Фунт сте́рлінгів, або британський фунт () — грошова одиниця Великої Британії. Поділяється на 100 пенсів (однина: пенні). Символ валюти: £ ( — фунт), літерний код: GBP (Great Britain Pounds). В обігу перебувають банкноти в 5, 10, 20, 50, 100 фунтів і монети в 1, 2, 5, 10, 20, 50 пенсів, 1, 2 фунти. Центральний банк — Банк Англії.
Банки окремих територій у складі Великої Британії (три банки Шотландії: Банк Шотландії, Королівський банк Шотландії, Клайдсдейл банк; чотири банки Північної Ірландії: Банк Ірландії, Перший трастовий банк, Банк Ольстеру, Північний банк) випускають банкноти власного дизайну. Формально ці банкноти мають прийматися всіма банками Великої Британії, проте на практиці трапляються випадки відмови.
Фунт стерлінгів як грошова одиниця метрополії, пов'язаний з грошовими одиницями британських заморських територій (гібралтарський фунт, фолклендський фунт, фунт Святої Єлени), а також коронних володінь (гернсійський фунт, джерсійський фунт, фунт острова Мен), які відносяться до валюти метрополії за курсом 1:1.
Фунт стерлінгів сьогодні є однією з основних резервних валют та займає 4 місце у світі за обсягами торгівліTop 8 Most Tradable Currencies investopedia.com, November 14, 2015. Є також найстарішою валютою світу з тих, які використовують дотеперЯка найстаріша валюта у світі. // Автор: Віта Свірневська. 17.08.2024, 23:58. Починаючи з XVIII і до початку XX століття британський фунт був основною резервною валютою в більшості країн світу.
Символ
Символом фунта є стилізоване написання латинської букви "L" — першої букви в слові libra (відповідник фунта), одиниці ваги у Стародавньому Римі. Історія цього символу походить з часів Римського завоювання Британії. Схожий символ був в італійської ліри, відмінність полягає лише в тому що символ ліри мав дві горизонтальні лінії поверх букви L а фунта одну.
Символ фунта зазвичай пишеться перед сумою, наприклад £200, без пробілу між символом і цифрами.
Етимологія Існує кілька версій походження назви фунт стерлінгів. Деякі джерела вважають, що назва з'явилася в XII столітті і спочатку означала буквально «фунт чистого срібла». Це пов'язано зі «стерлінгом» — стародавньою англійською срібною монетою. 240 монет мали вагу 1 тауерський фунт (5400 гран, близько 350 грамів) або 1 тройський фунт (близько 373,24 грам). Великі покупки виражали в «фунтах стерлінгів»Pound sterling, Encyclopaedia Britannica. З іншого боку, це був спосіб перевірки повноваговості монет: якщо вага 240 монет не дорівнювала 1 фунту, монети могли бути фальшивими або занадто зношеними.
1955 року Оксфордський словник англійської мови запропонував версію, згідно з якою назва стерлінг датується близько 1300 року і походить від побутової назви срібного норманського пенні, на якому карбували маленькі зірочки (староанглійською: steorling).
Найпоширеніша теорія Волтера Пінчебека (Walter de Pinchebek), згідно з якою раніше використовували назву «Easterling Silver» (срібло зі східних земель), яка позначала характерний сплав срібла 925 проби, з якого виготовляли монети в північній Німеччині. Цю область з п'яти міст англійці називали «Істерлінг», в XII столітті вона увійшла до складу Ганзейського союзу. Цей район мав у Лондоні своє представництво, вів активну торгівлю з Англією, оплачуючи товари місцевими монетами, які мали високу якість і твердість (чисте срібло дуже м'яке і швидко стирається). Король Генріх II починаючи з 1158 року зробив подібний сплав стандартом для монет Англії. Поступово в мові назва сплаву скоротилася до «Sterling Silver» і стала еквівалентом «монетне срібло». Назва остаточно закріплюється за грошовою одиницею з 1694 року, коли Банк Англії вперше починає випуск банкнот.
