Бу́ргоський собо́р (), або Бу́ргоський катедра́льний собо́р Ді́ви Марі́ї ()  — католицький катедральний собор в Іспанії, місті Бургос. Головний храм Бургоської архідіоцезії. Споруджений у 1221—1567 роках у готичному стилі. Освячений на честь Діви Марії і славиться своїм розміром і архітектурою. З 1984 року собор включений до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історія Будівництво першого великого іспанського собору в готичному стилі було замовлено королем Фердинандом III Кастильським і Мауріціо, єпископом Бургоса. Приводом було весілля Фердинанда з Беатрікс Швабською. Вважалося, що адекватна єпископська церква підкреслить змінену роль Кастилії в європейському розподілі влади. Будівництво розпочалося 20 липня 1221 року на місці колишнього романського собору. Відповідальним архітектором-забудовником був француз, невідомий по імені. Після дев'яти років було завершено будівництво апсиди. Головний вівтар був вперше освячений 20 липня 1260 року, потім будівництво припинилось на майже 200 років.

1417 року єпископ Бургоса відвідував Констанцький собор і побачив у цій поїздці готичні собори Франції та Німеччини. Його наступник Альфонсо де Картахена, відвідуючи 1435 року Базельський собор, побачив завершену вежу Базельського Мюнстера і повернувся до Іспанії з німецьким архітектором Йоганном Кельнським (), який добудував вежі Бургоського собору, запозичивши їх форму у Базельського Мюнстера, з відкритим різьбленням по каменю. Він також точно знав про фасадні плани 1310/20 року запланованої вежі Кельнського собору. Побудована ним вежа над середохрестям впала 1539 року і була відбудована у подібній формі. Будівництво собору було завершено 1567 року відбудовою вежі середохрестя, однак до 1734 року у нього вносились зміни і доповнення.

В 1835 році іспанський національний герой Родріго де Діас Вівар, El Cid, і його дружина донья Хімена були перенесені з монастиря Сан-Педро-де-Карденья в Бургос і перепоховані в соборі. В 1921 році було прийнято рішення створити більш гідну могилу. Зараз вона розташовується в середохресті і вкрита мармуровою плитою простого дизайну. Протиріччя між значенням Сіда та невражаючим дизайном його могили в Бургосі пояснюється тим, що мармурова плита є тільки зовнішнім завершенням могили, а його гробницею в цілому є сам Кафедральний собор Бургоса.

26 вересня 1887 собор був оголошений Національним пам'ятником () Іспанії. Папа Пій XI присвоїв йому 13 липня 1921 року титул малої базиліки. 31 жовтня 1984 року собор був включений ЮНЕСКО до списку Світової спадщини і став єдиним іспанським кафедральним собором з цим статусом.

Архітектура

Кафедральний собор Бургоса характеризується зовні багато прикрашеними вежами конструкції фасаду і середхрестя. Вся будівля настільки надмірно прикрашена у верхній частині пінаклями, що складається враження громіздкого кондитерського виробу. П'єр Лоті говорив про «скам'янілий ліс».

Церква має хрестоподібний поземний план і складається з головного повздовжного нефу, поперечного нефа, двох бічних нефів, хорів з деамбулаторієм і каплиць. Оскільки вівтар дуже глибокий, поперечний неф розташований посередині собору; як і в багатьох іспанських соборах, хори ділять центральний неф. Загальна довжина собору становить 106 метрів; він має ширину 26 метрів в частині головного нефу та 59 метрів у трансепті. Висота купола над поперечним нефом становить 54 метри.

Бургоський собор створений не в традиціях готичних соборів Іль-де-Франс, а натомість орієнтується на залежні від нього єпископські церкви Нормандії і Бургундії, чий стиль вже був змінений. Поземний план хору порівнюють з такими планами собору монастиря у Понтіньї або собору абатства Святого Стефана в Кані. Форма хорів дуже схожа на форму хорів Бурзького собору. Однак майстер Бургоса, за виразом Роберта Браннера, «погано перетравив» французькі ідеї: «Він не дуже розбирався в основах нового стилю будівництва, він залишився вірним усталеним романським традиціям. Його концепція простору залишилась дуже простою. Він підкреслює горизонталі і підсилює їх ще більше надмірно оздобленим трифорієм. Світло не може вільно поширюватися».Erlande-Brandenburg, ст. 543 Будівля собору, зовні та всередині, характеризується зростанням декоративного облицювання в орнаментальній системі ліній. Оздоблення каплиць головного нефу здійснено у стилі платереско.

