Дені́ Вільне́в (; ; ) — франко-канадський кінорежисер, продюсер і сценарист. Його фільми зібрали у світовому прокаті понад 1 млрд $ і отримали три премії «Оскар» за 28 номінацій. Володар п'яти премій ВАФТА та двох Золотих глобусів.
Народившись у , Квебек, Вільнев розвинув інтерес до кінематографу в ранньому віці. Незабаром після вивчення кіно в університеті він розпочав співпрацю з канадським Національним кінематографічним управлінням, займаючись зйомкою короткометражних фільмів. 1998 року він зняв свій перший повнометражний фільм «32-ге серпня на Землі». Після випуску своєї другої картини, «» (2000), Вільнєв вирішив узяти перерву, щоби покращити свої навички. Він знову повернувся на великий екран із драмами «» (2009) та «Пожежі» (2010), остання з яких здобула визнання критиків та була номінована на «Оскар» за найкращий міжнародний художній фільм. Після цього він перейшов до знімання англомовних фільмів, як-от трилери «Полонянки» (2013), «Ворог» (2013) та «Сікаріо» (2015), які також мали успіх. Його наступними проєктами стали науково-фантастичні фільми «Прибуття» (2016), «Той, хто біжить по лезу 2049» (2017), «Дюна» (2021) та «Дюна 2» (2024), що отримали визнання критиків. Вільнев був номінований на «Оскар» як найкращий режисер за «Прибуття».
Вільнев отримав численні нагороди та номінації. 2018 року йому було присвоєно ступінь офіцера Ордену Канади, а наступного року він був посвячений у лицарі Національного ордену Квебеку і нагороджений премією «Режисер десятиліття» від .
Раннє життя
Дені Вільнев народився 3 жовтня 1967 року в містечку , яке є частиною більшого міста Беканкур, провінція Квебек, у франко-канадській сім'ї нотаріуса Жана Вільнева й домогосподарки Ніколь Демерс. Він є найстаршим із чотирьох дітей Жана й Ніколь. Його молодший брат, , також є кінематографістом.
Вільнев виріс поблизу АЕС Джентіллі і з раннього віку цікавився науково-фантастичними журналами та книгами, як-от «Популярна механіка» й «» та «Дюна» Френка Герберта відповідно. Він також розвинув інтерес до кінематографу, роблячи розкадрування для вигаданих фільмів зі своїм близьким другом, включно з адаптацією «Дюни». На нього вплинули такі фільми, як «Космічна одіссея 2001 року» (1968), «Близькі контакти третього ступеня» (1977), «Зоряні війни: Імперія завдає удару у відповідь» (1980) і «Той, хто біжить по лезу» (1982).
Вільнев відвідував , де був гравцем хокейної команди, і знімав короткометражні фільми, за що отримав прізвисько «Спілберг» серед друзів. Він вивчав науку в в Труа-Рів'єр, але згодом вирішив, що це навчання є «глухим кутом», описавши витрачений час як «роки депресії». Після цього Вільнев вступив до Квебецького університету в Монреалі, де проходив комунікаційну програму за спеціальністю кінематограф.
Кар'єра
1990-ті: Рання кар'єра У 1990—1991 роках, після невдалої попередньої спроби, Вільнев узяв участь у новому сезоні змагальної передачі «Перегони: призначення — світ» від Radio-Canada, яка цього разу проходила у Євразії та мала на меті відправити молодих кінематографістів у подорож континентом для знімання короткометражних фільмів. Подорожуючи Євразією він відвідав такі країни, як Індонезія, Таїланд, Китай, Індія, Туреччина та СРСР, і зняв 25 короткометражних фільмів, за які в підсумку здобув перемогу та однорічне стажування в канадському Національному кінематографічному управлінні (НКУ). Після цього він став асистентом режисера під час знімання документального фільму «Крижаний воїн» (1994) на острові Елсмір, а пізніше вирушив на Ямайку, де зняв короткометражну документальну стрічку «REW-FFWD» (1994) для НКУ. Водночас він став постановник кількох музичних відеокліпів, як-от «Ensorcelée» для , «Querer» для «Цирку дю Солей» і «Tout simples jaloux» для Beau Dommage, що були відзначені нагородами. У цей період Вільнев також зустрів кінооператора , з яким неодноразово співпрацюватиме в майбутньому.
