Кри́мська опера́ція 1918 ро́ку — військовий похід спеціальної групи Армії Української Народної Республіки на чолі з полковником Петром Болбочаном у квітні 1918 року на Крим проти більшовиків, що окупували Кримську Демократичну Республіку, з метою встановлення на території півострова української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту.
22 квітня 1918 року в ході Кримської операції під проводом полковника Петра Болбочана армія УНР форсувала Сиваш і звільнила від більшовиків Джанкой, першу вузлову станцію в Криму. Завдяки цьому українська армія отримала можливість для розгортання подальшого наступу та раніше за німців дісталася Сімферополя. Перемоги було досягнуто з мінімальними втратами.
Однак далі, через політичний конфлікт між керівництвом УНР і союзниками Німецької імперії, війська УНР були змушені полишити Крим, не дійшовши до Севастополя, як це було передбачено первісним планом.
Причини та передумови операції
Навесні 1918 року українська армія, за підтримки німців, продовжувала переможний наступ. В авангарді армії УНР перебував Запорізький корпус полковника Петра Болбочана. Успішному та стрімкому просуванню запорожців сприяли 2 фактори: по-перше, війська корпусу рухалися вздовж головних залізничних шляхів, не даючи противнику можливості ані організувати відступ, ані ефективну оборону.
По-друге, як згадували безпосередні учасники тих подій, на момент військових дій весни 1918-го року Червона армія являла собою «розбійничі, розпутні банди», які не могли «протиставитись ні дисциплінованим та компактним масам німецьких військ, ні молодій патріотично налаштованій українській армії».Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк, 1956. — с. 63-64
Запорізький корпус
Розповсюджена версія, згідно з якою 6 квітня 1918 року запорожці переможно вступили до Харкова. Насправді більшовики залишили Харків лише 8 квітня, після чого до міста ввійшли німецькі частини генерала Фон Клаузіуса. Запорожці ж дісталися Харкова лише 9 квітня.
Не чекаючи призначення з боку уряду, Петро Болбочан за погодженням з генералом Олександром Натієвим призначив тимчасовим губернським військовим комендантом (з виконанням обов'язків губернського комісара) полковника Олександра Шаповала — командира 4-го Запорізького полку імені Б. Хмельницького. Через кілька днів — 9 квітня 1918 року — Запорізька дивізія за наказом військового міністерства була розгорнута у Запорізький корпус, оскільки у ході звільнення Полтавщини від більшовицької окупації чисельність Запорізької дивізії зросла, переважно за рахунок української інтелігентської молоді. За задумом військового міністерства УНР, у процесі розгортання дивізії в корпус 1-а дивізія мала зі свого складу виділити 2-гу дивізію.Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.). — Львів, 1992. — с. 383
За короткий час існування Запорізький корпус став однією з найбоєздатніших українських військових частин. Його найкращим підрозділом був 2-й Запорізький піший полк на чолі з полковником Петром Болбочаном. Вояки одержали нові мундири захисного кольору англійського зразка. Кашкет був прикрашений кокардою із національною символікою. Старшинські відзнаки — на комірі, посада відзначалась вузлами на лівому рукаві, у старшин — золотим позументом, у козаків — синім сукном.
Військовий парад у Харкові, який 2-й Запорізький піший полк під командуванням полковника Болбочан провів спільно з німецькими військовими формуваннями, справив велике враження на населення міста й мав велике пропагандистське значення. Після параду чимало старшин та солдатів колишньої російської армії почали вступати до лав українського війська.Дорошенко Д. Історія України. — Т. І. Доба Центральної ради. — К., 2002. — с. 266
Посад вони не прийняли і знаходили при німецькому штабі в Харкові.
Значення Криму
На той час український уряд уже давно здійснював підготовку до опанування Чорного моря, без чого було б неможливим і саме існування української держави. Ще 23 грудня 1917 року при Генеральному секретаріаті у Києві створено Морський Секретаріат, згодом Морське міністерство, а законом від 13 березня 1918 року, Українська Народна Республіка перебрала собі весь військовий і торговельний флот Чорного моря. Тим часом, своє становище у Криму зміцнювали більшовики, виникла небезпека зовсім втратити Чорноморський флот.
