Цуманська пуща — лісовий масив на крайній південній межі Українського Полісся, розташований неподалік межі Волинського лесового плато. В давні часи льодовикові води досягали цієї території, в місцях їх накопичення утворились болота. Через тисячоліття тут поступово сформувався оригінальний природний комплекс із переважанням лісових масивів. Ліси формувалися на більш багатих, ніж на півночі Полісся, ґрунтах. Нині це праліси дубових та сосново-дубових лісів, які утворюють своєрідний комплекс із болотами різних типів, ділянками лук по водотоках, чорновільшняками. Цей природний комплекс зберігає багате біорізноманіття — види рослинного і тваринного світу пристосувалися до мешкання в цих різних екологічних умовах, у пралісах зберігаються рідкісні види рослин та тварин, а біорізноманіття боліт відзначається своєрідністю.
Відповідно до Указу Президента України № 203 від 22.02.2010 року "Про створення Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» і була проведена юридична дія по реєстрації Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» в Єдиному державному реєстрі 23.09.2015 року.
Біорізноманіття
Своєрідний характер рослинності Цуманської пущі обумовлено її розташуванням у південній смузі Українського (в цьому разі Західного) Полісся на межі з Волинським лесовим плато. На території Цуманської пущі значну площу займають досить багаті ґрунти, зайняті дубовими та грабово-дубовими лісами. За зоогеографічними параметрами територія Цуманської пущі належить до бореальної лісової зоогеографічної зони поліського зоогеографічного округу, західно-волинського зоогеографічного району. У складі фауни Цуманської пущі переважають лісові види — неморальні і бореальні, значну частку становлять широкоареальні види — мешканці луків, водойм та боліт. Представлені тут і тварини-синантропи, які екологічно пов'язані з агроландшафтами, в тому числі й помешканнями людини. За узагальненими даними на території Цуманської пущі виявлено 249 видів хребетних тварин, з них кісткових риб — 23, земноводних -11, плазунів — 7, птахів — 166, ссавців — 42 види.
Розташування Територія Цуманської пущі є умовно прийнятою ділянкою великого, колись суцільного лісового масиву, який розташований у межиріччі Стиру і Горині.
Назва пущі походить від назви селища Цумань, заснованого у середині XIX століття. Тому, Цуманська пуща — назва відносно нова. Однак, вона охоплює не лише ліси навколо селища Цумань або межі Цуманського держлісгоспу, а й увесь більш-менш збережений нині єдиний лісовий масив. До складу Цуманської пущі входить ряд ділянок єдиного, генетично пов'язаного між собою лісового масиву, окремі з яких мають відомі назви — Берестянські, Звірово-Котівські, Муравищенські ліси, Клеванський ліс, Горинські діброви, а також ряд урочищ — Богуславка, Болярка, Брак, Гинин, Димер, Діброва, Добра, Дубове, Живоронь, Заброди, Забужжя, Залісся, Звіринець, Каменюха, Козел, Крахане, Крижик, Куровоч, Кути, Латина, Лопатень, Луги, Майдан, Млинок, Мощаниця, Оберадчина, Обихідне, Острів, Папики, Пендики, Перейми, Різки, Рудка, Рудки, Сушні, Хрестовець, Цукри, Чернешина, Чисте Болото, Чорна Ворона тощо.
Цуманська пуща (її крайні точки) розташована між 50°45' і 51 °03' північної широти та між 25°3 і 26°07' східної довготи. Загальна площа пущі становить близько 0,8 тис. км2. За геоморфологічним, ґрунтовим, геоботанічним, ландшафтним і лісотипологічним районуванням та сучасним поширенням лісових масивів визначено межі Цуманської пущі.
За сучасним адміністративно-територіальним устроєм України, Цуманська пуща розташована головним чином у межах Ківерцівського адміністративного району (крім південної та західної частин), а також частково Маневицького адміністративного району Волинської області (крайня південна частина) і Костопільського (східна частина) та Рівненського (крайня північно-західна частина) адміністративних районів Рівненської області.
