Хіналу́зці (хіналуги, хинализці, кетшійці) — невеличкий народ на північному сході Азербайджану, жителі села Хиналиг (, хіналуз. Хыналыкъ), від якого й отримали свою назву. Раніше офіційно використовувався російський варіант назви села Хіналуг (). Самі ж хіналузці називають своє село Кетш (хіналуз. Каьтш), себе — кетш халх (буквально «кетшійський народ»), або кеттіддур («односельці»), а свою мову — кетш міц («кетшійська мова»).
Достатньо ізольований спосіб життя, який ведуть хіналузці, пов'язаний з географічним розташування їхнього села і традиціями ендогамії народу. Він сприяв збереженню цього унікального етносу з власною специфічною матеріальною й духовною культурою.
Часто хіналузців разом із двома іншими малими народами-сусідами (кризами і будухами) об'єднують у так звану шахдазьку групу народів, за назвою гори Шахдаг, поблизу якої вони розселені.
Розселення Більшість хіналузців живе в аулі Хиналиг, розташованому високо в горах на заході Губинського району () Республіки Азербайджан (у радянські часи район називався Кубинським). Відстань до районного центру Ґуба (Куба, ) становить близько 70 км. Селище розташоване у важкодоступному районі на північних схилах Великого Кавказу. Воно стоїть на схилі гори Гизилгая () на висоті 2100—2300 метрів над рівнем моря. Це найвища позначка серед усіх населених пунктів Азербайджану.Народы «шахдахской группы» (будугцы, крызы и хиналугцы).
Хиналиг — це своєрідний острів посеред гір. На північ від села здіймається Гизилгая, висота якої становить 3725 метрів над рівнем моря, на північному заході височіють могутній Шагдаг (, 4243 м, «цар-гора») і Базардюзю (, 4466 м), найвища вершина Азербайджану, на південь знаходиться гора Хиналигдаг (, 3730 м), на схід — гора Турфандаг (, 4191 м, «гора-буревій»).
До кінця 1960-х років аул був практично ізольованим від решти світу, дорога обривалась біля останнього азербайджанського села Галайхудат. Відстань до найближчого населеного пункту становить не менше 10 км. Коли дорогу подовжили, сполучення покращилось, але через сніг та дощ дістатися Хиналигу автомобілем протягом більшої частини року все одно було неможливо. 2006 року дорогу значно розширили і вкрили асфальтом, проте їздити нею все ще небезпечно. Взимку дорогу замітає снігом шаром у 3—4 метри.
Адміністративно Хиналиг разом із сусіднім селом Галайхудат () утворює Хинализький муніципалітет ().
За межами Хиналигу найбільша група хіналузців живе в селі Владіміровка (, інша назва Гюлюстан, ) поблизу райцентру. Живуть вони також у самій Губі та в інших селах Губинського району: Даглі (), Карачай (), Алексєєвка (), Ашагі-Атуч () та ін., у селищі Вандам () Габалинського району (), а також в містах Габала (), Хачмаз (), в окремих селах Хачмазького () і Кусарського () районів, у містах Гянджа (), Баку (), Сумгаїт (). Невелике число представників народу живе також у Росії, зокрема Москві, Уфі, Сургуті та інших містах.
Чисельність Перші наявні статистичні дані стосовно чисельності хіналузців датовані 1886 роком. Тоді населення селища Хіналуг становило 2 167 осіб, із них 1 182 чоловіків і 985 жінок, 359 домогосподарств. Всі вони були хіналузцями, представників інших національностей у Хіналузі зафіксовано не було.
Перепис населення Радянського Союзу 1926 року зафіксував лише 105 хіналузців, всі вони жили в Азербайджані; серед них було 74 чоловіки і 31 жінка, всі сільські жителі.
Після сумнівних даних 1926 року хіналузці більше не значились у переписах населення СРСР, їх перестали визнавати як окрему етнічну групу і зараховували до складу азербайджанців. Не згадувались вони й у переписі населення вже незалежного Азербайджану 1999 року. Тому динаміку чисельності народу встановити важко; існують лише оцінні дані, які часто сильно різняться між собою: від 1 тис. (Salminen, 2007) до 10 тис. (неофіційна оцінка, 2001).
