За́хідна Двіна́ (, , ) — річка у Східній Європі, в Балтійському регіоні. Західна Двіна тече територією Росії, Білорусі і Латвії. Має виток на Валдайській височині, впадає в Ризьку затоку Балтійського моря. Довжина — 1020 км. Сточище — 87 900 км². Середня витрата води в гирлі близько 700 м³/сек. Живлення змішане, з переважанням снігового і великою часткою ґрунтового. Весняна повінь — від кінця березня до початку червня, літня межень уривається дощовими паводками, восени паводки частіші. Зимова межень з грудня до середини березня, але в окремі роки спостерігаються паводки, викликані відлигою.

З'єднана не діючою Березинською водною системою з річкою Дніпро.

Назва Ве́на () — первинна назва лівською мовою. Да́угава (; ; ) — балтська назва річки Двіна́, або Дзвіна (; ) — слов'янська назва річки. Дю́на () — німецька назва річки. Ди́на () — старошведська назва, що походить від німецької. Західна Двіна (, ) — російська назва річки; на противагу річці Північна Двіна.

Географія Довжина річки — 1020Западная Двина (река) // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978 км, з яких 325 км припадає на Росію, 328 км — на Білорусію і 367 км — на Латвію.

Витікає з озера Корякіно на висоті 221,2 м над рівнем моряБлакітная кніга Беларусі: Энцыклапедыя / рэдкал.: Н. А. Дзісько i інш. — Мінск: БелЭн, 1994. — С. 176—178. — 10 000 экз. — ISBN 5-85700-133-1. (белор.), після чого протікає через озеро Охват. Потім тече на південний захід, після Вітебська повертає на північний захід. Впадає у Ризьку затоку Балтійського моря в межах міста Риги, утворюючи ерозійну дельту у колишнього острова Мангальсала, який тепер є півостровом, оскільки гирло другого рукава було засипано в 1567 році.

Площа сточища — 87,9 тис. км², щільність річкової мережі — 0,45 км/км², озерність — 3 %.

Долина річки трапецеїдальної форми, місцями глибоко врізана або невиразна. Ширина долини у верхній течії до 0,9 км, в середньому 1-1,5 км, в нижньому 5-6 км. Заплава переважно двостороння. Річище помірно звивисте, слабо розгалужене, місцями з порогами. Вище Вітебська вихід на поверхню девонських доломітів утворює пороги завдовжки 12 км.

Ширина річки за озером Охват — 15-20 метрів. Береги лісисті, помірно круті супіщані з валунами, на приморській рівнині низькі. Річище кам'янисте, з окремими перекатами й невеликими порогами.

На ділянці Андреаполь — Західна Двіна ширина річки збільшується до 50 метрів, а за містом Західна Двіна, подолавши ще одну порожисту ділянку, річка приймає великі притоки — Велесу, Торопу і Межу, після чого розширюється до 100 метрів.

За гирлом Межі — велика запань, призначена для збору лісу, що сплавляється Межею. Нижче запані річка тече у високих берегах, покритих змішаним лісом. Ліс зникає перед містом Веліж. За Веліжем річка судноплавна.

Між Латгальською і Аугшземською височинами Даугава протікає у давній долині. Тут ширина річки сягає 200 метрів. На ділянці від Краслави до Даугавпілса знаходиться природний парк «Даугавські луки». Минувши Даугавпілс, Даугава виходить на Східно-Латвійську низовину. Тут течія річки сповільнюється і береги стають низькими, через це під час весняного водопілля на цій ділянці часто утворюються крижані затори, що призводить до великих розливів.

Від Єкабпілс до Плявіняс Даугава тече в крутих берегах, зі стрімкими скелями, складеними з сірого доломіту. Особливо цікавою і красивою долина річки була від Плявіняс до Кегумс. У річищі було багато порогів і мілин. Береги прикрашали красиві скелі Олінькалнс, Авотиню-Калнс, Стабурагс. Після спорудження Плавінської ГЕС рівень води підвищився на 40 м і всю ділянку стародавньої долини було затоплено водами Плявінського водосховища.