За лісогосподарським розташуванням, Цуманська пуща перебуває в основному у Цуманському держлісгоспі, а також частково у Ківерцівському і Колківському держлісгоспах ДЛГО «Волиньліс», Клеванському держлісгоспі ДЛГО «Рівнеліс» та Ківерцівському міжгосподарському спеціалізованому лісогосподарському підприємстві.
Межі Північна межа: від мосту на р. Рудка, що на межі між Ківерцівським і Маневицьким районами Волинської області, що на дорозі між селами Смельне (Макаревичі) Ківерцівського району Мар'янівка Маневицького району — по межі лісу на південь від сіл Мар'янівка, Рудники, Чорниж, Гораймівка — дорога між селами Гораймівка Маневицького району — Холоневичі Ківерцівського району Волинської облисті. Східна межа: від с. Холоневичі Ківерцівського району Волинської області по дорозі до с. Липне і па південь по дорозі до с. Знамирівка Ківерцівського району Волинської області — кордон з Рівненською областю — лісовий масив на південний захід від с. Перелисянка Костопільського району Рівненської області - с. Постійне — по р. Жорнівці до с. Деражне — по р. Горинь від с. Деражне Костопільського району до межі лісового масиву на південний захід смт Оржів Рівненського району Рівненської області. Південна межа: південно-східна межа лісового масиву від смт Оржів Рівненського району Рівненської області до смт Клевань — с. Новостав — с. Дерев'яне (північні околиці) Рівненського району Рівненської області — границя з Волинською областю — лісовий масив до північних околиць хуторів с. Дідичі Ківерцівського району Волинської області — р. Путилівка до с. Тавок — с. Дерно з лісовим масивом Папики — с. Котів — р. Конопелька і далі по ріці на північний захід до впадіння в неї каналу Муравище біля с. Муравище Ківерцівського району Волинської області. Західна межа: р. Конопелька від впадіння в неї каналу Муравище біля с. Муравище Ківерцівського району Волинської області — по каналу Муравище до ур. Добра (лісовий масив між селами Гайове і Муравище) — канали, луки з чагарниками — с. Домашів — по р. Рудка — с. Журавичі — по р. Рудка до мосту, що на дорозі між селами Омельне (Макаревичі) і Мар'янівка, на межі Ківерцівського і Маневицького районів Волинської області.
Історія Назва «Цуманська пуща» не має глибокого історичного, літописного коріння. Слід зауважити, що на відміну від всесвітньо відомої Біловезької пущі, ліси якої вперше згадано в Іпатіївському літописі у 983 році, а сама назва «Біловезька пуща» фігурує вперше у польських і литовських грамотах у 1409 р., назва «Цуманська пуща» є досить новою. Саме слово «пуща» в слов'янських мовах (українській, білоруській, російській, польській) означає великий, цільний лісовий масив, що зберігся у майже недоторканому стані. У межиріччі великих приток «волинської Амазонки» Прип'яті — Стиру і Горині — дійсно кілька тисячоліть тому існував великий лісовий масив, який був ніби форпостом Полісся і за південною межею якого починався Лісостеп. Проте, важливість та унікальність цих лісів науковці, краєзнавці і місцеві жителі усвідомили лише у XX столітті. А сама назва «Цуманська пуща», яка походить від селища Цумань, розташованого на південній околиці лісового масиву (першу писемну згадку про цей населений пункт датовано 1557 роком), з'явилась у науковій і публіцистичній літературі лише у 1960-х роках. Саме тоді на весь світ гриміла слава Біловезької пущі, в той період з Біловезького національного парку у Цуманські ліси завезли для реакліматизації перших зубрів.
Люди почали селитися, вести господарство в лісах у межиріччі Стиру та Горині ще за бронзового віку (II тис. до Р. Хр.). Про це свідчать археологічні знахідки серпа і сокир цього періоду біля села Берестяни Ківерцівського району, а також сокири біля села Липно Ківерцівського району; обидва населені пункти розташовані в центрі пущі. Основним заняттям населення тієї епохи й тієї кліматичної зони було землеробство, проте значну роль у житті цих праслов'янських племінних союзів відігравали (з огляду на великі лісові масиви, що оточували їх поселення) мисливство, рибальство, збирання ягід та грибів.