Спочатку чітко артикульований зовнішній вигляд собору через прибудови більше не помітний: крім каплиць на поперечному і бокових нефах собору, у 15-му столітті до собору був прибудований клуатр, а на південному заході - архієпископський палац. Тому вид на собор через щільну забудову довкола ускладнений, винятком є лише тільки вид з площі Санта-Марія.

Фасади, вежі і портали Західний фасад і головні вежі

Триповерховий, 58-метровий основний або західний фасад — це фасад з двома вежами в стилі північної французької готики, однак з завершеними і однаковими вежами висотою 88 метрів. Кожна з двох веж є чотирикутною в основі, вище переходить у восьмикутну, прикрашену ажурним масверком. Над трьома порталами другий поверх відділений від першого балюстрадами з пінаклями. На другому поверсі середня з трьох травей має стрілчасту арку, в яку вписана троянда. Ця троянда була профінансована на пожертву бургоських євреїв і за бажанням спонсорів має вписану зірку Давида.

На третьому поверсі дві вежі поєднуються високою відкритою галереею, в основі якої, подібно королівським галереям французьких соборів, стоять на постаментах численні статуї. Також на цьому поверсі статуями прикрашені і зворотні контрфорси. Зодчим цієї галереї з 1442 року був Йоганн Кельнський.

Зразки такої форми веж можна побачити у пізньоготичних верхівках веж церков Південної Німеччини, наприклад, у церкві Богоматері в Есслінгені-на-Некарі або в конструкції вежі Ульмського собору, яка, у свою чергу, має тісний взаємозв'язок з фланмандсько-брабантськими вежами. Орнаментальне використання написів і гербів на вежах, так само як і ажурні галереї середнього переходу західного фасаду, зобов'язані іспанським матеріалам.

Галерея на передній стороні церкви приймає вигляд двох ажурних вікон з чотирма перетинками та трьома ажурними орнаментами з чотирьох напівкіл, розташованих всередині квадратів, у кожній пазусі вікна. Увінчана вона широкою балюстрадою з написом латиною PULCHRA ES ET DECORA («ти красиво і багато прикрашений»), який відносять з одного боку до Діви Марії та її зображення в центрі цієї верхньої балюстради, а з іншого до собору в цілому. Гострі восьмикутні пінаклі закривають чотири кута.

Портальні зони після непоправного руйнування пісковика у 18-му сторіччі були реконструйовані у стилі класицизму.

Вежа середохрестя

Найбільш видатною працею в соборі Йоганна Кельнського у другій половині 15-го століття був попередник сьогоднішньої вежі середохрестя, cimborrio (ківорій), який відповідно до сучасної йому розповіді про поїздку закінчувався вісьмома пінаклями і був рясно прикрашений архітектурним орнаментом; однак ця вежа впала вже 1539 року. Нова вежа середохрестя була збудована між 1539 та 1568 роками Хуаном де Вальєхо. Стовпи в основі вежі були підсилені та набули форму товстих циліндрів, щоб утримати вагу нової ліхтарної вежі. Зірчасте склепіння високого ліхтаря об'єднує готичні і мавританські впливи (пор. Велика мечеть Тази) в єдине ціле.

Портал Коронерія Портал Коронерія (, також Коронаційний, Апостольський або Високий портал) був центральним входом до північного трансепту з 1240/1245 рр. Свою назву, серед іншого, він отримав тому, що поруч проходила дорога Святого Якова. Він вбудований в архітектурну нішу між бічними контрфорсами. Стрічка з 12 величезних фігур апостолів тягнеться від лівого контрфорсу до стіни порталу і продовжується справа від порталу до правого контрфорсу (по шість з кожного боку). Дві центральні фігури розташовані як так звані фігури-спостерігачі на внутрішніх сторонах контрфорсів під прямим кутом до решти апостолів.