Від Яунєлгава до Кегумс простягається водосховище Кегумської ГЕС, а у Саласпілса шлях річці перегороджує гребля Ризької ГЕС.

Нижче острова Долес річка тече по Приморській низовини. Тут її долину утворюють пухкі відкладення четвертинного періоду. Береги річки на цій ділянці низькі, а долина заповнена річковими відкладеннями. В районі Риги з'являються наносні піщані острови — Закюсала, Луцавсала, Кундзиньсала, Кіпсала тощо.

Ширина річки у ризьких мостів — близько 700 м, а в районі Мілгравіса досягає 1,5 км. Глибина річки становить тут приблизно 8-9 м. Середньорічна витрата води — 678 м³/с. Якість води на офіційних пляжах Риги відповідає нормам для купання / Информационный портал Рижской думы riga.lv.

Історія

Ще з давніх часів Західна Двіна слугувала водним шляхом між Балтійським морем і внутрішніми районами Східної Європи. У добу раннього середньовіччя річка була частиною знаменитого торгового шляху «з варягів у греки», яким користувалися варяги (скандинави), руси та слов'янські племена.

У X—XII ст. річка була важливим водним шляхом Київської Русі та служила кордоном між слов'янськими і балтійськими племенами. Вздовж річки та її притоків розташовувалися міста та укріплення, які відігравали важливу роль у боротьбі за контроль над регіоном.

На зламі XII—XIII ст. до гирла Західної Двіни морем припливли хрестоносці, які у 1201 році у заснували місто Ригу, що стало столицею Лівонського ордену. Орден використовував річку як шлях своєї експансії у глиб континенту на землі латгалів, селів та інших народів.

Річка використовувалася як важливий транспортний шлях, а також для лісосплаву та торгівлі хрестоносцями, Великим князівством Литовським, згодом Реччю Посполитою, а пізніше — Російською імперією.

У пер. пол. XX ст. річка проходила територіями кількох держав: СРСР (Радянської Росії і Радянської Білорусі), Польщі міжвоєнного періоду, Латвії. У роки Другої світової війни Західна Двіна мала стратегічне значення — по її берегах проходили фронти, вона слугувала як природна перешкода під час німецького наступу (операція «Барбаросса») та радянського контрнаступу.

Після війни річка опинилася повністю в межах Радянського Союзу. В др. пол. XX ст. на річці було споруджено кілька гідроелектростанцій, включно з Ризькою ГЕС, що змінило гідрологічний режим річки.

Після розпаду СРСР Західна Двіна протікає територіями трьох незалежних держав: Росії, Білорусі та Латвії. Річка й сьогодні має важливе екологічне, економічне й культурне значення для регіону.

Притоки Праві: Торопа, Усв'яча, Валинка, Шевінка, Оболь, Струнка, Полота, Дриса, Росиця, Дубна, Айвієксте, Персе, Огре Ліві: Велеса, Межа, Каспля, Лучоса, Бікложа, Улла, Ушача, Дісна, Друйка, Лауцеса, Кекавиня

Міста

Андреаполь Західна Двіна Веліж Сураж Руба Вітебськ Бешенковичі Улла Полоцьк Новополоцьк Дісна Верхньодвінськ Друя Краслава Даугавпілс Лівани Єкабпілс Плявіняс Айзкраукле Яун'єлгава Лієлварде Кегумс Огре (місто) Ікшкіле Саулкалне Саласпілс Рига </div>

ГЕС

діючі ГЕС Кегумс І, ІІ ГЕС Плавінас Ризька ГЕС Полоцька ГЕС Вітебська ГЕС плановані Верхньодвінська ГЕС Бешенковичська ГЕС Даугавпілська ГЕС. Єкабпілська ГЕС </div>

Див. також Березинська водна система Найдовші річки Росії 23617 Дюна — астероїд, названий на честь річки (одна зі старих назв).

Примітки

Посилання

Transboundarywaters.orst.edu Energo.lv Western Dvina River (river, Europe) / «Encyclopaedia Britannica» Западная Двина / Научно-популярная энциклопедия «Вода России»