Дюссельдорф

Дю́ссельдорф ( [ˈdʏsl̩ˌdɔɐ̯f], досл. «Село на Дюсселі») — місто на заході Німеччини, у Рейнсько-Рурському регіоні, адміністративний і культурний центр федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія і резиденція земельного уряду округу Дюссельдорф. Населення — 642 304 осіб (2018). Уперше згадується в 1135 року, статус міста — з 1288 року.

Розташований у центрі Рейнсько-Рурського та європейського економічного регіонів, Дюссельдорф — поряд з Берліном, Франкфуртом-на-Майні, Мюнхеном і Гамбургом — входить до п'ятірки найбільших економічних, транспортних, культурних та політичних центрів Німеччини. У ньому знаходяться штаб-квартири великої кількості великих компаній, у тому числі E.ON і Henkel Group. Міський аеропорт є міжнародним хабом. У Дюсельдорфі розташовані дві гавані, а також численні вищі навчальні заклади, зокрема Дюссельдорфська академія мистецтв та Дюссельдорфський університет.

Історія

Перші поселення германців поблизу гирла річки Дюссель на східному березі Рейну існували ще до 500 року. Перша писемна згадка про село під назвою Дуссельдорп відноситься до 1135 року.

14 серпня 1288 року граф надав Дюссельдорфу статус міста. Цьому передувала кровопролитна боротьба за владу між архієпископом Кельнським з одного боку та графом Берзьким і мешканцями Кельна з іншого. Вирішальною битвою стала 5 червня 1288, в якій архієпископ Кельнський, який протестував проти видачі Дюссельдорфу цього статусу, зазнав поразки.

Після того, як в 1380 граф Вільгельм II отримав від короля Венцеля титул імперського князя, він вирішив перенести свою резиденцію з віддаленого замку Бург на Вуппері. Нова столиця Берзького графства була укріплена, а з 1386 сам Вільгельм і його дружина Ганна переїхали в новий замок на рейнській набережній. У 1385 році Дюссельдорф став резиденцією герцогів Юліх-Берзьких.

У 1384—1395 роках місто суттєво розширилося, було закладено .

При місто стало регіональним центром гуманітарних наук та .Hugo Weidenhaupt. Kleine Geschichte der Stadt Düsseldorf. — 10. — Düs: Triltsch, 1993. — P. 46. — 288 p. Після того, як у 1609 році в юлісько-берзькій гілки не залишилося спадкоємців та через між Бранденбургом і Пфальц-Нейбургом, містом став правити від імені імператора іспанський генерал Амброзіо Спінола.

Після закінчення війни за клевську спадщину Дюссельдорф перейшов під владу Нойбурзьких пфальцграфів.

Курфюрст Йоган Вільгельм фон Пфальц, після руйнування резиденції в Гейдельберзі під час війни Аугсбурзької ліги обрав Дюссельдорф своєю головною резиденцією. Цей період відзначений значною містобудівною активністю.

Будівельний бум продовжився і за його спадкоємця курфюрста Карла Теодора, який заснував багато замків та інститутів Дюссельдорфа, започаткував багато колекцій. На його честь був названий один із центральних районів міста — Карлштадт.

Попри систему укріплень, споруджену навколо міста в 1732 році, під час Семирічної війни місто було захоплено французами в 1757, а потім капітулювало перед герцогом Фердинандом Брауншвейзьким (1758).

Під час наполеонівських воєн Дюссельдорф був знову захоплений французами в 1795 році та був окупований ними до 1801 року, коли за умовами Люневільського мирного договору його повернули Баварії. За умовами договору фортифікаційні укріплення були демонтовані. Північна сторона укріплень була перетворена на .

За Шонбрунським договором Дюссельдорф знову потрапив під французький вплив і в 1806 році став столицею Великого герцогства Берзького — васальної держави Франції, заснованого Наполеоном I після його перемоги під Аустерліцом в 1805 році на землях між територіями Французької імперії на Рейні та Вестфальське королівство. Великими герцогами були до 1808 року — Йоахім Мюрат, потім — сам імператор і, нарешті, з 1809 — його неповнолітній племінник Наполеон Луї Бонапарт. У 1810 році Наполеон запровадив свій цивільний кодекс, який привів, зокрема, до емансипації євреїв у великому герцогстві. Саме місто продовжувало зростати — в ньому з'явилися перші еспланади — Нова алея (нині ) і бульвар Наполеона (нині ).

