Шляхетське виховання — система виховання дітей феодалів у Речі Посполитій та Королівстві Польському, яка мала на меті підготувати дитину до майбутніх обов'язків перед державою, оскільки саме шляхтичі займали основні державні, релігійні та військові посади. Виховання розумного, а головне гонорливого шляхтича було основою виховання. Велике місце, також, займало виховання поваги до старших, як за віком так і за статусом.

Народження дитини Народження дитини у заможніх шляхетських сім'ях було своєрідним таїнством та святом, але у сім'ях бідної шляхти поява дитини - погіршення матеріального становища. У випадку народження дитини поза шлюбом на матір, чекало презирство, але серед вищої шляхти та королівських родин, таке явище було нормальним і навіть буденним. Особливо святкувалося народження сина. Наприклад, коли королева Бона Сфорца народила сина Сигізмунду I, він з Пруссії якнайшвидше прибув до Кракова, а жителів міста, в свою чергу, сповіщала червона стрічка вивішена з замку Вавель. У великих містах та при королівському дворі послуги надавали баби-повитуха та лікарі, але лише заможним сім'ям, оскільки коштували вони не дешево.

Окрім святкової атмосфера батьків супроводжувала атмосфера тривоги. Адже рівень смертності немовлят залишався дуже високим. В основному смерть дитини виглядала, навіть, "нормальним" явищем - "Бог дав, Бог узяв". З рукописних книг, призначених для сповіді у 17-18 ст., видно, що католицька церква знала про смуток батьків після смерті дитини, тому для церкви головним було щоб в цьому не обвинувачували Бога. Через це католицька церква прохала хрестити дітей якнайшвидше, у випадку явних проблем із здоров'ям у дитини її хрестили навіть дома.

Важливу роль відводили церемонії хрещення, на яку запрошували всіх членів сім'ї та друзів. Не менш важливим був вибір хрещених батьків. Наприклад, у дітей з династії Ваза хрещеними батьками найчастіше були члени роду іспанських та австрійських монархів або вищі католицькі ієрархи. Втім, поодинокі магнати вибирали хрещених батьків серед жебраків або бідняків, для демонстрації своєї щедрості та людяності. В королівських і магнатських сім'ях хрещення супроводжувалося величезними процесіями: гарматні залпи, феєрверки та маса людей. Наприклад, народження сина Сигізмунда Августа святкували не тільки в Кракові та інших містах Польщі, але й у Неаполі, Будапешті. В честь цього ставилися спектаклі, центри міст закривалися. Дітей народжених поза шлюбом хрестили таємно та без присутності гостей.

Після пологів знайомі жінки приносили матері тістечка, солодощі, фрукти, пиво та вино, для швидкого відновлення сил. Батьку дозволялося відвідати дитини й дружину лише через декілька днів, до нормально життя поверталися лише через 42 дні.

Виховання В першу чергу дитину навчали молотися і хреститися. Підростаючи шляхтич мав засвоїти всю систему цінностей свого соціального стану. Шляхтичам прищеплювали християнську любов до ближнього, відданість Батьківщині, слухняність, шанування законів і влади. Часто, особливо у 16-18 ст. роль першого вихователя брав на себе дядько, тобто поважна особа з числа родинних слуг, який користувався довірою батьків. Наприклад, князя Романа Сангушка виростив Федір Шолуха Дороготенський, який: "З молодості літ своих бавился при мне і літ три словенского язика читати й писати мене учил."

Вдома хлопчиків навчали читати та писати, але не принципово. Навчити цьому мали в колегіумі. Якісна домашня освіта була розкішшю, доступною лише магнатам. Наявність іменитого вчителя у родині було питанням престижу та якісної освіти. Так, наприклад, у маєтку графів Дідушицьких, що у галицькому селищі Ярищів, панича Володимира навчав не лише його вчитель - Франц Клечковський, а ще й інші відомі вчені: історію та літературу викладав директор бібліотеки Оссолінських Август Бельовський, географію - науковець Вінсент Поль, орнітологію - Ернест Шауер. Часто родина вчителя мешкала при маєтку шляхтича, як правило, такі вчителі навчили не одного уродженця роду.

