Ординське ярмо або монголо-татарське іго — система політичної та економічної залежності руських князівств від Монгольської імперії. Підкорення Київської Русі та встановлення монгольського ярма відбулося в наслідок їхньої завойовницької кампанії 1237—1242 рр. Запеклий опір русинів призвів до спустошення великих території тогочасної Русі і руйнування багатьох руських міст, ярмо після цього встановлювалося монгольськими ханами ще протягом десятиліття. На значній території руських земель ярмо було усунуто в 60-х роках XIV ст., коли ці терени увійшли до складу Великого князівства Литовського.
У російській історіографії під «монголо-татарським ігом» розуміють залежність від ординських держав земель Північно-Східної Русі (зокрема, Московського князівства), і його тривалість визначають з періоду походу Батия до «стояння на Угрі» (1240—1480 р.р.). Серед істориків існують діаметрально протилежні оцінки «іга». В радянській історіографії панівною була думка, що ярмо як залежність Русі від Орди зумовила відставання народів Русі від країн Західної Європи (Борис Рибаков, Петро Толочко), окремі дослідники (серед них історик та тюрколог Лев Гумільов) дивляться на ярмо як на союз Північно-Східної Русі з Ордою,
Етимологія Слово «іго», що означало владу Золотої Орди над Руссю, в руських літописах не зустрічається. Цей термін був введений польським хроністом Яном Длугошем («iugum barbarum», «iugum servitutis») в 1479 році, пізніше його застосував професор Краківського університету Матвій із Міхова в 1517. В 1575 термін «jugo Tartarico» був ужитий у записі посла Данііла Принца з Бухова про свою дипломатичну місію до МосквиДаниил Принц из Бухова. Начало и возвішение Московии .
В 1660-х роках поняття «татарське іго» з'явилось і в московських джерелах — в одному з примірників . Форму «монголо-татарське іго» першим вжив в 1817 році Християн Краузе, книга якого «Атлас і таблиці для огляду історії всіх європейських земель і держав від першого їх народонаселення до наших часів» в середині XIX ст. була перекладена на російську і видана в Петербурзі.
Насправді татари, які довгий час жили вздовж річки Волга (Ітиль), були підкорені монголами і почали служити завойовникам так само, як надалі були завойовані руські та угро-фінські племена, які також були змушені до служби завойовникам.
Передумови
Утворення Монгольської імперії. Методи та засоби її розширення Монгольську імперію створив Чингісхан об'єднавши монгольські племена у 1206 році. Її почало стрімко збільшувати завоювання сусідніх земель та підкорення народів, що жили на цих землях. Одними з перших завоювали землі татар, що жили поруч. Надалі завойовники збільшили свої володіння приєднанням держав Східної і Середньої Азії, Близького Сходу та Східної Європи.
Швидке розширення Монгольської імперії обумовило, перш за все те, що монголи, підкоривши сусідні землі, всіляко намагалися поставити собі на службу племена, що населяли ці землі, встановлюючи прийнятні для завойованих племен політичні та економічні відносини з метрополією і жорстоко карали племена, які запекло опиралися завойовникам. Сила спротиву завойовникам залежала від культурного, соціального, економічного стану тощо.
Розвідувальний похід на захід Перша зустріч європейських народів з монголами відбулася у 1222—1224 рр., коли монгольське військо перемогло половців (1222), згодом завдало важкої поразки на Калці (1223) об'єднаному русько-половецькому війську, але було переможене у Волзькій Булгарії наприкінці 1223 або на початку 1224 і змушене відступити в Азію.
В 1229 монголи повернулися в Булгарію і розбили прикордонний загін булгар на річці Урал. В 1232 вони підкорили південно-східну частину Башкирії і зайняла південну частину Волзької Булгарії.
В цей самий час суздальські війська та союзні їм меряни на чолі з царем Пурешем вели похід проти ерзян на чолі з князем Пургазом. Ерзяни на той час були головним військовим союзником булгарПургас//Энциклопедия Кирилла и Мефодия CD-2000.
Західний похід монголів
Підкорення Волзької Булгарії
Восени 1236 року монголи здійснили новий похід на Булгарію і захопили важливі міста і укріплення. Частина жителів була вбита або продана в рабство, інша частина була змушена шукати прихисток у північно-західних землях, частина з них були прийняті у володимиро-суздальскому князівстві.