У 1996 році Вільнев написав і зняв короткометражний фільм «Технецій» для антології «», а двома роками пізніше — драматичний фільм «32-ге серпня на Землі», який є його повнометражним дебютом та оповідає про фотомодель у виконанні , яка пережила дорожньо-транспортну пригоду і вирішила переосмислити своє життя. Картина була показана під час секції «Особливий погляд» на Каннському кінофестивалі, а також була висунута Канадою на премію «Оскар» за найкращий міжнародний художній фільм під час 71-ї церемонії вручення, проте не була номінована.
2000-ті: Перерва та повернення У 2000 році Вільнев написав і зняв психологічну драму «» з бюджетом у 3,4 млн $, що оповідає про молоду жінку, яка страждає на депресію й зав'язує романтичні стосунки із сином людини, яку вона вбила внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Фільм отримав загалом схвальні відгуки. із The New York Times висловив думку, що фільм є «роздумом про розрив між блиском елітного міського життя та реальностями життя та смерті, які той маскує», а також зазначив вплив дадаїзму. Кевін Томас з Los Angeles Times описав картину як «стильну [і такою, що] захоплює подих» та похвалив «динамічну» робота Вільнева, назвавши режисера «талановитим, пристрасним і зухвалим». У ретроспективних оглядах агентство The Canadian Press описало картину як «незвичайну притчу», яка «демонструє більш авангардну сторону Вільнева», тоді як вебсайт IndieWire оцінив її як найгіршу у фільмографії режисера. Вільнев здобув кілька нагород за найкращу режисерську роботу й найкращий сценарій, а також був нагороджений призом ФІПРЕССІ на Берлінському міжнародному кінофестивалі.
Після випуску «Вира» Вільнев вирішив узяти перерву від кінематографу й переїхав до сільської місцевості, щоби присвятити більше часу дружині та дітям, а також переосмислити підхід до створення фільмів; на думку режисера, його попередні роботи були «зарозумілими й самовдоволеними» та «не достатньо сильними» загалом. Під час цього періоду він займався зйомкою рекламних роликів для різноманітних компаній, як-от . 2006 року Вільнев написав двохвилинний короткометражний фільм «120 секунд до перемоги на виборах», який був знятий на мобільний телефон, а наступного року став співрежисером документального фільму «Крик щастя».
У 2008 він зняв короткометражний фільм «» за сценарієм Жака Давідтса, що оповідає про групу з одинадцяти людей, які нескінченно поїдають їжу на бенкеті. Картина була представлена під час секції "Тиждень критики» на , де вона отримала приз від Canal+. Водночас він працював над драмою «» (2009), що ґрунтується на масовому вбивстві в Політехнічній школі Монреаля в 1989 році. Вільнев написав сценарій у співавторстві з Жаком Давідсом та Еріком Лека, консультуючись із сім'ями загиблих і провівши інтерв'ю зі свідками трагічної події. Фільм отримав загалом схвальні відгуки критиків. Пітер Говелл з Toronto Star написав, що картина «показує насильство, точно відтворюючи історичний запис, але не потопає в ньому», тоді як Кетрін Монк з Calgary Herald похвалила Вільнева та акторський склад за «перетворення трагедії […] на твір глибокої краси». Деякі оглядачі розкритикували фільм за зображення насильства та нерозкриті теми. «Політех» завоював численні нагороди на церемоніях та «Геній», включно з преміями за найкращий фільм та найкращу режисерську роботу.
2010-ті: Загальне визнання
Одночасно з виробництвом «Політеха» Вільнев займався постановкою воєнної драми «Пожежі» (2010), яка ґрунтується на та оповідає про канадських близнюків, які вирушають до рідної країни своєї матері на Середньому Сході, щоби розкрити її таємниче минуле поки довкола відбувається громадянська війна. Він написав сценарій до фільму в співавторстві з Валері Богран-Шампан, працюючи над ним упродовж п'яти років. Фільм здобув визнання критиків і зібрав 16 млн $ при бюджеті в 6 млн $. Бетсі Шаркі з Los Angeles Times назвала фільм «найкращою реалізованою роботою» Вільнева, тоді як Роджер Еберт написав у своєму огляді, що картині «вдається показати, наскільки безглуздо й марно ненавидіти інших через їхню релігію». Фільм отримав численні нагороди та номінації, включно з номінаціями на премії БАФТА та «Оскар» за найкращий неангломовний фільм і найкращий міжнародний художній фільм відповідно. 2011 року Вільнев зняв два короткометражних фільми — «Дорослий рейтинг за оголеність» та «Емпіричне дослідження про вплив звуку на інерцію зору».
