Дискусії щодо ядерного бомбардування Хіросіми і Нагасакі стосуються правових, етичних та військових аспектів, що торкаються ядерного бомбардування Хіросіми і Нагасакі (6 та 9 серпня 1945 р. відповідно), оголошення війни Радянським Союзом (8 серпня 1945 р.) та вторгнення СРСР до Маньчжурії (9 серпня 1945 р.), а також капітуляцію Японії (15 серпня 1945 р.)

26 липня 1945 р. президент США Трумен, прем'єр-міністр Великої Британії Черчилль та голова Національного уряду Китайської республіки Чан Кайші випустили Потсдамську декларацію, що відзначали в загальних рисах умови капітуляції Японської імперії, узгоджені на Потсдамській конференції. Цей ультиматум заявляв, що, якщо Японія не здасться, вона зазнає «швидкого і повного розгрому»«Proclamation Defining Terms for Japanese Surrender issued at Potsdam Germany» , 26 July 1945. Retrieved on 15 January 2012.. Деякі з дискутуючих зосередилися на процесі прийняття рішення президентом Труменом, а деякі інші — чи було це бомбардування безпосередньою причиною капітуляції Японії.

Аргументи в підтримку бомбардування

Запобігти численним військовим втратам США та Японії Ті, хто висловлюються на користь рішення кинути атомні бомби на ворожі цілі, вважають, що масові втрати з обох сторін відбулися б в результаті операції «Даунфол» — запланованого вторгнення в ЯпоніюEnding the Pacific War: Harry Truman and the Decision To Drop the Bomb April 2009 http://www.fpri.org/footnotes/1404.200904.frank.trumanbomb.html . Основна частина сил вторгнення в Японію мала складатися з американців, хоча Британська Співдружність планувала надати три дивізії військ (по одному з Англії, Канади та Австралії)Allan Brooke: War Diaries 1939—1945. June 28..

США очікували великих втрат серед бійців у «Даунфол», хоча число прогнозованих загиблих і поранених теж є предметом дискусій. Президент США Гаррі С. Трумен заявив в 1953 році, що жертви США могли б скласти від 250 тисяч до одного мільйона бійців.President Truman to James L. Cate, January 12, 1953. http://www.trumanlibrary.org/whistlestop/study_collections/bomb/small/mb18g.htm

Окрім цього, в результаті цих дій очікувалась велика кількість бойових і небойових втрат серед японців. Сучасні оцінки кількості загиблих японців від вторгнення на головні острови коливаються від декількох сотень тисяч до десяти мільйонів. Штаб генерала Дугласа Макартура надав оцінюваний діапазон американських смертей в залежності від тривалості вторгнення, а також оцінив співвідношення смертельних випадків японців до американців як 22:1. Виходячи з цього, щонайменше двісті тисяч загиблих японців можна було б очікувати протягом короткого вторгнення в два тижні, і майже три мільйони, якщо б бойові дії тривали чотири місяці .

Великі втрати життів під час битви за Іодзіму та інші тихоокеанські острови дали лідерам США чітке уявлення про жертви, які тягнуть за собою материкове вторгнення. З 22060 японських військових, що відстоювали Іодзіму, 21844 померли або від бойових дій, або внаслідок ритуального самогубства. Тільки 216 японських військовополонених опинилися в руках американців під час бою., talks about how many historians have overestimated the number Japanese defenders, with 20,000 and even 25,000 listed. Burrell puts the range between 18,061 and 18,591, with exactly 216 of these taken prisoner. The rest were KIA or MIA.