Перепис населення 1970 р. зафіксував 1 754 жителя селища Хіналуг, враховуючи етнічний характер його населення, майже всі вони були хіналузцями.
2000 року у селі Хиналиг жило 1 749 осіб, ще близько 650 хіналузців проживало в селі Владіміровка Губинського району.
Перепис населення, проведений в Азербайджані 2009 року, зафіксував, що в країні жило 2,2 тис. хіналузців (0,02 % населення країни). З них рідною мовою володіло 97,4 %, азербайджанською 99,9 %, російською 0,9 %, англійською 0,1 %. У Губинському районі жило 2 177 хіналузців, і вони складали 1,43 % населення району. У Хачмаському районі їх було зафіксовано 36 осіб, у Гусарському — 20 осіб, у даних по Габалинському району хіналузці не значаться. Виходить, що за 123 роки чисельність народу практично не змінилася.
Мова Говорять хіналузькою мовою, яка займає особливе місце серед нахсько-дагестанських мов.
Хіналузька мова має декілька варіантів писемності, зокрема на базі кирилиці і на базі азербайджанської латинської абетки, але жоден з них не знайшов широкого використання. Не в останню чергу, це пояснюється тим, що хіналузька мова має надзвичайно багату фонетику й складну морфологічну структуру.
Основною літературною мовою і мовою навчання, засобів масової інформації для хіналузців є азербайджанська мова. Така ситуація, в поєднанні з тим фактом, що хіналузька мова має обмежене число носіїв, стала причиною того, що її зараховують до числа мов, які перебувають на межі щезання. Проте позиції хіналузької мови в селищі Хиналиг лишаються досить міцними, що засвідчили, зокрема, дослідження, проведені лінгвістом Джоном Кліфтоном () в серпні 2000 р. з колегами з Північно-Євразійської групи Літнього інституту лінгвістики () під егідою Інституту міжнародних відносин Академії наук Азербайджану ().
Було встановлено, що жителі Хиналигу позитивно ставляться до рідної мови, вони активно користуються нею у спілкуванні з односельцями на вулиці, в чайхані, в магазині, в мечеті, на роботі під час колективної праці, на весіллях і похоронах. Вдома хіналузці спілкуються практично суто хіналузькою. Навіть у школі поза межами класної кімнати неформальне спілкування часто відбувається хіналузькою мовою. Вчителі тут місцеві, і хіналузька для них є першою мовою. Дівчата з інших сіл, що виходять заміж у Хиналиг, приблизно за рік зазвичай вже говорять вдома хіналузькою. Рідну мову хіналузці використовують і спілкуючись між собою за межами села, наприклад, на автостанції в Губі, хоча при цьому люди, що знаходяться поруч, не розуміють їх.
У 1993 —1999 рр. у перших чотирьох класах хинализької школи проводили уроки хіналузької мови. Підручники склав Рагім Алхас (, хіналуз. Раьхіим Алхас), на той час директор місцевої школи. Проте невдовзі ця практика припинилася. Причиною, як вважають, була відсутність зацікавленості батьків учнів, для яких важливішим є добре вивчити дітей читати й писати азербайджанською. Засвоєння кириличної хіналузької абетки ускладнювалось ще й через офіційне відновлення латинської орфографії для азербайджанської мови в 1991 році. Рівень грамотності рідною мовою в Ханализі лишається дуже низьким. Небагато дорослих можуть читати хіналузькою, навіть деякі з учителів важко справляються з цим завданням.
Давно помічено, що жителі села Хиналиг мають високий рівень знання азербайджанської мови. Її державний статус в країні визначає й її позиції в Хинализі. Азербайджанська є для хіналузців літературною мовою та мовою спілкування із зовнішнім світом. Нею користуються під час офіційних та освітніх заходів, звертаючись до сторонньої людини, перебуваючи за межами села, а також у листуванні, написанні ділових паперів тощо. Викладання в хиналицькій школі завжди велося азербайджанською. Це сувора політика: під час шкільних занять вчителі та учні говорять суто азербайджанською. Часто, приходячи в перший клас, діти погано володіють державною мовою, але через 2—3 роки вони вже можуть вільно спілкуватися нею. Як правило, в заможніших сім'ях вдома більше говорять азербайджанською. Загалом чоловіки краще за жінок володіють азербайджанською, адже вони більше бувають за межами села. Жінки вивчають азербайджанську переважно під час навчання в школі, а також пасивно через радіо та телебачення.