Після поразки Наполеона залишене французькими військами герцогство Берг було окуповано армією Прусського королівства. За підсумками Віденського конгресу Дюссельдорф у 1815 році разом із усім великим герцогством остаточно перейшов до Пруссії.

У 1816 році місто стало самостійною адміністративною одиницею — столицею округу, проте вже в 1820 році місто і округ були знову об'єднані. Після створення в 1822 році Рейнської провінції в Дюссельдорфі розмістилися її ландтаг та . У 1872 році Дюссельдорф знову став автономним.

У цей час почалося стрімке зростання міста. Вже в 1880 році в Дюссельдорфі було шість районів: (початковий Дюссельдорф), на північному березі Дюсселя, (заснований в 1767 році) на півдні, побудований в 1690-1716 роках на деякому віддаленні Нойштадт, Фрідріхштадт на південному сході, а також Кенігштадт та Пемпельфорт на сході.

Відразу після півдня 8 березня 1921 року над містом з'явилися французькі розвідувальні літаки. Трохи згодом до міста увійшли французькі та бельгійські війська. Два роки по тому Дюссельдорф і Дуйсбург, що розташований північніше, послужили плацдармами для окупації військами Антанти Рурського басейну. Після прийняття німецьким урядом плану Дауеса окупація Рурського регіону та Дюссельдорфа була припинена 1 вересня 1925 року.

У 1929 році округ Дюссельдорф увійшов до складу нового району Дюссельдорф-Меттманн, який був перейменований на район Меттман під час реформи 1975 року.

Після приходу до влади в Німеччині НСДАП 11 квітня 1933 року в Дюссельдорфі гітлерюгендом було проведено масове спалення «небажаної літератури» (серед іншого були спалені книги Генріха Гейне). 10 листопада 1938 року під час «кришталевої ночі» було спалено синагоги на вулиці Казеренштрассе та в районі Бенрат. 27 жовтня 1941 з вантажної станції в районі Дерендорф були відправлені перші ув'язнені в концентраційні табори в Польщі. На околиці Дюссельдорфа в роки Другої світової війни розташовувалися концтабори «Берта» та «Дюссельдорф-Лохаузен», філії «Бухенвальда».

Перші бомбардування Дюссельдорфа у Другій світовій війні розпочалися 1940 року. На момент їх закінчення 1945 року під бомбами загинуло понад 5000 цивільних жителів міста, понад половина будинків було зруйновано, 90% — пошкоджено. Усі мости через Рейн, більшість вулиць, захисні греблі, підземні та надземні переходи були знищені. У квітні 1945 року, незадовго до кінця війни, група городян спробувала позбавити владу націонал-соціалістичну партію, що правила у місті, і без бою перейти на бік союзників. Спробу було придушено, а деякі з її організаторів — розстріляно. Однак бойовий дух був підірваний і 17 квітня 1945 американські війська практично без бою захопили місто.

У 1946 році Дюссельдорф став адміністративним центром землі Північний Рейн-Вестфалія. Хоча у місті і з'являлися заводи та фабрики, воно розвивалося переважно як адміністративний центр. Про це свідчить і дане в ті роки Дюссельдорфу прізвисько «Письмовий стіл Рурського басейну». Це призвело до того, що місто стало великим економічним, торговим (особливо після будівництва виставкового комплексу Düsseldorfer Messe у 1971 р.) та культурним (оперний театр — 1970, філармонія — 1978, колекція творів мистецтва Північного Рейну–Вестфалії у 1986). У 1965 році був відкритий Дюссельдорфський університет.

Релігія

Християнство Католицизм З моменту заснування Дюссельдорф входив до Кельнського курфюрства. Попри сильний вплив Реформації, у місті проживало чимало католиків. Вони належали спочатку до Нойського деканату, а з 28 липня 1621 — окремому деканату з центром в ДюссельдорфіGeorg von Viebahn. Statistik und Topographie des Regierungs-Bezirks Düsseldorf. — Schreiner, 1836. — P. 39. — 304 p.. Наполеон планував створення окремого Дюссельдорфського єпископства, проте через скасування Великого герцогства Берг в 1813 плани не здійснилися.