Прискорення закінчення війни запобігло росту жертв в інших країнах Азії Прихильники тактики бомбардування стверджують, що очікування капітуляції японців також коштувало б життів. Тільки по Китаю, в залежності від того, яку цифру вибрати щодо загальних китайських жертв, в кожен з 97 місяців в період з липня 1937 по серпень 1945 року, десь між 100000 і 200000 чоловік гинули, переважна більшість з них - цивільні. В інших азіатських державах, в середньому ймовірно, цифра сягала десятків тисяч в місяць, але фактичні цифри були більші в 1945 році, зокрема через масову загибель у голоді у В'єтнамі. Історик Роберт П. Ньюмен прийшов до висновку, що кожен місяць продовження війни в 1945 році призвів би до загибелі «понад 250000 осіб, в основному жителів Азії і деяких представників із Заходу»..This justification of «saving lives» was never used by Truman in the weeks following the strikes, and there was no need to: the American public viewed the nuclear attacks positively. It did surface years afterwards in his memoirs: during the interim, of course, questions had been raised about the necessity and morality of his decision to use atom bombs on Hiroshima and Nagasaki. See : «Even when secret wartime documents were declassified, historians did not focus on the striking inconsistencies between these documents and those parts of the principal decision-makers' memoirs that dealt with estimates of lives saved.» Miles, a veteran government official and former senior fellow of the Wilson Center, described the notion that Hiroshima saved 500,000 American military and numerous other deaths simply as a «myth».

Частина тотальної війни Прихильники бомбардування звертають увагу на оприлюднений японським урядом Закон про Національну мобілізацію і ведення тотальної війни, наказавши величезній кількості цивільних осіб (в тому числі жінкам, дітям і людям похилого віку) працювати на заводах і інших об'єктах інфраструктури, пов'язаних з військовими діями, і боротися проти будь-якого вторгнення. На відміну від Сполучених Штатів і нацистської Німеччини, більше 90 % японського військового виробництва було зосереджено в безіменних майстернях і кустарній промисловості, які широко були розкидані по житлових районах в містах, які було дуже важко знайти і атакувати. Крім того, скидання бризантних вибухових речовин з високою точністю бомбардування були нездатні проникнути в японську дисперсну промисловість, що робило абсолютно неможливим знищення її осередків, не завдаючи значної шкоди сусіднім районам.John Toland, The Rising Sun: The Decline and Fall of the Japanese Empire 1936—1945, Random House, 1970, p. 671.Stephen L. McFarland, A Concise History of the U.S. Air Force, Air Force History and Museums Program, October 20, 1997, p. 38.

Було зроблено наголос на стратегічному значенні цільових міст. Хіросіма була штаб-квартирою Другого командування і П'ятої дивізії, що командували обороною південної Японії, з 40000-ми бійців, дислокованих в місті. Місто також було комунікаційним центром, зоною збірки для військових, пунктом зберігання, там були великі промислові заводи і майстерні. Його ППО складалася з п'яти батарей зеніток калібром 7 см і 8 см (2,8 і 3,1 дюйма).Hiroshima: Hubertus Hoffmann meets the only U.S. Officer on both A-Missions and one of his Victims , Dr. Hubertus Hoffmann Наґасакі мало велике значення під час війни через свою широкомасштабну виробничу діяльність, в тому числі з виробництва боєприпасів, військових кораблів, військової техніки та іншого військового матеріалу. ППО міста складалася з чотирьох батарей калібром 7 см (2,8 дюйма) зенітних гармат і двох батарей прожектора. За оцінками, 110000 чоловік загинули в результаті атомних бомбардувань, в тому числі 20000 японських бійців і 20000 корейських рабів-працівників в Хіросімі і 23145-28113 японських робітників заводу, а також 150 японських бійців і 2000 корейських рабів-працівників у НаґасакіNagasaki 1945: the first full-length eyewitness account of the atomic bomb attack on Nagasaki, 1985, page 134—137, Tatsuichirō Akizuki and Gordon HoneycombeThe Impact of the A-bomb, Hiroshima and Nagasaki, 1945-85, page 56-78, Iwanami Shoten.

Лідери Японії відмовлялись капітулювати Деякі історики вбачають стародавні традиції японського воїна як основний фактор опору в японській армії проти ідеї про капітуляцію. Відповідно до одного із записів військово-повітряних сил:

Японський мілітаризм посилювався Великою депресією і призводив до незліченних вбивств реформаторів, які намагалась оцінити військові сили, серед них Такахасі Корекійо, Сайто Макото і Інукай Цуйосі. Це створило умови, в якій опозиція війні була набагато більш ризикованою справою.

