Плодо́ве ті́ло (також спорокарп) — багатоклітинна структура організмів, на якій розташовуються спороутворюючі структури, як-от базидії чи аски; ця структура на інших стадіях розвитку зазвичай має одноклітинну або міцеліальну будову. Плодове тіло є частиною статевої фази життєвого циклу гриба, тоді як решту циклу становить вегетативний ріст міцелію та безстатеве утворення спор.
Частіше за все термін посилається на спорокарп грибів (аскокарп у випадку аскоміцетів або базидіокарп у випадку базидіоміцетів). Численні форми й морфологічні особливості базидіокарпів і аскокарпів відіграють важливу роль у визначенні та таксономії грибів.
Плодові тіла називають епігейними, якщо вони ростуть на поверхні ґрунту, і гіпогейними, якщо ростуть під землею. Епігейні спорокарпи, помітні неозброєним оком — особливо ті, що мають більш-менш агарикоїдну форму, — часто називають грибами (в побутовому значенні). Міцелій епігейних видів поширюється під землею значно далі за сам спорокарп: під землею міцелій має набагато ширше поширення, ніж плодові тіла над землею. Гіпогейні гриби зазвичай називають трюфелями або несправжніми трюфелями; є докази, що гіпогейні гриби еволюціонували від епігейних. У ході еволюції трюфелі втратили здатність поширювати спори повітряними потоками, натомість поширюючись через поїдання тваринами й подальшу дефекацію.
У любительському грибництві, а значною мірою й в академічній мікології, визначення вищих грибів ґрунтується саме на ознаках спорокарпа. Найбільше відоме плодове тіло належить зразку Phellinus ellipsoideus (раніше Fomitiporia ellipsoidea), знайденому на острові Хайнань у Китаї: воно сягає до 10,85 м завдовжки, а його вагу оцінюють у 450–760 кг.
Екологія Найрізноманітніші тварини живляться епігейними й гіпогейними грибами. Ссавці-мікофаги настільки ж різноманітні, як і самі гриби: білки та бурундуки споживають найбільшу різноманітність грибів, але на грибах живляться й сумчасті, миші, щури, нориці, лемінги, олені, землерийки, кролики, ласиці та багато інших. Деякі тварини живляться грибами лише за нагоди, для інших вони є основним джерелом їжі: гіпогейні спорокарпи є високопоживним основним кормом для деяких дрібних ссавців, наприклад тасманійського беттонга. Ектомікоризні або гіпогейні гриби утворюють симбіотичні стосунки з дрібними мікофагними ссавцями: оскільки гіпогейні спорокарпи не можуть, на відміну від епігейних, поширювати спори за допомогою вітру, вони залежать від дрібних грибоїдних ссавців у поширенні спор.
Підземні гриби також відіграють роль у трибічних симбіотичних стосунках з дрібними сумчастими та австралійськими евкаліптовими лісами: у таких лісах поширенню гіпогейних спорокарпів сприяють пожежі. Після пожежі майже всі епігейні спорокарпи гинуть, тож гіпогейні спорокарпи стають основним джерелом грибів для дрібних сумчастих. Здатність гіпогейних грибів переживати такі катастрофи, як пожежа, може пояснюватися еволюційно набутою здатністю виживати в травному тракті тварин заради поширення.
Спорокарпи також можуть бути середовищем для різноманітних спільнот фунгіколних грибів. Короткоіснуючі спорокарпи частіше є хазяями для фунгіколних грибів, ніж довгоіснуючі, які, ймовірно, еволюційно інвестували більше в захисні механізми та мають менший вміст води. Резупінатні спорокарпи, що мають більше співвідношення площі поверхні до об'єму, є хазяями для більшого різноманіття фунгіколних грибів, ніж пілеатні спорокарпи.
Спостерігали, що плодові тіла деяких видів грибів позначають місця поховань і розкладання трупів.
Також плодові тіла формуються деякими іншими видами еукаріотів, такими як міксоміцети або слизневі гриби, та бактерій, такими як міксобактерії.
Примітки