Територія теперішніх Цуманських лісів у ті часи була далеким, глухим закутком Європи, віддаленим від античної цивілізації Північного Причорномор'я, від степів Подніпров'я, які в той період стали регіоном, що найдинамічніше розвивався унаслідок тісних контактів з грецькою та східною цивілізаціями. Тоді навіть на віддаленому Поліссі невідворотно, хоча й надзвичайно повільно, поширювався міжплемінний обмін продуктами праці, прискорювалась майнова диференціація всередині родів і племен, укріплювалась політична та економічна могутність племінної знаті. У VII-VI1I століттях після Р. Хр., коли відбувся вже чіткій розподіл слов'ян на групи і племінні об'єднання, територія теперішньої Цуманської пущі належала до володінь східнослов'янського племені древлян. На ту пору тут існувало чимало древлянських поселень-городищ, проте вони, за звичай, були невеликими (середнє таке поселення рідко мало більше сотні жителів) і віддаленими одне від одного на десятки кілометрів майже непрохідних лісових нетрів. Городища, а також кургани, ремісничі майстерні давньоруського періоду виявлено біля сіл Берестяне, Липно, Городище, Цумань Кізерцівського району Волині.
З кінця IX і протягом X ст. деревлянські землі були підкорені київськими князями і включені до складу Київської Русі. Проте влада київських князів над цими лісовими племенами ще до середини XI ст. залишалась суто номінальною. Князівські посланці з військом лише час від часу з'являлись у лісових нетрях, щоб зібрати данину. Весь інший час влада на цих територіях цілковито належала родоплемінній знаті. Остаточне приєднання деревлянських земель до Київської Русі відбулося в часи найбільшого розквіту київської держави у другій половині XI століття. З археологічних досліджень відомо, що в другій половині XI та XII століттях центром господарського і культурного життя Цуманської пущі стає її західна і, насамперед, південна околиця. Так, наприклад, на заході Цуманських лісів, у басейні річки Конопельки в XI ст. відбувся останній розквіт деревлянської культури цього регіону. Тут існувало 25 селищ, осередком яких було укріплене городище-сховище неподалік від сучасної станції Арматнів. Проте феодальні відносини, які активно розвивались у Подніпров'ї вже у X ст., наприкінці XI — на поч. XII століть сягають і цього віддаленого куточка Київської Русі. За феодалізму відбувається занепад городищ, їх замінюють фортеці, які споруджують князі. У XII ст. з 25 селищ у басейні річки Конопельки залишилось лише 13.
У той час як в центрі і на заході Цуманської пущі відбувається занепад, землеробських поселень, що було зумовлено їх ізольованістю, відсталістю форм господарювання, віддаленістю від великих міст, відсутністю комунікацій, центр життя субрегіону переміщується у XII ст. на його південні межі. Тут в той період пролягав великий торговий шлях з Києва до Польщі, який проходив містами Звягель — Корець — Гоща — Дорогобуж — Рівне — Олика — Луцьк і далі до Варшави, Кракова. Містечко Олика, розташоване на самому півдні лісів межиріччя Стиру і Горині, вперше згадано в літописі 1149 року, коли біля нього зупинявся один з княжих загонів. Назву «Олика» пов'язують з давнім словом «лико» — деревною корою, з якої виготовляли тогочасне взуття — постоли. У кількох кілометрах від Олики розташоване стародавнє селище Личани. Очевидно, в ті часи на цій території було розвинене виробництво і торгівля ликом та личаними постолами, тут діяла своєрідна величезна «взуттєва фабрика» Волині. Від середини XII ст. і до кінця 50-х років XX ст. (тобто на 8 століть) саме місто Олика стає адміністративним, культурним, політичним, господарським центром цуманських лісів. Тут відбуватимуться найвизначніші події, які матимуть вплив на економічне, політичне, культурне, господарське життя субрегіону.