Напередодні походу
Наказ уряду
10 квітня 1918 року, наступного дня після переформування дивізії в корпус, штаб запорожців одержав таємний усний наказ уряду, оголошений військовим міністром Олександром Жуківським. Генералові Олександру Натієву належало виділити з корпусу окрему групу, забезпечену всіма видами зброї на правах дивізії під командуванням полковника Болбочана.
Перед ним поставлене окреме стратегічне завдання: випереджаючи німецькі війська на лінії Харків-Лозова-Олександрівськ-Перекоп-Севастополь, звільнити Кримський півострів від більшовиків, захопити Севастополь. Кінцевою точкою військової операції мав стати Чорноморський флот, розташований у Севастопольській бухті, який планували включити до складу українських збройних сил. Групі Петра Болбочана в ході операції поставлено також завдання захопити військове майно таврійських портів.Штендера Я. Засуджений до розстрілу. — Львів, 1995. — с. 45
Разом з Кримської групою рухалися вже призначені Українською Центральною Радою глави кримської адміністрації: Перекопський повітовий комісар (з червня 1918 староста) Вільнер Петро Євгенович, Євпаторійський повітовий комісар Байдак Володимир Миколайович, Сімферопольський повітовий комісар Благановський Микола Володимирович та інші. Для зв'язку з 52-м Німецьким корпусом призначений український представник Десницький А.В.Державний Вістник Кіив. 18. 7. 1918г. № 23
Ще одна група Запорізького корпусу під командуванням особисто генерала Натієва мала вирушити у напрямку Лозова-Слов'янськ для звільнення від більшовицьких частин Донецького басейну. Організацію та відрядження цього формування запорожців проводив сам генерал Натієв, доручивши Петрові Болбочану командування Кримською групою. Сергій Шемет, близький друг полковника Болбочана, згадував пізніше у своїх спогадах:
«Протягом усього походу корпусу з Києва до Харкова безпосереднє керівництво частинами під час бойових дій здійснював полковник П. Болбочан, у той час як генерал Натієв змушений був весь свій час віддавати справам організації зібраних на швидку в Києві й посланих у похід частин. Натієв умів оцінити заслуги своїх помічників і не боявся конкуренції тих, хто своїми заслугами піднімався вище загального рівня, тому він не побоявся висунути наперед Болбочана і призначити його командуючим першою дивізією Запорізького корпусу, не побоявся дати Болбочанові і його дивізії виконати окреме завдання — звільнення Криму від більшовиків, хоч це доручення очевидь давало тому можність піднятися в очах Уряду і суспільства ще вище».Шемет С. Полковник Петро Болбочан (замітки до історії Запорожського Корпусу 1917—1919 рр.) // Хліборобська Україна (Відень). — Кн. 4 — 1922/23. — с. 205
Переговори з німцями
Напередодні форсування Сиваша Петро Болбочан зустрівся з генералом фон Кошем, командиром 15-ї ландверської дивізії, яка наступала на Тавриду слідом за групою Болбочана. Генерал повідомив полковника про намір німецького командування силами корпусу за підтримки флоту здійснити операцію та зайняти Крим. Маючи завдання уряду випередити німецький наступ і оволодіти Таврійським півостровом раніше за німців, запорожці готувалися самостійно взяти Перекоп. Петро Болбочан, як командир дивізії й офіцер нижчого рангу, змушений був визнати свою підлеглість німецькому генералу, але від запропонованої допомоги — німецьких військових частин та бронепоїздів, що мали прибути до Мелітополя, він відмовився. Німецьке командування досить скептично поставилося до планів запорожців з огляду на вигідне оборонне становище ворога: на Перекопі більшовики могли навіть незначними силами стримувати чисельно переважні частини противника, а на Сиваші природні умови робили переправи майже неприступними. Німці вважали неможливим здобуття Перекопу без важкої артилерії, яка мала підійти найближчим часом до розпорядження 15-ї ландверської дивізії, і сприйняли наміри Болбочан як зухвалу витівку. Можливо, саме це спонукало німецьке командування пропустити запорожців для подальшого наступу на Тавриду.Штендера Я. Засуджений до розстрілу. — Львів, 1995. — с. 52-53
Розгортання військової акції До складу Кримської групи ввійшли 2-й Запорізький полк, 1-й кінний полк імені Костя Гордієнка, інженерний курінь, кінно-гірська гарматна дивізія, три польові батареї та одна гаубична, автопанцирна дивізія і два бронепотяги.