Того ж 1236 року монголи намагалися захопити землі племені ерзя, але князь ерзян Пургаз відмовився підкоритися завойовникам.
Протягом декількох наступних років булгари намагались опиратись завойовникам, чинячи повстання, але вони кожного разу жорстоко придушувались.
Підкорення Владимиро-Суздальського князівства
В результаті монгольського походу на Північно-Східну Русь (1237—1238) під проводом Батия старші владимиро-суздальські князі загинули під час опору завойовникам, а представник молодшої гілки Ярослав ІІІ Всеволодович першим визнав зверхність монгольських ханів, завдяки чому був призначений ними Великим князем Київської Русі. Після смерті Ярослава Всеволодовича (†1246) його сини Олександр Невський та Андрій Ярославич боролися між собою за право вважатися старшим князем і в цій боротьбі переміг Олександр, який у 1250-х, погрожуючи мешканцям Новгороду ординським руйнуванням, провів перепис населення у місті для збирання даними для монголів, чим затвердив залежність міста від них.
Нащадки Ярослава Всеволодовича у XIII—XIV ст. продовжували жорстоко конкурувати між собою за титул великого князя, який отримували з ярликом на княжіння від ханів Золотої Орди. Ярлик на велике княжіння дозволяв збирати дань з інших князів, яку потім Великий князь владимирський відвозив монгольській верхівці в Орду. Зрештою, цей титул виборола собі московська династія нащадків Ярослава III, представники якої під золотоординським патронатом змогли розширити свої володіння за рахунок інших руських князівств.
Завоювання Південної Русі і похід далі у Європу Під час кількох кампаній 1238—1240 монголо-татарське військо спустошило Переяславське, Чернігівське та Київське князівства, а Переяслав, Чернігів та Київ були знищені. Київська та Переяславська землі потрапили під безпосереднє управління кочовиків і цими теренами керували монгольські баскаки. Лише через 60 років бл. 1300 відновилося Київське князівство, а Переяславське більше ніколи не відроджувалося.
Взимку 1240/1241 рр. монголо-татари вдерлися у галицькі та волинські землі, а згодом рушили у Польщу, Угорщину, Чехію, Сербію та Болгарію. У 1242 році завойовники припинили своє просування в західному напрямку і повернулися на схід, у пониззя Волги, де заснували столицю своєї держави — Сарай.
Галицько-волинські князів Данило Галицький та Василько Романович невдовзі були змушені визнати владу ординських ханів, їхня спроба опиратися завойовникам у 1254—1255 не досягла успіху.
Іго на Русі
Ознаки політичної та економічної залежності Русі
У багатьох містах Київської Русі після загибелі місцевих гілок династії Рюриковичів було встановлена безпосередня влада монголів через намісників-баскаків, які проводили облік населення та збирали данину, чинили суд і розправу. Для підтримки здійснення своєї діяльності вони наділялися військовими загонами.
Звільнення Південної Русі Великим князівством Литовським Скориставшись з феодальної роздробленості руських земель та з ослаблення Золотої Орди, Велике князівство Литовське під проводом князя Гедиміна поширило свій вплив на білоруські землі та Волинь. Його наступник Ольгерд у 1360-х приєднав Чернігово-Сіверщину, Поділля та Київщину, чим завершим їхнє перебування під монголо-татарським ігом.
Звільнення Великого князівства Московського У 1472 московський князь Іван III, зважаючи на розпад Улусу Джучі на менші улуси і загальне послаблення татар, відмовився платити данину, що стало причиною походу Ахмат-хана Великої Орди у тому ж році на Велике князівство Московське, але похід завершився невдачею. Новий похід було здійснено у 1480. Війська татарів і московитів зустрілися на річці Угра, де між сторонами відбувалися сутички, під час яких ординці не змогли форсувати річку, тож обидва війська протягом місяця стояли на Угрі, а потім військо хана відступило.
Наслідки Ординське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських земель, ослабило їх політично, призвело до посилення феодального роздроблення.
Примітки
Посилання Татаро-монгольське ярмо: податкове та митне стягнення //