Але іноді домашня освіта набувала досить кумедних форм. Так Кароля Радзивілла навчав шляхтич пан Пищало. Пан Пищало почува, що матері Кароля не подобається як священники навчають її сина, оскільки надто часто використовують покарання. Княгиня оголосила, що той, хто навчить Кароля граматиці та арифметиці, отримає два великих фільварки. Одразу ж до Несвіжа почали приїжджати різні вчителі, серед яких був і пан Пищало, який: ."..сам був далеко не грамотій, але готовий був узятися за все що завгодно; чи то навчати у Сморгонях ведмедя ходити на ладніх лапах, чи то просвіщати князя Радзивілла." На свій перший урок пан Пищало наказав принести дошку та шість пістолетів. Дошку поставив на відстані 40 кроків і намалював на ній літеру А, і сказав: "То А, стріляй в неї". Теж саме повторив з усіма літерами алфавіту. Таким чином майбутній “господар Литви” вивчив алфавіт.

Система виховання дітей, у родинах дрібної та середньої шляхти, залишалась незмінною протягом століть. У столицях, великих містах та будинках магнатів часто приживалися західні нововведення. Таким чином, протягом 16-18 ст. популярним методом були закордонні подорожі молоді. Їхали навчатися – peregrinato academia(навчальна подорож) або знайомитись з природою, звичаями, населенням. Найчастіше їхали до Італії, Німеччини, Швейцарії та Нідерландів, рідше до Англії чи Іспанії. Скажімо, Єронім Балінський у 12-річному віці жив у Німеччині, де вивчив мови, привчився до витончених манер. Після повернення почав вивчати вітчизняне право, працювати у сеймі. Виїхавши до Італії навчився їздити верхи, фехтувати, грати в шахи тощо.

Концепція незалежного виховання юного дворянина була побудована на необхідності завжди і всюди наслідувати батьків. Навіть в іграх з дітьми слуг чи селян малюк-шляхтич мав почуватися вище за них. У шляхетських родинах дітей привчали до підкорення та шанування віку, заслуг, титулів. Наприклад, під час приїзду вельможі до шляхтича, то він кликав своїх синів, обов'язково в контушах та при шаблях, які мали привітати гостя: стольнику лише поцілувати руку, а каштеляну або воєводі окрім поцілунку, ще й вклонитися в ноги. Протягом перебування вельможі в будинку сини мали бути присутні в кімнаті. Присісти чи навіть спертися на щось було дозволено заборонено, без дозволу батька. Навіть покинути кімнату не дозволялося, але якщо і було дозволено, то батько чітко вказував коли повернутися. Запізнення було жестом найвищої неповаги до присутніх. Після закінчення прийому, батько влаштував синам іспит, де вони мали розповісти, що вони засвоїли після бесіди, у випадку відсутності змоги відповісти застосовувалися тілесні покарання.

Шляхтичі проявляли повагу не лише до старших за чином, але й за віком, особливо у родинному колі. Важливою ознакою виховання було вміння поводитися в гостях у родичів. Ось як описує церемонію відвідування бабусі Ян Тадеуш Булгарин: В Польщі у минулому столітті(у 17 ст.) всі родичі по низхідній лінії споріднення мали падати навколішки перед старшим родичем і цілувати ноги батьків. У моєї прабабусі, пані Онюховської, цей звичай вівся аж до її смерті. Коли ми приїхали до неї, вона сиділа у великому кріслі. Мої батьки та сестра впали до її ніг, примусивши й мене зробити те саме, і вона простягнула ногу, яку ми поцілували. Потім вона наказала нам підвестися з крісла, щоб поцілувати нас в обличчя, благословила та наказала моїм батькам сісти, а нам з сестрою стати біля її крісла... Мені страшенно хотілося побігати в садку, але мій батько сказав, що не можна гуляти в садку без особливого дозволу господині; таким був старовинний звичай! Пий, їж, спи та прогулюйся не тоді, коли побажаєш, а коли наказують! Кожен був у своєму домі володарем, а в чужому - підданим. Нас покликали на обід, і батьки мої знову хотіли повторити обряд колінопреклоніння, але прабабця не допустила цього; досить було й одного разу! Висловлювання подяки моїх батьків вона вислухала холоднокровно й відповіла лише прислів'ям... "свій своєму проти волі брат"... Перед від'їздом повторилося колінопреклоніння, цілування в ногу, у руку та благословення. Прабабуся подарувала моїй матері шкіряний мішечок зі ста червонцями, зав'язаний і запечатаний, сестрі десять червонців, а мені один червонець та цукерки. Батька мого вона лише погладила по голові та сказала: "Живи скромніше!". Коли ми всілися в коляску, батько намацав під ногами мішок і трохи підняв його; мішок був із грошима та написом "500 карбованців""

Моральне виховання пов'язували з покараннями. Але рекомендувалося не демонструвати своєї злості чи жорстокості.

