Михайло Ілліч Милорадович (; близько 1650—1726) — гадяцький полковник Війська Запорозького. Один із родоначальників козацько-старшинського роду Милорадовичів.

Біографія

Походження Згідно родинних переказів рід Милорадовичів походив від роду сербських графів Охмукевичів з Герцеговини. Відомий від XV ст. Нащадок Охмукевичів, Милослав Храбран Милорадович, у середині XVI ст. заснував монастир Благовіщення в селі . Його нащадок, Родіон Милорадович, жив у середині XVII ст. у Герцеговині, біля Мостара і ріки Наренти. Троє його синів — Михайло, Ілля та Данило, а також син Михайла Родіоновича — Гаврило Михайлович, також жили у Герцеговині.

Російська служба Близько 1700 року брати Михайло, Гаврило та Александр Милорадовичі, сини Ілії Милорадовича, почали співпрацювати з московським урядом у боротьбі проти турків.

Гаврило (Гавро) та Михайло, 1707 року привезли до Житомисличів 9 книг, подарованих Петром І монастирю, побудованому їхнім предком, що свідчить про тогочасні контакти Милорадовичів із російським урядом. Тому вважається, «що вибір Михайла Милорадовича як виконавця балканської місії був не випадковим»Пахіль В. В. Дослідження біографії Михайла Милорадовича в контексті балканської політики Петра I… — С. 205..

У 1711 році за іменним указом царя Петра I, через лист графа Головкіна, Михайло Ілліч Милорадович був викликаний на малоросійську службу з Сербії. Милорадович був посланий разом з капітаном Іваном Івановичем Лукачевічем до жителів Чорногорії з пропозицією про спільну боротьбу проти Туреччини. У грамоті від царя до чорногорцям, датованій 3 березня 1711 року крім іншого було сказано:

Гадяцьке полковництво Після виконання завдання Петра I і повернення в Росію Милорадович був щедро винагороджений — він отримав грошима 500 червінців, прикрашений діамантами портрет Петра I на Андріївській стрічці, для носіння в петлиці, крім цього він отримав маєтки в Малоросії. У згаданій вище грамоті Петра I Милорадович йдеться далі, що Милорадович:

З 10 червня 1715 року Михайла Ілліч Милорадович був призначений гадяцьким полковником Війська Запорозького і займав цей пост 11 років, «вызывая жалобы полчан», яких він тиснув і мучив, вимагаючи від них подарунки і земельні поступки. Скарги полчан ні до чого не вели, так як гетьман позбавлений був влади стягувати з полковника, якого призначив сам цар.

Чарниш, на місце якого призначений був Милорадович гадяцьким полковником, перебуваючи у родинних стосунках з Скоропадським, не хотів добровільно поступитися посадою новому полковнику, що і змусило останнього скаржитися на образи, що наносяться йому Чарниш, і просить про те, «чтобы и когда уже он пожалован чином полковника, чтобы и содержан как прежние полковники, а не так как ныне чинится». У скарзі своєї Милорадович каже, що гетьман одну з сотень Гадяцького полку, — Комишанську, — «силою хотел взяти и господину Чарнышу отдати, так как в Камышанской Чарныш многие себе подчинил грунты и немалые заводы сделал». Крім того, Чарниш «явно и публично пред народом бесчестил его срамотне, называючи изменником, плутом, цыганом и шаблером», а підписок, тобто помічник писаря, говорив, що якщо «он, Милорадович, изменил одному, то и Государю изменить может». У цій справі канцлер князь Головкін відповів Скоропадському, який клопотав за Чарниша, що «отменить Царскаго Величества Указу не можно», і Милорадович отримав своє. У 1718 році Милорадович супроводжував «разом з іншим козацькою старшиною» гетьмана Скоропадського до Москви, де з іншими малоросіянами був присутній при суді над царевичем Олексієм. Відомо, що одна тільки малоросійська старшина мала мужність відмовити царю в схваленні вироку над судимим і відреклася від підписання його.

Останні роки У 1723 Милорадович був висланий з Малоросії з п'ятьма тисячами козаків на Ладогу, за наказом Петра, рити канали. У тому ж році Михайло Ілліч, разом з полковником Лубенським, Апостолом повернулися з-під Коломака, куди ходили вони для охорони кордону від татар і турків. Повернувшись з полком на батьківщину, Милорадович і Апостол були витребувані в Петербург у справі Павла Полуботка і посаджені в фортецю, де їх допитували і мучили до самої смерті Петра I.

У 1725 році, після вступу на престол Катерини, обидва вони були звільнені, отримали назад свої маєтки і полки. Через два роки після цього Михайло Ілліч Милорадович помер в Малоросії.

Родина Михайло був вдруге одружений із донькою генерального осавула Степана Бутовича Уляною. Від першої дружини мав сина Степана (Стефана), бунчукового товариша.

Примітки

Джерела Пахіль В. В. Дослідження біографії Михайла Милорадовича в контексті балканської політики Петра I // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Вип. 19. — 2012. — С. 204—209. Томазов В. В. Милорадовичі //