Російсько-американська компанія http://bigenc.ru/domestic_history/text/1816860 стаття "Аляска" БРЕ() — напівдержавна колоніальна торгова компанія, заснована Григорієм Шеліховим і Миколою Резановим і затверджена імператором Павлом I 8 (19) липня 1799 р. Російсько-американська компанія після продажу Аляски формально існувала до 1881 року і виплачувала дивіденди до 1888 року.

Назва Повне офіційне найменування підприємства — Подъ Высочайшимъ Его Императорскаго Величества покровительствомъ Россійская Американская компанія (Під Найвищим Його Імператорської Величності заступництвом Російська Американська компанія).

Вчені-історики й історики-американісти наполягають, що правильна скорочена назва компанії — Російсько-американська компанія. Це підтверджується архівними даними і, головне, відображає суть компанії. Компанія була повністю російською, в ній ніколи не було американського капіталу і цілі і завдання компанії відповідали виключно російським інтересам. Слово "американська" додано лише як вказівку на те, що компанія діяла на території США - фактично фінансувала дослідження територій на Алясці й впливала на діюче місцеве керівництво. Іванян Е. А. Історія США. М.,Видавництво: Дрохва, 576 °C. ISBN 5-7107-6077-3

Історія заснування

У першій половині XVIII століття інформація про землі, що лежать на схід від Камчатки, була отримана від експедицій Вітуса Беринга і Дмитра Павлуцького. До 1780-м рр. на Алясці змогли закріпитися лише дві великі купецькі компанії: Шеліхова—Голікова і Лебедєва-Ласточкіна, між представниками яких йшло майже не припинялося суперництво. Воно завершилося в 1798 р., коли «лебедєвці» були змушені безславно залишити Америку. Таким чином, вже до 1799 р., коли відбулося оформлення Російсько-американської компанії (РАК), у Російській Америці фактично склалася гегемонія конгломерату компаній, що належали спадкоємцям Р. В. Шеліхова  і його колишнього компаньйона В. Л. Голікова, тобто майже повна торгово-промислова монополіяГриньов А. . Освіта РАК лише юридично закріпило існуюче становище.

Відомий підприємець і організатор хутрового промислу Р. В. Шеліхов, що заклав у 1784 р. перше постійне поселення на острові Кадьяк, повернувшись в Росію, виступив з пропозицією надати його компанії значні привілеї. Проект Шеліхова передбачав захист від свавілля місцевої охотської і камчатської адміністрації шляхом передачі його компанії під заступництво Іркутського генерал-губернатора, посилку американські поселення військової команди, фахівців, місіонерів, санкції на купівлю у тубільних вождів в Америці рабів і розселення їх на Камчатці і Курилах, а також дозвіл на торгівлю з країнами Тихоокеанського басейну та Індією. Для здійснення цих широкомасштабних планів Шеліхов просив у скарбниці фінансову допомогу у розмірі 500 тис. руб. і наполягав на забороні іноземцям займатися торгово-промисловою діяльністю в межах формується Російської Америки.

У центральному уряді плани об'єднання купецьких компаній в єдину організацію розроблялися принаймні з 1780 р., коли секретар Комерц-колегії М. Д. Чулков подав генерал-прокурору князю А. А. В'яземському відповідний ретельно розроблений проект, згідно з яким компанія отримала б 30-річну монополію на промисел і торгівлю на всьому Тихоокеанському Півночі. Хоча проект Чулкова не отримав підтримки через стійку неприязнь до монополій імператриці Катерини II, він, очевидно, став відомий Р. В. Шеліхову і В. Л. Голікову і вплинула на їхні подальші плани і діяльність. На відміну від попередніх купецьких об'єднань, компанія Шеліхова—Голікова була започаткована в 1781 р. не на один «вояж», а на десять років, причому вона ставила своєю метою не просто видобуток хутра у Новому Світлі, а підстава там постійних поселень. При цьому компаньйони домагалися безпосереднього патронажу іркутських губернаторів і над своєю компанією, і над заснованими в Америці колоніями.