В сучасній англійській мові для позначення грошей Великої Британії вживається слово фунт (, наприклад, This car costs 10,000 pounds). Для відмінності британської валюти від однойменних валют інших країн в офіційних документах використовують повну форму фунт стерлінгів (). В біржовій практиці набула поширення назва стерлінг (, наприклад, The dealer bought sterling and sold US dollars). У менш офіційних текстах зустрічається термін британський фунт (). У розмовному стилі вживають слово , походження якого вбачають в латинській фразі «Quid pro Quo».
Історія
Система числення
До 1971 року співвідношення між грошовими одиницями були такі: 1 Подвійний соверен Золота монета вартістю: 2 фунти стерлінгів чи два соверени, чотири півсоверени, 8 крон, 40 шилінгів, 120 гроутів або 480 пенсів1 гінея21 шилінг або 252 пенси. З 1816 року карбування гінеї припинено, її місце у обігу зайняв соверен.1 фунт стерлінгів4 крони або 20 шилінгів або 60 гроутів або 240 пенсів 1 Соверен Золота монета вартістю 1 фунт стерлінгів 1 Півсоверена Золота монета вартістю 1/2 фунта стерлінгів (чи соверена), 2 крони або 10 шилінгів або 30 гроутів або 120 пенсів1 крона5 шилінгів1 півкрона2,5 шилінга1 флорин2 шилінги1 шилінг3 гроути1 гроут4 пенси1 пенні2 півпенні або 4 фартинги1 пів пенні2 фартинга1 фартинг 1/4 пенні
З лютого 1971 року фунт приведений до десяткової системи, тобто 1 фунт = 100 пенсів.
До 1900
Фунт стерлінгів є найстарішою валютою у світі з тих, які використовують донині.
Попередником сучасного фунта є англо-саксонський фунт, що перебував в обігу в англо-саксонській Англії приблизно з VIII століття до 1526. Він був еквівалентний одному фунту (міра ваги) срібла та поділявся на 20 шилінгів, які, в свою чергу, поділялися на 12 пенсів. Спершу пенси карбували з чистого срібла, але з 1158 королем Генріхом II введений стандарт сплаву, який складався з 92,5 % срібла. Дотепер цей сплав знаний як Стерлінгове срібло. В цей час також карбувалася монета фартинг, яка була рівна 1/4 пенні.
У 1526 році, під час правління Генріха VIII, запроваджений тройський фунт, який поділявся на 12 унцій або 5 760 гран. З 1 тройського фунта стерлінгового срібла виготовлялися 60 монет шилінгів. Тройські унції досі використовують для зважування золота, срібла й інших дорогоцінних металів.
У 1663 стала карбуватися нова золота монета — Гінея, яка містила 22 карати золота. Спочатку за задумом вона мала дорівнювати одному фунту, але ріст вартості золота призвів до того, що ціна гінеї на ринку коливалася і доходила до 30, а потім і 20 шилінгів. Зрештою в 1771 введений фіксований курс на рівні 21 шилінгу. Фіксований курс гінеї призвів до втечі срібла з Британії водночас з припливом золота. Після переходу Британії на золотий стандарт в 1816 гінею припинили карбувати, замінивши золотим совереном.
У 1694 заснований Банк Англії який разом з Банком Шотландії (заснованим роком пізніше) став друкувати паперові банкноти. Шотландські фунти вперше почали карбувати при королі Давиді I (1124-1153). Спочатку монети карбувалися за зразком англійського фунта стерлінгів і складалися з 20 шилінгів чи 240 пенсів. З часом вартість шотландських монет відносно англійських зменшувалася і в 1603 зафіксована на рівні 12 шотландських фунтів за 1 фунт стерлінгів.
У 1707 Англійське королівство та Шотландське королівство об'єдналися в Королівство Великої Британії. Згідно Акту про унію шотландські фунти були вилучені з обігу та замінені на англійські фунти стерлінгів.