Фізичне виховання відбувалося у батьківських маєтках. Основними напрямками були фехтування та їзда верхи. Батьки саджали 6-річних хлопчиків на коня, давши дерев'яну шаблю та спостерігали. У таких двобоях суперниками були хто завгодно: син управителя, селянина, слуги. Ю. Квітковський пише про такі заняття: "Ще однією розвагою під час канікул були палиці, що називаються пальцатами, якими студенти, що замислили поєдинок, фехтували між собою. Ці вправи були необхідні для підтримки гідності шляхтича, як засіб для привчання молоді до майбутнього оволодіння шаблею."

Виховання підлітка

У вихованні сина-підлітка роль батька була найважливішою. Юному шляхтичу не дозволялося вживати спиртних напоїв, за цим стежили всі родичі. Навіть покинувши батьківський маєток він мав пам'ятати, що йому слід демонструвати добре виховання і багато не пити, принаймні до свого 30 річчя.

Академічне навчання шляхтичів залежало від багатства їх батьків, але проводилося в найпрестижніших навчальних закладах.

Незмінним видом покарання все ще залишалося шмагання. Особливо карали за "нешляхетну поведінку" та "втрату гідності" в присутності інших. Ці правила було досить складними і один і той же вчинок міг трактуватися по-різному. Ось, що пишу у своїх спогадах Ян Охотський: "Коли майже всі почали роз'їжджатися і ми збиралися наступного дня вирушати додому, князь покликав мене до себе в кабінет, наповнив мої кишені цукерками та подарував 5 червінців. Я надзвичайно зрадів і тому, й іншому. Повернувшись на квартиру, я одразу показав батькові подарунки, попросивши купити мені що-небудь, але батько суворо дорікав мені за те, що я прийняв гроші, та наказав віддати їх матері. Ледве ми переступили поріг рідного дому та скинули шуби, я кинувся до матері із грошима та цукерками.— Звідки ці гроші? - запитала вона.— Від князя.—Як посмів ти їх прийняти? Моя матірбула дуже гонорливою і страшенно образилася, що старший син її принизився настільки, що зміг взяти гроші в чужої людини. Настала довга красномовна проповідь, яку я вислухав у повному мовчанні, немов справжній злочинець. Під час проповіді увійшли дві покоївки та дівиця Столінська, яка завжди виконувала екзекуції; вони безжалісно розтягнули мене на лаві та відлічили п'ятнадцять ударів, перш ніж я встиг обігрітися з дороги. Коли ж настав час мого повернення до училища, до нас завітав мій дядько, брат матері, якому батько привіз відсотки з контрактів, у зв'язку з цим мій від'їзд відклали на два дні. Дядько хотів дати мені декілька талерів на дорогу, але я зреагував дуже гордо та рішуче відмовився. Він поскаржився сестрі. Нове пояснення та догана: чому я не прийняв від такого близького родича доказ його приязні до мене. Мене примусили впасти йому в ноги, вибачитися, прийняти гроші, а для кращої пам'яті наказали прогулятися до гардеробної, де у звичний спосіб дівиця Столінська відлічила мені десять ударів."

Завершення виховання Система виховання закінчувалася обрядом батьківського благословення. Юнакові, належало отримати напутню пораду, але вигляд вона мала особливий. Хлопця десятки разів били батогом, зазвичай цим займався батько або старший чоловік. У такий спосіб нагадували бути чесним і покірним. На закінчення посвячений шляхтич вклонявся в ноги батьку і цілував його руку. Після обряду починалась процедура прощання с сином у родинному колі. Після обов’язкового бенкету шляхтич вирушав до місця майбутньої служби.

Спартанське виховання шляхтичів