Комісія про комерцію, про плавання і торгівлі на Тихому океані в березні 1788 р. клопотала перед імператрицею про надання компанії Шеліхова—Голікова запитуваних нею пільг та державної допомоги, у тому числі надання їй торгово-промислової монополії як у вже освоєних компанією районах, так і на знову відкриваються нею територіях терміном до 20 років. Однак імператриця Катерина II різко відкинула прохання запопадливих купців і клопотання вищих державних інстанцій.

Після смерті імператриці і вступу на престол імператора Павла I процес оформлення монополії на хутровий промисел і торгівлю в Новому Світі пішов семимильними кроками. Так, вже в 1796 р. ряд іркутських купців виступив з пропозицією об'єднати купецькі компанії для торгівлі в районі Курильських островів і Японії, а в 1797 р. в результаті злиття купецьких капіталів було покладено початок створення єдиної монопольної компанії на Тихоокеанському Півночі, де головну роль стали грати спадкоємці Р. В. Шеліхова і, в першу чергу, його зять Н. П. Рєзанов.

Освіта РАК було унікальним явищем в історії Росії кінця XVIII — початку XIX ст. Статут компанії був значною мірою скопійовано з іноземних монопольних торговельних об'єднань, насамперед французьких. Тут слід зробити ряд пояснень. Якщо говорити про унікальність РАК, то вона полягала насамперед у поєднанні торгово-промислових функцій з функціями державного управління: держава тимчасово делегувала компанії значну частину своїх повноважень. З іншого боку, у появі РАК не було нічого феноменального — вже в 1750-х рр. у Росії з'являються перші монополістичні торгові організації — Темерніковська, Перська і Середньоазіатська. Всі вони були акціонерними товариствами, а ряд положень в установчих документах першої з них дуже нагадував деякі пункти правил і привілеїв РАК (включаючи пізніші додавання і новації). РАК виникла не тільки під впливом іноземних аналогій типу Британської Ост-Індської компанії, але багато в чому завдяки вже були в Росії досвіду створення подібних організацій. При цьому держава, монополізуючи діяльність РАК, прагнуло утримати під своїм контролем купецький капітал і ініціативу, а також взяти участь у привласненні монопольних надприбутків за допомогою податкового перерозподілу без зайвих витрат зі свого боку.

Правління

Російсько-американська компанія (РАК), остаточно оформилася улітку 1799 р., служила інструментом освоєння та колонізації Нового Світу. Вона являла собою результат своєрідного симбіозу інтересів вітчизняних підприємців та царської бюрократії. Спочатку РАК виникла як монопольне об'єднання декількох компаній в основному сибірських купців. Головну роль у ній грали іркутський купець 1-ї гільдії Микола Прокопович Мильніков і його сини Дмитро і Яків, а також спадкоємці відомого курського купця Григорія Івановича Шеліхова — його вдова Наталя Олексіївна, компаньйон Іван Іларіонович (Ларіонович) Голіков і зяті — багатий купець Михайло Матвійович Булдаков і обер-секретар сенату, дійсний статський радник і камергер Микола Петрович Рєзанов. Останній, будучи наближеним до імператорського двору, незабаром став неофіційним головою та заступником компанії перед царським урядом. Саме за його наполяганням Головне правління РАК було переведено в 1801 р. з Іркутська в Санкт-Петербург, а сама компанія знайшла риси напівдержавній монополії, коли до складу її акціонерів вступив сам імператор, члени царської прізвища і ряд великих сановників.

Будинок в Петербурзі , де в першій половині XIX ст. розміщувалася Російсько-американська компанія — пам'ятник історії федерального значення.

Спочатку РАК ще зберігала риси купецького об'єднання, оскільки у її керма управління перебували представники великого торговельного капіталу. До вищої управлінської еліти компанії ставилися директора, що знаходилися в Головному правлінні компанії (ДП РАК) в Санкт-Петербурзі, а також головні керівники російськими колоніями в Америці.

