Селетари, або оранг-селетар (), власна назва кон-селетар (Kon Seletar), — одна з груп морських кочівників оранг-лаутів (, перекладається як «люди моря»), корінні жителі Джогорської протоки, що відділяє Сингапур від Півострівної Малайзії.
Цей маленький народ проживає майже в центрі одного з найрозвиненіших регіонів світу, але лишається практично невідомим для широкого загалу.
На півночі Сингапуру є річка Селетар (), там раніше жили селетари, але невідомо чи це люди отримали своє ім'я від назви річки, чи навпаки.
Незважаючи на сусідство з розвиненою цивілізацією, селетари й досі значною мірою зберігають традиційний спосіб життя. Разом з тим, розвинене суспільство все сильніше й сильніше наступає на середовище їх проживання. На очах зникають мангрові ліси, все більше забруднюється море. В результаті цивілізація невблаганно позбавляє цю етнічну групу її традиційних засобів до існування. Селетарів вже не лишилося на території Сингапуру, мають великі проблеми вони також і в Малайзії. Народ змушений боротися за своє майбутнє.
Уряд Малайзії зараховує селетарів до числа оранг-аслі (), групи корінних народів Півострівної Малайзії, що складається з 18 офіційно зареєстрованих племен. Оранг-аслі перебувають під опікою спеціального Департаменту розвитку оранг-аслі (, до 2011 року він називався Департамент у справах оранг-аслі, ), метою діяльності якого є підняття рівня життя корінного населення до середніх показників по країні.
JAKOA класифікує селетарів як одне із племен аборигенних малайців (офіційна назва: прото-малайці, ), однієї з трьох підгруп оранг-аслі. Це один з небагатьох корінних народів Півострівної Малайзії, чий спосіб життя пов'язаний з морем, а не з тропічним лісом.
Власна назва народу кон-селетар містить префікс кон-, який, як вважають, має мон-кмерське походження. Для порівняння давньомонське і середньомонське kon означає «людина, що належить до певної етнічної або соціальної групи» .
Розселення
Довгий час селетари вели кочовий спосіб життя серед мангрових лісів і боліт, розташованих уздовж Джогорської протоки (інша назва протока Тебрау, ), а також у гирлах річок, що впадають у неї. Вони мешкали по обидва боки протоки, вільно переходили з одного берега на інший, не зважаючи на існування кордону між Сингапуром і Малайзією. Ширина Джогорської протоки в жодному місці не перевищує 2 км, а в деяких місцях не перевищує 500 метрів. Така вузька смужка води ніколи не становила перешкоди для морських кочівників.
Ще у кінці XIX століття мангрові ліси домінували на більшій частині прибережних районів і в лиманах річок на півночі Сингапуру, на момент приходу сюди англійців вони становили приблизно на 13 % території острова. Саме тут тоді мешкала більшість селетарів. Мангри є унікальним сховищем багатих і різноманітних водних рослинних і природних ресурсів, на експлуатації яких побудований традиційний господарський комплекс цього народу. Протягом XX століття мангрові ліси Сингапуру були розчищені, і селетари змушені були покинути регіон.
Тепер вони живуть тільки на малайзійському боці. Вони значною мірою вже відмовились від кочового способу життя і проживають у 9 селах, розташованих на південному узбережжі штату Джогор: Телук-Кабунг (), Симпанг-Аранг (), Сунгай-Темун (), Бакар-Бату (), Пасір-Салам (), Пасір-Путіг (), Куала-Масай (), Телук-Джава (), Конг-Конг (). Деякі з цих сіл стоять далі від узбережжя .
На північному узбережжі Сингапуру ще у 1980-х роках залишалося 3 селетарських села, але тепер їх більше не існує. Всі вони живуть у Малайзії, частина ж асимілювалася з малайською громадою Сингапуру. У деяких з селетарів, що зараз живуть на південному узбережжі Джогору, можна простежити історичні зв'язки із Сингапуром.
