Світови́й банк — це кредитно-фінансова установа, що була заснована у 1945 році та є однією з найбільших у світі організацій, що надає допомогу з метою розвитку. Світовий Банк надав у фінансовому 2002 році країнам-клієнтам позики на загальну суму $ 19,5 млрд. США. Наразі організація здійснює свою діяльність у понад 100 країнах, що розвиваються, надаючи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня якості життя та поліпшенння його умов серед найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Світового Банку у різних країнах займаються реалізацією його програм, підтримують зв'язок з урядом і суспільством, сприяють глибшому розумінню проблем розвитку.
Світовий банк відрізняється від Групи Світового банку тим, що до Світового банку входять лише дві інституції — Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР), у той час, як до Групи Світового банку входять, крім двох названих, ще три інституції: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).
Усі п'ять організацій входять до Групи організацій Світового банку. В окремих випадках під Світовим банком розуміється Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який досі є основою діяльності Світового банку.
Історія створення і розвитку
Формування Групи Світового банку розпочали рішенням Бреттон-Вудської конференції про заснування МБРР водночас з МВФ. Ці два інститути тісно пов'язані між собою за основними цілями, а також організаційно. Членом МБРР може стати тільки учасник МВФ. Структурно вони обидва входять до системи ООН.
Радянський Союз був одним з активних учасників Конференції, однак згодом відмовився від участі в діяльності Міжнародного валютного фонду і Світового банку, тому що відповідно до статуту не мав можливості впливати на прийняті рішення, на відміну від Сполучених Штатів Америки.
На перших етапах своєї діяльності з 1945 по 1968 рр. Світовий банк не здійснював активного кредитування внаслідок підвищених вимог до позичальників. Під керівництвом першого президента банку Джона Макклоя (John McCloy) першою позичальницею обрали Францію, якій видали кредит сумою 250 млн доларів США. Причому умовою надання Франції кредиту була неучасть у коаліційному уряді комуністів. Два інших претенденти — Польща та Чилі — допомоги не отримали. Надалі Світовий банк брав активну участь у кредитуванні країн Західної Європи, яка активно відновлювала зруйновану Другою світовою війною економіку, реалізуючи план Маршалла. Фінансування цього плану значною мірою йшло по лінії Світового банку.
Спочатку діяльність МБРР була пов'язана з кредитуванням розвинутих країн, у першу чергу європейських, що постраждали під час Другої світової війни. Після відбудови їхньої економіки, а також внаслідок появи великої групи нових держав, що звільнилися від колоніальної залежности, мета й функції МБРР змінюються. Постає необхідність створити інститут, структурно пов'язаний з банком, який би зосередився на допомозі країнам, що розвиваються. З цією метою в 1956 р. утворили Міжнародну фінансову корпорацію.
Для сприяння економічним перебудовам у найменш розвинутих країнах у 1960 р. розпочала діяльність Міжнародна асоціація розвитку.
У 1968—1980 рр. діяльність Світового банку була спрямована на допомогу країнам, що розвиваються. Збільшувалися обсяги та структура наданих кредитів, охоплюючи різні галузі економіки — від інфраструктури до розв'язання соціальних питань. У цей період на посаді керівника Світового банка був Роберт Макнамара. Спираючись на свій досвід керівної роботи як Міністра оборони США та президента компанії Форд, він привніс у його діяльність технократичний стиль управління. Макнамара створив нову систему надання інформації потенційними країнами-позичальниками, що дозволяло скоротити час на ухвалення рішення про умови надання кредиту.
У 1980 році, за поданням тодішнього президента США Рональда Рейгана, Макнамара на посту президента Світового банку змінив Клаузен (A. W. Clausen). У цей період фінансову допомогу надавали в основному країнам третього світу. Для періоду 1980—1989 рр. характерна політика, спрямована на скорочення залежности економік країн третього світу від зовнішніх кредитів. Така політика призвела до скорочення кредитів, що надаються на вирішення соціальних завдань. З 1989 р. політика Світового банку зазнала суттєвих змін під впливом критики різних недержавних організацій, зокрема, пов'язаних з охороною довкілля. У результаті відбулося суттєве зростання кількості напрямків та завдань, що фінансувались коштами Світового банку.
Президенти Світового банку Президент Час на посаді (Eugene Meyer) липень 1946 — грудень 1946 (John Jay McCloy) березень 1947 — червень 1949 (Eugene Robert Black) липень 1949 — грудень 1962 (George D. Woods) січень 1963 — березень 1968 Роберт С. Макнамара (Robert S. McNamara) квітень 1968 — червень 1981 (Alden W. Clausen) липень 1981 — червень 1986 (Barber B. Conable) липень 1986 — серпень 1991 (Lewis T. Preston) вересень 1991 — травень 1995 Джеймс Д. Вулфенсон (James David Wolfensohn) червень 1995 — травень 2005 Пол Вулфовіц (Paul Wolfowitz) червень 2005 — липень 2007 Роберт Зеллік (Robert Zoellick) червень 2007 — липень 2012 Джим Йонг Кім (Jim Yong Kim) липень 2012 — лютий 2019 Девід Мелпассквітень 2019 — до теперішнього часу
Цілі та завдання
Зараз, відповідно до Декларації тисячоліття, Світовий банк зосередив свою діяльність на досягнення цілей розвитку тисячоліттяСайт Світового банку. У перехідний період до третього тисячоліття під егідою ООН були сформульовані вісім цілей, на досягнення яких повинні бути спрямовані зусилля міжнародних організацій. Цілі розвитку тисячоліття повинні бути досягнуті до 2015 року і включають в себе наступні: ліквідація бідності і голоду; забезпечення загальної початкової освіти; заохочення рівності чоловіків і жінок та розширення прав і можливостей жінок; скорочення дитячої смертності; поліпшення охорони материнства; боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями; забезпечення сталого розвитку довкілля; формування глобального партнерства в цілях розвитку.