Вільнев став отримувати численні пропозиції та сценарії від різних кіностудій після успіху «Політеху» і, особливо, «Пожеж». Його наступними повнометражними роботами стали трилер «Полонянки» для Warner Bros. і психологічна драма «Ворог» — перші англомовні фільми режисера. Вільнев працював над ними одночасно — під час знімання «Ворога» влітку 2012-го він проводив кастинг для «Полонянок», а восени, коли перший фільм уже перебував на стадії постпродукції, почав знімання другого. «Ворог» був знятий за сценарієм , що ґрунтується на романі Жозе Сарамагу «» та оповідає про викладача коледжу у виконанні Джейка Джилленгола, який помічає у фільмі з відеопрокату свого допельгангера. «Полонянки», який оповідає про зникнення двох дівчаток у Пенсильванії та їх подальший пошук, було знято за сценарієм , тоді як головні ролі виконали Г'ю Джекман і Джилленгол. Фільм став першою картиною режисера для голлівудської кіностудії, а також його першим спільним проєктом із кінооператором Роджером Дікінсом, який виявив бажання співпрацювати з Вільневим після перегляду «Пожеж».
«Полонянки» та «Ворог» вийшли в серпні й вересні 2013 року відповідно. «Полонянки» отримав схвальні відгуки та зібрав 122 млн $. із The New York Times похвалив Вільнева й написав, що той «з винятковою дисципліною вловлює, як повільно може текти час під час кризи, як незмінний стан незнання може тиснути на кожну мить», а Крістофер Орр із The Atlantic наголосив, що режисерська робота, поміж іншого, є «просто занадто сильною, щоби це ігнорувати». Численні видання додали картину до своїх списків найкращих фільмів 2013 року, включно з Національною радою кінокритиків США. Стрічка також отримала номінацію на премію «Оскар» за найкращу операторську роботу під час 86-ї церемонії вручення. «Ворог» отримав менш схвальні відгуки, тоді як деякі критики порівняли його з фільмами Девіда Лінча. Енн Хорнадей із The Washington Post написала у своєму неоднозначному огляді, що «попри всю майстерність, з якою Вільнев створює загрозливу, похмуру антиутопію […, вона] відчувається непереконливою та необґрунтованою». Вільнев був нагороджений премією за найкращу режисерську роботу над «Ворогом».
У грудні 2013 року було повідомлено, що Вільнев зніме бойовик-трилер «Сікаріо» (2015) — першу частину трилогії в стилі неовестерну від сценариста Тейлора Шерідана. Фільм оповідає про принципового агента ФБР, яка приєдналася до урядової оперативної групи, щоби знищити лідера могутнього та жорстокого мексиканського наркокартелю, тоді як головні ролі виконали Емілі Блант, Бенісіо дель Торо та Джош Бролін. «Сікаріо» є другим проєктом, над яким Вільнев співпрацював із Дікінсом. Стрічка здобула визнання критиків і зібрала 84 млн $. Ден Джолін з Empire назвав її «прекрасно похмурим, безкомпромісним трилером. Простіше кажучи, [це] один із найкращих фільмів року». Кріс Раян з порівняв картину з «Апокаліпсисом сьогодні» Френсіса Форда Коппола, тоді як Пітер Треверс з Rolling Stone описав її як «сенсаційний, найзахопливіший та насичений напруженням» фільм із часів «Трафіку» Стівена Содерберга. «Сікаріо» отримав номінацію на «Золоту пальмову гілку» під час Каннського кінофестивалю 2015, а також кілька номінацій на премії БАФТА та «Оскар», включно з номінаціями за найкращу операторську роботу.