У місті проживає близько 195 тисяч католиків (2009), що становить близько 33% населення міста. Вони об'єднані в 5 деканатів: північний, центральний, південний, східний та Бенрат. Провідними католицькими храмами Дюссельдорфа є , , та .

Святим покровителем міста вважається , чиї реліквії зберігаються в базиліці Святого Ламберта.

Протестантизм Вперше вплив Реформації у Дюссельдорфі з'явився в 1527 році, коли завдяки реформістським настроям герцога Вільгельма V Баварського було засновано лютеранську громаду при церкві св. Ламберта. Після зміни ставлення церковної влади до протестантизму в 1571 почався утиск протестантів. Лютеранська громада і утворена в 1573 році реформістська громада змушені були до закінчення гонінь в 1590 проводити зустрічі і богослужіння в будинках своїх членів. У 1609—1614 роках протестантам було дозволено проводити відкриті служби (лютеранська громада вела їх у приміщенні на Берегерштрасе, реформісти — у домі молитви на Андреаштрасе). Після приходу до влади в 1614 радикально налаштованого Вольфганга Вільгельма фон Рфальц-Нойбурга і до середини XVII століття відкриті служби були знову заборонені, а громади повернулися до домашніх зустрічей. У 1651 році в рамках права на свободу віросповідання служби було відновлено в молитовному будинку на Болькерштрасе. У 1683 році громада зуміла побудувати свою власну церкву в центрі міста, проте вона була збудована в глибині кварталу, оскільки не повинна мати виходу на вулицю. У 1916 році вона отримала назву Неандеркірхе на честь пастора .

З того часу протестантська громада в місті постійно зростала і розвивалася і 1 жовтня 1934 управління протестантськими церквами у Прирейнському регіоні було перенесено з Кобленца до Дюссельдорфу.

Наразі в Дюссельдорфі існують 4 церковні округи: північний, східний, південний і Меттман, при цьому останній об'єднує в основному парафії в передмістях міста. У місті проживає близько 116 тисяч протестантів (2009), що становить близько 20 % населення міста.

Православ'я та автокефальні церкви Поряд із двома великими конфесіями, у Дюссельдорфі також існує велика кількість православних та автокефальних церков. Об'єднані спільною комісією православних церков, в Дюссельдорфі існують греко-православна (вулиця Ам=Шененкамп), російсько-православна (храм Покрова Пресвятої Богородиці на Еллерштрасе 213), румунсько-православська та українсько-православна церкваReinhard Thöle. Orthodoxe Kirchen in Deutschland. — Vandenhoeck & Ruprecht, 1997. — 112 p. — (Bensheimer Hefte). — ISBN 9783525871744..

Інші християнські церкви Біля північного парку знаходиться велика англіканська церква; на Кантадорштрассе — будівля центральної німецької апостольської церкви; на Брухштрассе — дюссельдорфський християнський центр (п'ятидесятників); баптистські громади на Акер-, Луїзен- та Кантадорштрасе; методистська церква на Гогенцоллернштрассе; громада старокатоликів на Ашаффенбургерштрассе у районі Райсхольц.

У Дюссельдорфі також є 5 громад новоапостольської церкви: Бенрат, Дерендорф, Еллер, Флінгер та Герресuайм; Мормонська церква і кілька зборів свідків Єгови.

Юдаїзм Єврейська громада Дюссельдорфа, що налічує близько 7400 членів, є третьою за величиною Німеччини. Замість старої синагоги на Казеренштрассе, знищеної під час «Кришталевої ночі» 1938 р., в 1958 р. було збудовано нову на Цітенштрассе в районі Дерендорф. Громаді належать дитячий садок, початкова школа ім. Іцхака Рабина, гімназія та будинок для літніх людей. Майже 90% членів громади – емігранти із країн колишнього СРСР.

Буддизм

На лівому березі Рейну в районі Нідеркассель на території японської громади знаходиться єдиний у Європі буддійський храм школи дедо-сінсю. Він споруджений у класичному японському стилі з бетону та оточений японським садом. Поруч із ним знаходяться приміщення для чайних церемоній та бібліотека.

Крім того, в Дюссельдорфі є центри більшості буддійських течій: рігпа, амітабха, кандзеон сангха (дзен-буддизм), "алмазний шлях" лами Оле Нідал, а також безлічі інших груп.

Іслам