дворах, тим більше, що мова есперанто фактично була оголошена поза законом. Тому, як кажуть одеські легенди, Блажков розповідав співробітникам певних служб, що гіпсова скульптура — зображення його батька; на кришку старого колодязя поставлений, щоб не відбулося нещасного випадку: всюдисущі хлопчаки можуть проникнути в колодязь і зірватися… Скоро все стало явним, але часи вже змінилися.

Декоративна споруда «Мініскульптура бравого вояка Швейка» Мініскульптура, встановлена на фасаді легендарної одеської пивної «Гамбрінус» (​Дерибасівська, 31), присвячена чеському літературному герою сатиричного роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Поява скульптури вояка Швейка в Одесі не випадкова. Встановити скульптуру запропонував представник товариства Ярослава Гашека у Чехії Каміл Хайнц. Він знайшов розповідь, в якому Ярослав Гашек пише, що одного разу прочитав про свою смерть в чеських газетах — некролог був надрукований у трьох різних варіантах. В одному з них говорилося, що його вбили п'яні матроси в підвалі пивної «Гамбрінус». Цю розповідь Каміл передав Михайлу Жванецькому — так і з'явився зв'язок Швейка з Одесою. Автор скульптури Михайло Колодко.

Будинки Прибутковий будинок Ількевича — Дерибасівська, 1 — будинок Ількевича: арх. Джованні Фраполлі 1824 рік; перебудова для Ількевича: арх. Каетан Далл'Аква 1845 рік; перебудова для Карафо Ді Сан-Лоренцо: арх. Фелікс Гонсіоровський, 1883 рік. На початку XIX сторіччя (в середині 1820-х років) дві земельні ділянки у кварталі на початку Дерибасівської вулиці були придбані у власність одеським купцем О. Ількевичем і забудовані однотипними житловими будинками з галерейною схемою розпланування.  Вирізняючись своїм функціональним призначенням багатоквартирні прибуткові будинки були взірцем принципово нової секційної схеми розпланування приміщень. Таким чином, у 1845 році житлова забудова вказаних ділянок була докорінно змінена. За проєктом городового архітектора Далл'Акви тут було зведено триповерховий житловий будинок з іншими фасадами, що виходили на червоні лінії Дерибасівської та Польської вулиць. Палац Вітта — Дерибасівська, 2 — Побудована у першій половині ХІХ століття. Житловий будинок Ількевича — Дерибасівська, 3 — Побудований у 1820-х роках архітектором Джованні Фраполлі. Тут, у 1868—1873 роках жив економіст, публіцист-соціолог, ліберальний народник, автор енциклопедичного словника Сергій Миколайович Южаков. У 1943—1944 роках жив радянський розвідник, керівник підпільної групи Одеси Микола Артурович Гефт (автор меморіальної дошки — скульптор Олексій Копйов). У дворі єдиний у світі пам'ятник Людвіку Заменгофу, засновнику штучної мови міжнародного спілкування есперанто. Скульптор Микола Блажков. Будівля контори Російського товариства пароплавства і торгівлі — Дерибасівська, 4 — Побудована у 1912 році. Житловий будинок Переца — Дерибасівська, 5 — Побудований у 1881 році архітектором Феліксом Гонсіоровським, у якому знаходився перший в Російській імперії аероклуб, створений 11 березня 1908 році. Надбудова 3-го і 4-го поверхів і реконструкція у житловий будинок для Миколи Переца, архітектором Францом Моранді у 1887 році. Тут був, крім іншого, магазин парфумерних виробів московського Товариства Ралле. У 2004 році проведено реконструкцію для готелю «Континенталь». Палац Рафаловича (Банк зовнішньої торгівлі) — Дерибасівська, 6 — Побудований у 1870 році архітектором Феліксом Гонсіоровським. Тут знаходилося Одеське відділення Російського банку зовнішньої торгівлі та Російсько-Дунайське пароплавство, в 1889 — відділення страхового товариства «Росія». У 1947 році — обласний суд, обласна та міська прокуратури. Зараз — обласна прокуратура. У вечірній час будівля грамотно підсвічено. Облаштована і прилегла територія: передбачені з'їзди для колясок, сходів для пішоходів, вуличні ліхтарі. Клумба уздовж фасаду по Італійській вулиці розв'язує питання різниці висот між проїжджою частиною і тротуаром. Будинок Ягницького, готель «Паризька» — Дерибасівська, 7 — Побудований у 1835 році архітектором Франческо Боффо. У 1898 році ділянка належала М. Пшику. У будівлі розміщувався готель «Паризька». На початку XX століття — одеське представництво фірми «Вина торгового дому К. Дюброка, Бордо (Франція), заснованого в 1836 році». У 1910-і роки — Торговельна контора «Золотий двигун» з продажу "Англійського універсального і землеробського гасового автомобіля «Вікторія», простіше кажучи — трактора. Будинок житловий Маразлі — Дерибасівська, 8 — Побудований у 1835 році архітектором Франческо Боффо. Житловий будинок Раллі — Дерибасівська, 9 — Побудований у 1890 році архітектором Феліксом Гонсіоровським, у якому в 1969—1981 році жив видатний вчений в галузі обчислювальної техніки, заслужений діяч наук УРСР, лауреат Держпремії СРСР професор Лев Ізраїльович Гутенмахер. Прибутковий будинок страхового товариства «Росія» — Дерибасівська, 10 — Побудований у 1890-і роки архітектором Емілієм Веєм на місці готелю барона Рено, де жив Олександр Сергійович Пушкін. У цій будівлі в 1808—1828 роках розміщувався перший на території Російської імперії Одеський комерційний суд. У 1918—1958 роках жив архітектор, член-кореспондент АН СРСР професор Мойсей Вікторович Замечек. Будівля державного банку — Дерибасівська, 11 — Побудована у 1956 році архітекторами Абрамович І., Готгельф Г., Леонід Черленіовський. Будинок Новікова — Дерибасівська, 12 — Побудований у 1912—1913 роках. Будівля Китобійної флотилії та проєктного інституту — Дерибасівська, 14 — Побудований у 1950—1953 роках. У цьому будинку жив артист оперети, народний артист СРСР Михайло Григорович Водяной. Проєктом будівлі керував знаменитий згодом архітектор Генріх Топуз, закінчено будівлю в 1956 році. Поруч з нею, впритул до дому Новикова, будується будинок проєктного інституту № 3, пізніше перепрофільованого в міську поліклініку. Всі три будинки утворюють 130-метровий фасад, єдиний по поверховості, обсягу і кольором. Будівля Рішельєвського ліцею (будинок Вагнера) — Дерибасівська, 16 — Побудований у 1817—1818 роках. Спочатку ця будівля була першим в Одесі вищим навчальним закладом — Рішельєвським ліцеєм. Створений за указом імператора Олександра I в 1817 році. У 1865 перетворений у Новоросійський Імператорський університет. Після переселення ліцею на вулицю Дворянську, 2 (нині Всеволода Змієнка), будинок придбав купець Ваґнер. У будівлі в 1825 році жив польський поет Адам Міцкевич; в 1855—1856 роках викладав російський учений-хімік Менделєєв Дмитро Іванович. Комплекс житлових будинків Санца — Дерибасівська, 17 — Побудований у 1875 році архітектором Феліксом Гонсіоровським. Комплекс складається з трьох частин, більше відомий як будинок Матильди Санц на розі Дерибасівської та Рішельєвської. Тут жили: вчений у галузі технології металів, професор Михайло Якович Дікіс; художник, один з основоположників абстракціонізму, Василь Васильович Кандинський. У 1871 сім'я майбутнього художника осіла в Одесі — тут юнак закінчив гімназію, отримав художню і музичну освіту. До революції в будинку знаходився магазин солодощів, в якому служив управителем батько Кандинського. На відкритті меморіальної дошки художнику були присутні перші леді Франції — мадам Клод Помпіду та мадам Бернадетт Шірак. А ще тут в 1900 році одеський міщанин Абрам Ронес відкрив одне з перших у місті фотоательє.