1-й і 3-й Запорозькі полки, 3-й Гайдамацький полк (що спеціально прибув з Києва), гарматний та інженерний полки входили до донецької групи під командою полковника Сікевича, команданта 3-го Гайдамацького полкуКрип'якевич Іван Історія українського війська. — Львів, 1936. — с. 417.
Просування українських військ на південь Після звільнення Катеринослава 20 березня (2 квітня) генерал від інфантерії Роберт Кош зустрівся, згідно з документами виявленим професором Сергійчуком В., з безіменними представниками кримських татар, які заявили: …про готовність прилучитися до української держави, коли запевняться їм національно-культурні права.Ця зустріч підтверджує найсміливіші припущення про ретельну підготовку квітневого повстання кримських татар проти більшовиків у Криму.
13 квітня 1918 року відділення Кримської групи вирушили на південь, з Харкова до Лозової. Звідси вони почали наступ у севастопольському напрямі й 14 квітня після коротких боїв разом з 2-м і 3-м батальйонами 53-го полку 15-ї ландверної дивізії зайняли Олександрівськ.Das Landwehr-Infanterie-Regiment 53 im Weltkrieg 1914 — 18, Otto Koch, [Kettwig] [u.a.], [Flothmann], 1928. — S. 89.Великая октябрьская социалистическая революция на Украине (февраль 1917-апрель 1918). — К. : Политиздат, 1957. –Т. 3. — С. 262, 267. В Олександрівську запорожці зустрілися з Українськими січовими стрільцями, що з австрійським військом наступали з Правобережжя.
18 квітня передові частини Кримської групи почали бій за Мелітополь, який більшовики завзято обороняли. Запорозька піхота, під захистом бронепотягів і артилерії, приступом здобула ворожі шанці та змусила більшовиків відступати у напрямку Тавриди, на сиваські позиції. У Мелітополі до рук українського війська потрапили великі комори харчів та зброї, самоходи, літаки та моторні катери.
На світанку 18 квітня германські частини підійшли до Перекопу, ланцюги 182-го піхотного полку 217-ї піхотної дивізії і Баварська кавалерія почали наступати на позиції більшовиків і вже ввечері після запеклих боїв зайняли Перекоп.Сирченко И. Т. Выполняя приказ В. И. Ленина… (Потопление Черноморского флота в 1918г.) М.: Мысль , 1979 –с.115-116 19 квітня німці після бою зайняли Армянськ.Хроника революционных событий в Крыму. 1917—1920гг. /составители Кондранов И. П., Широков В. А. — Симферополь : Крым, 1969. — С. 86.;Der Weltkrieg 1914 bis 1918 — с. 383.
Під станцією Якимівка був розбитий Феодосійський червоногвардійський загін під командуванням Федька І. Ф., після чого залишки загону відступили на Новоолексіївку — Генічеськ — Салькове і через Чонгар пішли в Крим.Ремпель Л. Красная Гвардия в Крыму Симферополь. — 1930. — С. 132.
Просуваючись уперед, українські частини безупинно насідали на ворога, що відступав, кіннота й піхота на автомобілях, здійснюючи постійні блискавичні наскоки, деморалізувала більшовицькі ряди. Як наслідок, 21 квітня 1918 року частини Кримської групи зайняли Новоолексіївку — останню станцію перед сиваським мостом — та впритул наблизилися до переправ.
Сиваський бліцкриг
На Сиваші у більшовиків були вже більш потужні та організовані укріплення, ніж у довколишніх населених пунктах, але, попри це й замінований міст, українські війська ефективно, за день, здобули ворожі позиції.