Вирішуючи глобальні завдання розвитку людства, Світовий банк, використовуючи механізм надання кредитів МБРР, кредитує країни з середнім рівнем доходу за процентними ставками, відповідними рівню ринку для цих країн. Інша фінансова організація Світового банку МАР кредитує країни з низьким рівнем доходу за мінімальними відсотковими ставками або без відсотків.
Членство
Співвласниками Світового банку є 187 країн-членів, інтереси яких представляють Рада керуючих і Рада директорів, що перебуває у Вашингтоні. Країни-члени є акціонерами Світового банку, що мають право приймати остаточне рішення.
Умовою членства в Світовому банку є членство в Міжнародному валютному фонді, тобто кожна країна-член МБРР повинна спершу стати членом Міжнародного валютного фонду. Тільки ті країни, які є членами МБРР, можуть бути членами інших організацій, що входять до Групи Світового банку.
Відповідно до Статуту Міжнародного банку реконструкції та розвитку кожна країна має певну квоту в статутному капіталі, пропорційно квоті розподіляються голоси при прийнятті рішень. Станом на 2006 р. голоси розподілялися наступним чином:
КраїнаДоля, % США16,39 Японія7,86 Німеччина4,49 Франція4,30 Велика Британія4,30 Китай2,78 Індія2,78 Італія2,78
КраїнаДоля, % Канада2,78 Росія2,78 Саудівська Аравія2,78 Нідерланди2,21 Бразилія2,07 Бельгія1,81 Іспанія1,75 Швейцарія1,66
КраїнаДоля,% Австралія1,53 Іран1,48 Венесуела1,27 Мексика1,18 Аргентина1,12 Решта країн29,90 Всього100,00
Цілі
Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо у ті, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність у деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх учасників від фінансових втрат, Світовий банк формував у 1988 р. організацію, яка гарантувала б відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, — Багатосторонню агенцію з гарантій інвестицій. З проблемами інвестування пов'язано утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних суперечок. Таким чином, сформувалась група Світового банку з п'яти організацій.
Попри певну різницю у функціях, всі організації Світового банку тісно пов'язані, передусім - єдністю цілей: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога у реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування.
Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові — Президенту Світового банку та мають спільну адміністративну систему. Водночас, за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності.
Банк використовує свої фінансові ресурси, висококваліфікований персонал і велику базу знань для надання допомоги кожній із країн, що розвиваються, у процесі забезпечення стабільного, стійкого розвитку, заснованого на принципах соціальної справедливості. Основна увага приділяється наданню допомоги найбіднішим групам населення й найбіднішим країнам, але усім своїм клієнтам Банк вказує на необхідність вживання наступних заходів: інвестування в розвиток людських ресурсів, зокрема шляхом удосконалення систем охорони здоров'я; концентрація зусиль на соціальному розвитку, залученні широких верств населення до розв'язання проблем розвитку, удосконаленні методів керування й нарощуванні інституційного потенціалу, як основних факторах зниження рівня бідності; зміцнення здатності урядів надавати якісні послуги, забезпечення ефективності й прозорості їхньої діяльності; охорона довкілля; підтримка й стимулювання розвитку приватного підприємництва; підтримка реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, що забезпечує умови для інвестицій і довгострокового планування.
Видаючи кредити, проводячи консультації з питань економічної політики й надаючи технічну допомогу, Світовий банк сприяє реалізації у країнах широкого кола програм, метою яких є скорочення бідності й підвищення рівня якості життя населення в країнах, що розвиваються. Завданням глобальної боротьби з бідністю є надання людям в усьому світі шансу поліпшити своє життя та життя своїх дітей. За період існування останнього покоління для скорочення рівня бідності й підвищення рівня якості життя людей було зроблено більше, ніж за який-небудь інший період в історії. У країнах, що розвиваються: середня тривалість життя збільшилася з 55 до 65 років; число освічених осіб серед дорослого населення подвоїлося; загальна кількість дітей, що навчаються у початковій школі, зросла з 411 до 681 мільйона; дитяча смертність знизилася на 50 відсотків.
Попри досягнуті успіхи, багато має бути зроблено надалі для вирішення завдань розвитку. З 4,7 мільярда людей, що живуть в 100 країнах, що є клієнтами Світового банку: 3 мільярди живуть менш ніж на 2 долари США в день, а 1,2 мільярда — менш ніж на 1 долар в день; майже 3 мільйони дітей у країнах, що розвиваються, щорічно вмирають від хвороб, які можна попередити за допомогою вакцинації; 113 мільйонів дітей не відвідують школу; 1,5 мільярда людей не мають доступу до чистої питної води.
Пріоритетними для Банку є ефективні стратегії зі скорочення бідності й стратегії кредитування, що мають на меті боротьбу з бідністю.
Найпріоритетнішими завданнями, встановленими у межах здійснюваних Банком програм, є забезпечення стійкого соціального розвитку, розвиток людського потенціалу й підвищення ефективності керування економікою, позаяк усе більше уваги приділяється залученню різних верств населення до вирішення завдань розвитку, вдосконалення керування й інституційному будівництву.