За словами історика Річарда Б. Франка:

Історія Мангеттенського проєкту Міністерства енергетики США викликала довіру до цих заяв, стверджуючи, що військові лідери в Японії:

Аргументи проти бомбардування

Не було військової потреби Помічник держсекретаря військово-морських сил Ральф Остін Бард був переконаний, що стандартного бомбардування і морської блокади було б досить, щоб змусити Японію здатися. Більш того, він бачив ознаки, що японці насправді вже шукають шляхи виходу з війни. Його ідея була в тому, що Сполучені Штати мають повідомити японців про бомбу, про наближення радянського вступу у війну, і гарантувати добре поводження щодо громадян і імператора на майбутній конференції Великої трійкиRobert James Maddox. Weapons for Victory: The Hiroshima Decision Fifty Years Later. Columbia: University of Missouri Press. 1995..

У 1946 р. дослідження стратегічного бомбардування США в Японії прийшли до висновку, що в атомних бомбах не було необхідності, щоб виграти війну. Після розгляду численних документів, а також інтерв'ю сотні японських цивільних і військових керівників після капітуляції Японії, вони повідомили:

Уорд Вілсон писав, що «після того, як Нагасакі було підірвано, лише чотири великих міста залишилися, які могли б легко бути ціллю атомної зброї», і що Верховна Рада Японії не вважала за потрібне провести скликання після атомних бомбардувань, тому що вони були не набагато більш руйнівними, ніж попередні бомбардування. Він писав, що натомість, оголошення війни Радянським Союзом і вторгнення в Маньчжурію і острів Сахалін позбавили Японію останніх дипломатичних і військових шансів для проведення переговорів умовної капітуляції, і це те, що спонукало б Японію до капітуляції. Він писав, що приписування «чудо-зброї» капітуляції Японії, замість радянського вторгнення, врятувало обличчя Японії і сприяло становленню США на світовій арені.

Бомбардування як воєнний злочин Ряд відомих осіб і організацій критикували бомбардування, багато хто з них характеризував їх як - військові злочини, злочини проти людяності і/ або державний тероризм. Ранні критики бомбардування були Альберт Ейнштейн, Юджин Вігнер та Лео Сілард, які разом стимулювали перше дослідження бомби в 1939 році спільно написаним листом до президента Рузвельта. Сілард, що надалі відігравав важливу роль в Мангеттенському проєкті, стверджував:

Державний тероризм

Деякі вчені та історики характеризують атомні бомбардування Японії як одну з форм «державного тероризму». Ця інтерпретація заснована на визначенні тероризму як «націлювання на невинних людей для досягнення політичної мети». За словами Френсіса В. Харбора, засідання Цільового комітету в Лос-Аламосі 10 і 11 травня 1945 р. запропонувало орієнтацію на великі населені пункти Кіото або Хіросіма для «психологічного ефекту» і зробити «початкове використання досить видовищним для того, щоб важливість зброї була визнана на міжнародному рівні»..Таким чином, професор Харбор заявляє, що метою було створити терор в політичних цілях, як в Японії, так і за її межами.Проте, Берлі Тейлор Уілкінс вважає, що це розширює визначення «тероризму», бо потребує включення актів воєнного часу..

Фундаментально аморально Газета Ватикану L'Osservatore Romano висловила жаль у серпні 1945 року у зв'язку з тим, що винахідники бомби не знищили зброю на благо людства. Настоятель собору Сент-Олбанс Катберт Тікнесі заборонив проводити подячний молебень з приводу закінчення війни у монастирі Сент-Олбанс, назвавши застосування атомної зброї «актом тотального, безладного масового вбивства». У 1946 р. доповідь Федеральної ради церков під назвою «Атомна війна і християнська віра», включає наступний уривок:

У 2020 році Папа Франциск під час свого візиту до Хіросіми заявив наступне:Message from Pope Francis on the Plateau ローマ教皇フランシスコ台下からのメッセージPope on Hiroshima: Possession of nuclear weapons "immoral" | AP News