Зображений на тимпані Страшний суд має в центрі фігуру Христа як судді. Праворуч і ліворуч від нього як група деісус стоять вінценосна Діва Марія і євангеліст Іван, просячи помилування для душ. Зовні і над ними трьома ангели тримають інструменти страти Христа: зліва зображений ангел зі списом, крайня справа — колона бичування, у зоні клина арки, на хмарці розташований ангел з хрестом, плащаницею, терновим вінцем і цвяхами розп'яття. Під центральною сценою, на перемичці, розташований фриз зі "Зважуванням душ" (psychostasia) Архангелом Михайлом з звичайним діленням праведників на лівій стороні і проклятих на правій від нього.

Портал Коронерія з 1830 року постійно закритий, «щоб його не використовували як короткий шлях до нижнього міста і, отже, не нехтували святістю споруди».López Martinez, ст. 19 Проблема полягала в тому, що відвідувачі ринку, розташованого під собором, регулярно перетинали трансепт з усіма своїми покупками, включаючи живих тварин.

Портал Пейєхерія Істотно молодший портал Пейєхерія () — східний вхід до північного поперечного нефа і розташований всього в кількох метрах від порталу Коронерія. Франц Кельнський () завершив його 1516 року, тому це твір Відродження. Навпроти порталу раніше були будинки «Пейєхерос» (, виробників винних пробок) — звідси і назва. Форма порталу нагадує ретабло. Верхня сцена зображує Діву Марію з немовлям на троні, справа від ангели з музичними інструментами, а зліва єпископ, що молиться їй. Дві середні сцени зображують зліва — мучеництво Івана Хрестителя і праворуч — мучеництво євангеліста Івана. Нижня частина ретабло має ніші з фігурами по периметру порталу.

Портал Сарменталь

Найстаріший портал собору — портал Сарменталь () на південному поперечному нефі. Портал названий на честь впливової сім'ї, чий будинок був неподалік. Він датується після 1235 року і має чіткий вплив східного порталу Ам'єнського собору. Принципово подібний до порталу Коронерія поділ композиції цього порталу має всередині Христа на троні в сцені Страшного суду, оточений євангелістами, які пишуть, та їх символами (орел, лев, ангел, тілець), а знизу — серію апостолів на одвірках. Також цей портал оточений апостолами по боках. Тим не менш, його набагато краще видно, ніж північний портал, оскільки він є верхньою точкою сходів, які ведуть від нижчої площі перед собором.

Годинник і Папамоскас

Якщо дивитися з головного фасаду, на лівому нефі над трифорієм знаходиться великий механічний годинник з розмірами 312 см довжину, 80 см в ширину і 193 см у висоту. Механізм годинника контролює не тільки стрілки, а і Папамоскаса (, «Ловець мух»), рухомої фігури 15-го століття. Він кожні 15 хв., коли фігура б'є у дзвін та закриває щелепу.

Інтер'єр Інтер'єр собору колись був «французький», за зразком соборів Нормандії. Але протягом століть він отримав виражений іспанський характер з різьбленими ретабло, різьбленими кам'яними бар'єрами і великими залізними ґратами. Завдяки цьому інтер'єр приміщення, а також зовнішній вигляд будівлі, став дуже заплутаним. Поділ кафедрального собору каплицями забирає частину ширини собору. Розкішний інтер'єр заповнений художніми скарбами. Він включає 19 каплиць, 35 ґрат, 38 вівтарів і близько 60 колон.

Портал Сарменталь. Південний боковий неф. Двері у верхній клуатр. Каплиця зустрічі Діви Марії з Єлизаветою. Каплиця св.Енріке. Каплицясв. Хуана де Сахагун. Каплиця Реліквій. Каплиця жертвоприношення Діви Марії. Каплиця Христа Бургоського. Центральна нава та Папамоскас. Каплиця св. Фекли. Каплиця Непорочного зачаття і св. Анни. Північний боковий неф та Золоті сходи. Каплиця св. Миколи. Середохрестя, могила Ель Сіда. Вівтар. Центральна нава, хори. Каплиця Різдва. Каплиця Благовіщення. Каплиця св.Грегорія. Деамбулаторій. Каплиця Констебля. Ризниця. Високий клуатр. Клуатрова каплиця св.Жерома. Каплиця Тіла Христового. Зала духовенства. Каплиця св. Катерини. Каплиця св.Івана і св.Якова. Нартекс, ворота Діви Марії. Портал Коронерія. Портал Пейєхерія. Нижній клуатр.

Хори