Таким чином, серед жителів селища Хиналиг склалася стійка двомовність, хіналузька й азербайджанська мови нормально співіснують між собою, при цьому кожна з них має свою сферу використання. Двомовність, певною мірою, зберігається й серед хіналузців, що живуть за межами рідного села. У хіналузких сім'ях, що поїхали із села, часто продовжують користуватися рідною мовою вдома і в спілкуванні між собою. У спілкуванні ж зі сторонніми людьми хіналузці послуговуються азербайджанською мовою. Діти використовують переважно азербайджанську, основну мову оточуючого населення.
За даними перепису населення Азербайджану 2009 року, 97,4 % хіналузців володіли хіналузькою мовою і 99,9 % азербайджанською. Що стосується російської мови, державної мови колишнього Радянського Союзу, то нею володіло лише 0,9 % громади. Це переважно чоловіки середнього віку, які служили в радянській армії або їздили на заробітки до Росії. Після здобуття Азербайджаном незалежності у 1991 році люди втратили мотивацію до вивчення російської. Її знання є корисним лише при прослуховуванні російського радіо й перегляді російських телепередач.
Релігія
За віросповіданням хіналузці є мусульманами-сунітами. У радянські часи люди таємно молилися вдома, тепер вони можуть робити це відкрито. Релігія відіграє важливу роль у їх повсякденному житті. У селищі є мечеть, сорок або й більше чоловіків щоп'ятниці приходять сюди молитися. Мулла промовляє молитви арабською мовою, з поясненнями хіналузькою. Інші церемонії в мечеті не проводяться. Жінки до мечеті не ходять, вони моляться вдома.
Мулла може приходити і читати молитви в кожному домі. Крім того, він має в селі ще цілий ряд інших обов'язків. Він бере участь в організації шлюбів, весіль, похорон. Іноді люди просто приходять до нього за порадою.
Головна мечеть, розташована на узвишші в центрі села. Як вважають, вона була збудована ще у XII ст. Мечеть носить ім'я Абу Мусліма (), який прославився серед мусульман краю своєю праведністю. Колись в селі діяло ще декілька мечетей, але тепер вони закриті.
Іслам на територію сучасного Азербайджану принесли у VIII ст. арабські завойовники, але у високогірний Хиналиг він дістався пізніше. Раніше ж хіналузці були вогнепоклонниками. І досі вони зберігають пережитки язичницьких вірувань і обрядів, зокрема, культ вогню, обряди викликання дощу і сонця. Вогонь тут є предметом особливого шанування. За 5 км на північ від Хиналигу є місце виходу природного газу, яке зветься Аташгяг (, буквально «храм вогню»). Це священне місце хіналузців, воно ревно шанується місцевими жителями, які називають його ЧӀаь йувур джигаь («місце, де горить вогонь»).
Історія Хіналузці вважаються потомками населення Кавказької Албанії, яка припинила своє існування в VIII ст. Вірменський історик V ст. Фавстос Бузанд, гаданий автор «Історії Вірменії», у зв'язку з подіями початку IV ст., наводить великий перелік племен північно-східної Албанії. Є в цьому списку й плем'я гат, в назві якого азербайджанський етнолог Г. Гейбуллаєв убачає давньовірменську передачу хіналузького етноніму khət. Тобто ці гати могли бути предками сучасних хіналузців. Римський історик I ст. після Р. Х. Пліній Старший згадує на Кавказі плем'я кет, але неясно, чи має воно стосунок до сучасних хіналузців. В усній пам'яті хіналузців зберігся переказ про те, що їхні предки понад тисячу років тому прийшли на нинішнє місце з якогось міста Хено, що було зруйноване землетрусом. Це легендарне місто Хено вони розташовують біля гори Туфандаг. Гейбуллаєв зіставляє назву цього міста з назвою середньовічного албанського округу Хені, що згадується у вірменських джерелах VIII ст.
640 року Кавказька Албанія була підкорена Арабським халіфатом, серед місцевого населення поширюється іслам. У 736—1225 рр. на території південного Дагестану і північно-східного Дагестану існував Дербентський емірат, згодом захоплений володарями Ширвану (861—1538), іншої середньовічної держави на території сучасного Азербайджану.