Першим головним правителем Російської Америки став у 1802 р. уродженець міста Каргополя іменитий купець Олександр Андрійович Баранов, з 1790 р. керував найбільш значною компанією Р. В. Шеліхова в Америці. Енергійний і непохитний, він зумів втілити в життя багато проектів свого патрона, передчасно помер у 1795 р. При цьому Баранов був не тільки першим головним правителем, але і єдиним представником купецького стану на цій відповідальній посаді. 1802 р. одночасно зі званням головного правителя російських колоній він отримав чин колезького радника, а в 1806 р. — орден Св. Анни 2-го ступеня, тобто був інкорпорований в чиновницьку ієрархію імперії і набув право на спадкове дворянство. На час правління Баранова припала російсько-індіанська війна, яка затримала просування росіян на південь Аляски.

До чиновницькому стану належали і наступники А. А. Баранова, послані йому на заміну Головним правлінням РАК з його численними проханнями.

25 серпня 1816 р. спеціальний рада при Головному правлінні компанії ухвалив рішення призначити головою колоніальної адміністрації капітан-лейтенанта Л. А. Гагемейстера. З цього часу посаду головного правителя Російської Америки став заміщатися виключно офіцерами військово-морського флоту зазвичай в чині капітана 1-го або 2-го рангу.

Призначений в 1854 р. головним правителем капітан 1-го рангу Степан Васильович Воєводський в серпні 1856 р. був зроблений царем в контр-адмірали за вміле керівництво ввіреними йому колоніями в суворі роки Кримської війни. Уникнути тоді розорення Руської Америки англо-французькою ескадрою вдалося завдяки спритності Головного правління РАК, зумів напередодні війни укласти сепаратний пакт про нейтралітет з британською Компанією Гудзонової затоки.

Природна залежність колоній від морських офіцерів, командували кораблями РАК, отримала своє логічне завершення у передачі їм всієї повноти виконавчої влади в Російській Америці через майже 20 років після утворення Російсько-американської компанії.

В результаті приходу до влади в колоніях морських офіцерів були ліквідовані багато права купецької вольниці, поліпшилося становище як російських, так і особливо місцевих жителів, у тому числі алеутів і креолів, що перебували на службі компанії. Втім, незабаром виявилися і серйозні недоліки. Морські офіцери призначалися правителями колоній на невеликі терміни, дивилися на своє перебування в Америці як на тимчасове явище. Хоча вони і були знаючими, чесними і добропорядними людьми, як правило, вони не дуже добре розбиралися в комерції, і економічні справи компанії після зміни Баранова залишали бажати кращого.

Прихід до влади в колоніях морських офіцерів був тільки початком якісного переродження вищої керівної еліти РАК. Підвалини для цього були закладені при перекладі Головного правління з Іркутська в Санкт-Петербург, що дозволило зосередити велику кількість акцій РАК в руках столичного чиновництва, офіцерства і царських сановників, які вже до кінця 1810-х рр. стали активно впливати на рішення, що приймаються загальними зборами акціонерів вищим органом компанії. Незважаючи на переказ Головного правління з Іркутська в Петербург, великі пакети акцій РАК продовжували перебувати в руках сибірського купецтва.

Вплив придворної знаті й бюрократії позначилося в більшій мірі при установі в 1804 р. спеціального тимчасового комітету (в 1813 р. він був перетворений в офіційно діючий рада) з трьох акціонерів РАК для вирішення політичних питань, не підлягали розголосу. Причому один з членів цього органу не обирався, а призначався в обов'язковому порядку зі складу Міністерства закордонних справ. Першими членами «політичного» комітету стали відомі державні діячі — тодішній морський міністр адмірал Н. С. Мордвинов, заступник міністра внутрішніх справ граф П. А. Строганов і представник МЗС таємний радник В. О. Вейдемейер.