Чисельність Динаміка чисельності народу на території Малайзії виглядає так: 196019651969197419801993/1996200020032522902773744978011 0371 407 Джерела: 1960—1980 роки: Nobuta, Toshihiro,1996. Oran Asuri no bikara: Kokka to Taiwa Suru Oran Asuri [The Bicara of the Orang Asli: The Orang Asli Talking to the Government]. Shakai Jinruigaku Nenpo [Annual Report of Social Anthropology] 22: 105—140; 1993/1996 рік: JHEOA; 2000 і 2003 рік: Center for Orang Asli Concerns (COAC).
Дані перепису населення, проведені JHEOA в 1996 році, зафіксували 801 селетара, з них 796 осіб жило у штаті Джогор, ще 5 осіб у штаті Селангор.
Деякі джерела, як, наприклад, Ethnologue або Joshua Project, і досі наводять дані стосовно наявності селетарів на території Сингапуру, але це не відповідає дійсності. Аріффін (Ariffin, 1978) у своїй оцінці загальної чисельності народу говорить про 6 або 7 сімей селетарів, які ще лишалися в Сингапурі, це приблизно 32-38 осіб; у Джогорі ж він нарахував 514 селетарів станом на 1977 рік. Тепер у Сингапурі селетарів не лишилося зовсім.
Мова Говорять селетарською мовою, яка належить до малайської групи австронезійських мов. Проект Ethnologue зараховує її до малайської макромови (msa).
Французький дослідник Крістіан Пелрас () у 1972 році провів аналіз наявного на той час словника селетарської мови. Він прийшов до висновку, що це лише діалект малайської мови, адже 85 % селетарських слів були малайськими, а ще 5 % слів також присутні в малайській мові, але мають трохи інше значення. 10 % слів, що залишилися, не мають аналогів у малайській мові. Деякі з цієї останньої групи, здається, мають відповідники у мовах, поширених на острові Калімантан. Проте є й слова, для яких Пелрасу не вдалося знайти аналогів в інших автронезійських мовах. Цікаво, якщо говорити про спорідненість мов малайських народів Півострівної Малайзії, що серед 15 % немалайських слів у селетарській мові майже немає слів, спільних із сусідньою дуанською мовою.
Свіжі дані, отримані під час польових досліджень, опублікували в 2015 році Кевін Блісет і Дірк Елзінга. В результаті опитування носіїв селетарської мови був складений список загальної лексики, який відповідає загальноприйнятому списку Сводеша (). Відповіді респондентів були записані на цифровий диктофон, а потім розшифровані за допомогою Міжнародного фонетичного алфавіту. Це дає цінну інформацію про те, як насправді вимовляються селетарські слова. Проте це лише початок досліджень. Ця мова все ще вимагає величезної кількості додаткового вивчення і записів, перш ніж вона буде збережена в значній мірі.
Як і висновки Пелраса, ці дані фіксують близьку лексичну спорідненість селетарської мови з малайською. Багато слів є точно такими ж, як і їх відповідникив малайській мові; інші можуть бути отримані із малайських слів шляхом простих фонологічних змін. Невелика група слів, як видається, є унікальними для селетарської мови, без очевидного зв'язку з малайською. Такі характеристики вказують на діалект малайської (zlm), а не зовсім самостійну мову.
Проте є також вагомі аргументи «проти». По-перше, селетарська мова не є зрозумілою для малайців. По-друге, і малайці, й селетари ставляться до малайської та селетарської як до окремих мов. Крім того, існують, як видається, істотні граматичні відмінності між цими двома мовами.
Тривожною є ситуація з функціюванням селетарської мови. Поки що представники старшого й середнього поколінь спілкуються між собою виключно або переважно рідною мовою, але молодше покоління та люди, що живуть за межами громади, частіше користуються малайською. Склалася ситуація, коли з кожним поколінням все менше стає носіїв селетарської мови, і, що є ще більш тривожним, селетари рідше вчать рідній мові своїх дітей. Таким чином, спостерігається стала тенденція поступового витіснення селетарської мови, до речі, як і мов інших корінних народів Півострівної Малайзії, стандартною малайською мовою. Недарма, ЮНЕСКО заносить селетарську до числа мов, яким загрожує серйозна небезпека зникнення.
Власної писемності селетарська мова не має.
Релігія Хоча селетари й є дуже близькими до малайців за мовою, ще у 1980-і роки вони залишалися язичниками.