У 1801 Королівство Великої Британії об'єдналося з Ірландським королівством й утворилося Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії. Проте Ірландський фунт продовжував перебувати в обігу до січня 1826 і довгий час його вартість була зафіксована відносно фунта стерлінгів у співвідношенні 13 ірландських фунтів за 12 фунтів стерлінгів.
Крім Великої Британії, фунт стерлінгів перебував в обігу також в колоніальних землях Британської імперії, подекуди, разом з місцевими валютами. Наприклад, золотий суверен був законним платежем у Канаді, незважаючи на використання Канадського долара. Кілька колоній та домініонів прийняли фунт як свою власну валюту. До них належали Австралія, Барбадос, Британська Західна Африка, Кіпр, Фіджі, Ямайка, Нова Зеландія, Південна Африка та Південна Родезія. Разом вони формували так звану Стерлінгову зону. У стерлінгову зону не входили колонії в Північній Америці, де в обігу переважали іспанські монети.
У 1816 Банк Англії офіційно прийняв золотий стандарт. Стала карбуватися монета «Золотий суверен» який дорівнював одному фунту.
У XIX столітті британський фунт почали широко використовувати у різних країнах і він набув статусу основної резервної валюти у світі. До кінця XIX — початку XX століть золотий стандарт прийняли багато провідних країн світу і, як наслідок, між валютами встановився фіксований обмінний курс. Тоді один фунт стерлінгів дорівнював 4,85 Доларів США, 5,25 Канадських доларів, 12,10 Нідерландських гульденів, 26,28 Французьких франків (та інших еквівалентних валют в Латинському монетному союзі), 20,43 Німецьких марок та 24,02 Австро-угорських крон. Після Міжнародної монетарної конференції в Парижі у 1867, у Великій Британії обговорювалася можливість вступу в Латинський монетний союз, однак в підсумку було прийняте негативне рішення.
Після 1900
Золотий стандарт призупинений в роки Першої світової війни (1914-1918). До війни Сполучене Королівство мало одну з найсильніших економік у світі, на неї припадало 40 % від усіх іноземних інвестицій у світі. Але після війни країна стала боржником, вона мала заборгованість у 850 млн фунтів, біля 40% яких припадало на США.
У 1925 була спроба відновити дію золотого стандарту, але тепер з обміном на золоті злитки, а не монети. Однак вона не була реалізована через настання Великої депресії, загальносвітової потужної економічної кризи, внаслідок якої фунт стерлінгів девальвував на 25 %[The Board of Trade Journal, 7 January 1932].
У 1922 від Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії відділена Ірландська Вільна держава, яка відновила випуск Ірландського фунта з прив'язкою обмінного курсу до фунта стерлінгів.
У 1940, згідно з Угодою з США, вартість фунта стерлінгів була прив'язана до Долара США у співвідношенні £1 = $4,03. Цей курс існував протягом усієї Другої світової війни і став частиною Бреттон-Вудської системи, яка регулювала обмінні курси валют у післявоєнні роки. Під час війни нацисти проводили таємну спецоперацію «Бернгард», метою якої було підірвати економіку Великої Британії шляхом випуску в обіг великої кількості фальшивих банкнот фунта стерлінгів. У відповідь Банк Англії припинив друк нових банкнот, і після війни випустив зовсім нову їх серію.
Внаслідок постійного економічного тиску у післявоєнні роки, уряд Великої Британії 19 вересня 1949 девальвував фунт стерлінгів на 30,5 % до $2,80 за £1.
У 1961, 1964 та 1966 фунт піддавався новим атакам тиску на валютний курс через його продажі спекулянтами на користь долара. Урядом Гарольда Вільсона прийняті кроки на обмеження вивозу британської валюти за кордон фізичними особами у розмірах не більше 50 фунтів переказом або чеками та 15 фунтів готівкою. Ці обмеження діяли до 1979 року. 18 листопада 1967 фунт стерлінгів девальвований ще на 14,3 % до $2,40 за £1.