Місіонерська діяльність малайзійських органів у справах релігії не була в ті часи активною, а самі селетари не дуже сприймають основні засади ісламу. Постулати релігії, які пропонуються малайцями, виглядають для них занадто абстрактними. Для цих морських кочівників це просто тексти, відірвані від реального життя. Мусульманська релігія не має для них сенсу і практичних функцій. Єдиний Бог є занадто недоступним, і, на відміну від духів природи, не може впливати на конкретні події.
Як і раніше, селетари шанують численних духів-ганту (hantu), які, як вони вважають, мешкають усюди: живуть на деревах, під водою, в скелях, у печерах, у повітрі. На переконання селетарів, коли не шанувати навколишнє середовище, тобто обитель духів, приходять хвороби, конфлікти і смерть. Єдиним способом лікування для них є екзорцизм і умиротворення духів. Смерть і хвороби у селетарів пов'язані із землею. Вони виходять на берег, щоб вилікувати хворого або поховати померлих.
Ситуація змінилася в 1980-і роки, коли уряд Малайзії став докладати зусиль до зміцнення в країні позицій ісламу. Мусульманські місіонери займалися наверненням на іслам язичницьких корінних народів країни. 1997 року, за статистикою JHEOA, на території штату Джогор вже було 240 селетарів-мусульман. Це приблизно четверта частина народу. За інформацією Joshua Project, 5 % селетарів є християнами.
Через те, що селетари у своїй більшості не є мусульманами, вони не сприймаються суспільством як малайці.
Історія
Доколоніальний період Оранг-лаути були одними з перших жителів прибережних районів Малакської протоки. Таким чином, коли малайський принц Парамешвара (), майбутній султан Малакки, з'явився в Малацці зі своїми прибічниками, на цьому місці вже існувало невеличке рибальське село, населення якого становили оранг-лаути. Парамешвара налагодив зв'язки з ними шляхом включення лідерів оранг-лаутів до політичної ієрархії країни й за допомогою розсудливих шлюбів в самій королівської сім'ї.
Чудове знання незліченних островів і зрадницьких морських проток, зробили з оранг-лаутів майстерних навігаторів і флотських командирів. Незважаючи на те, що вони не були мусульманами, їх команди перебували на службі у малайських султанів Малакки, а згодом Джогору. Наприклад, Ган-Туаг (), найвідоміший в малайській історії адмірал (місцева назва лакшамана, ) та класичний зразок воїна-лицаря у малайському фольклорі, був з числа оранг-лаутів. Протягом сотень років відданість оранг-лаутів малайським правителям Малакки була вирішальним фактором у збереженні і процвітання держави.
Оранг-лаути Малакки, або як їх ще називали оранг-селати (, або «люди протоки»), були добре відомі й першим європейським колонізаторам. Португальські джерела, зокрема, згадують їх під назвою «селати» (Celates або Selates). Португальський історик XVI століття Жуан де Барруш () називає їх «ницими і підлими» людьми, схильними до піратства та рейдерства.
Під британською владою До середини дев'ятнадцятого століття малайська і оранглаутська участь в морській торгівлі була ліквідована англійцями. Було покінчено й з піратством. Оранг-лаути змушені були змінити свій спосіб життя. Частина їх прийняла іслам й увійшла до складу малайців. Інша частина перейшла до примітивного життя за рахунок дарів моря і відійшла на периферію суспільства. Селетари поселилися серед мангрових лісів на півночі острова Сингапур. Формально вони лишалися підданими султана Джогору. Малайці зневажливо ставилися до таких груп населення. Британці ж взагалі сприймали їх за дикунів, які за своїм способом життя більше нагадують тварин, ніж людей. Серед мангрів північного Сингапуру застав селетарів засновник міста Сингапур сер Стемфорд Рафлз (), який відвідав острів у 1919 році для вирішення питань його приєднання до британських володінь. За оцінками, на той час в Сингапурі жило близько 200 селетарів приблизно на 30 човнах. З колись гордих військових моряків, охоронців морів вони перетворилися на всіма забутих людей, над якими знущалися держава та їхні сусіди.