Кнут Га́мсун (; 4 серпня 1859 — 19 лютого 1952, Нергольм) — норвезький письменник (справжнє ім'я — Кнут Пе́дерсен), лавреат Нобелівської премії з літератури за 1920 рік.
Життєпис
Ранній період життя та творчості Кнут Гамсун народився 4 серпня 1859 року на хуторі ГамсундБ. Сучков Кнут Гамсун (1859—1952) // Кнут Гамсун Избранные произведения в двух томах. — М.: Художественная дитература, 1970. — Т. 1. — С. 8—39. у парафії Воґо (), розташованій у сільськогосподарському районі Центральної Норвегії. Його батьки були фермерами. Дитинство Кнут провів у майже ідилічних умовах гармонії з прекрасною природою Норвегії. Однак незабаром через борги родини дев'ятирічному хлопцю довелося працювати на свого дядька. Родичі ставилися до нього погано: часто били і не давали їсти. Тільки серйозна хвороба дядька поклала край цим знущанням: 1873 року Кнут втік від родичів і почав працювати в магазині прикажчиком. Згодом спробував себе у ролі помічника станового та на будівництві дороги. З 1875 року хлопець вів життя мандрівного торговця, потім влаштовувався до майстерні шевця в місті Буде.
Тут Кнут і завершив свій перший літературний доробок — повість «Загадкова людина. Нурландська любовна історія», що була опублікована 1877 року. Через рік він друкує велику баладу «Побачення». Обидва твори користувались популярністю у публіки, що привернуло до Педерсена увагу одного торговця. Благодійник надав юнакові матеріальну допомогу, і той вирушив у тогочасний центр культурного життя Скандинавії — Копенгаген. В цьому місті Кнут написав любовну історію з сільського життя під назвою «Фрида», однак видавці поставились до неї критично. Педерсен повернувся до Норвегії і звернувся по допомогу до відомого норвезького поета Б'єрнстьєрне Б'єрнсона. Втім, коли той відкрив «Фриду» і прочитав фразу «Юнак плакав», то звернувся до Кнута зі словами «Ах, юнак все ще плаче» і порадив письменнику-початківцю піти в актори. Після цієї невдачі Кнут спалив твір. «Фрида» започаткувала чорну смугу в житті письменника: декілька років він не міг знайти постійної роботи, жив на випадкові заробітки, друкуючи статті у столичних газетах, поступово розпродав усе своє майно, впавши у повне зубожіння.
Не маючи за плечима іншої освіти, крім сільської школи, Кнут багато читав, навчаючись основам письменницької майстерності самотужки. За літературний псевдонім він спочатку обрав назву рідного хутора, підписуючись Кнут Гамсунд. Однак випадково одну з газетних статей видали під прізвищем Гамсун. Це так сподобалось письменникові, що в подальшому він користувався лише ним. Однак літературна кар'єра не склалася, і в 1882 році у пошуках бодай якогось заробітку Кнут емігрував до Сполучених Штатів.
Тут йому довелось починати все з початку. Як і в ранньому дитинстві, в Америці Кнуту Гамсунові довелось спробувати різні професії: він батрачив на фермах, працював свинарем, конторщиком, прикажчиком. Однак досяг і певного успіху, увійшовши до кіл норвезької мігрантської інтелігенції. Втім, важка робота далася взнаки. У Гамсуна почалися горлові кровотечі, що змусило його повернутися до Норвегії, де він невдовзі одужав.
Під час перебування в Норвегії його талант розвинувся, в цей період письменник виступає з лекціями, у ході яких вражає слухачів яскравою манерою висловлювань і навіть наважується критикувати найвищий авторитет норвезької літератури — Генріка Ібсена. В цей же час відбулося і його знайомство з творами Фрідріха Ніцше. Однак 1886 року нестатки змусили Кнута Гамсуна повернутися до Америки. В Чикаго він працював кондуктором омнібуса, батрачив на фермах, а також співпрацював з норвезькими емігрантськими виданнями. Враження від побаченого він згодом втілить новелах «Закхей», «У дні поневірянь», «Жіноча перемога» і в сатиричному памфлеті «Духовне життя Америки». Після повернення до Норвегії останній твір надрукували в газетах у формі окремих нарисів, які привернули увагу читачів. У цей же час Кнут Гамсун у періодиці почав друкувати частини свого нового великого твору. Ця робота привернула увагу справжніх майстрів слова — поета Б'єрнстьєрне Б'єрнсона і літературознавця Георга Брандеса. Коли у 1890 році роман «Голод» був опублікований повністю, він відкрив Кнута Гамсуна світові великої літератури.
На вершинах літературної слави
Після 1888 року письменник оселяється в Копенгагені. Перший роман письменника «Голод» () (1890), в якому оповідалося про молодого письменника-журналіста без постійної роботи, що заробляє на прожиття випадковими статтями й конає від голоду, відразу ввів Кнута у число знаних письменників. Це був справді новаторський психологічний твір, що приніс йому славу. Через два роки Гамсун написав свій другий роман — «Містерії» (1892), який також став популярним серед читачівКостянтин Буркут. «Містерії» Кнута Гамсуна — Всесвіт № 5-6 2012. стор. 203—206.
У 1898 році Гамсун одружується з Бергліот Бех. Цей шлюб тривав вісім років. В 1909 р. він одружується вдруге, з актрисою Марі Андерсен. Марі після весілля полишила кар'єру і залишалася з Гамсуном до кінця його життя. В 1911 р. подружжя купує ферму Нергольм, в якій Гамсун проведе решту свого життя. Незадовго до початку Другої світової війни письменник повернувся на свою малу батьківщину — в містечко Гамарей, поблизу якого лежав хутір Гамсунд. Трохи згодом разом з усією сім'єю він переїхав на південь, у Грімстад.
Гамсун не сприйняв індустріалізації, вважаючи цей процес в економіці країни ворожим повноцінному розвитку людської особистості і духовної волі. Позитивний розвиток особистості письменник пов'язував з патріархальним селянським життям, ідеалізуючи його. Це особливо яскраво відбилося в написаному після Першої світової війни романі «Плоди землі» () (1917), за який він і одержав Нобелівську премію з літератури у 1920 роціКостянтин Буркут. «Роман, що одержав Нобелівську премію. („Плоди землі Кнута Гамсуна“)» — Київ: журнал" Всесвіт", № 5-6 2014. стор. 188—191. Герой твору — селянин, що оселився в глухому лісі, постійно працює на землі й живе щасливим сімейним життям. Змучена війною Європа захоплено сприйняла цей роман.
Останні роки життя Під час Другої світової війни Гамсун із прихильністю ставився до політики Третього Райху, вважаючи Гітлера визволителем Європи. Це напряму корелювало з його різкою критикою політики Великої Британії. Хай там як, цю політику Гамсун підтримував частково: він притримувався консервативних поглядів. Є свідчення про його гостру полеміку з Гітлером під час обговорення питання незалежної Норвегії.
У період німецької окупації Норвегії письменник підтримував політику міністра-президента Відкуна Квіслінга та його партії «Національна єдність» (). Син митця Арільд Гамсун брав участь у боях на стороні німців в інтернаціональній дивізії СС «Вікінг». Після самогубства Гітлера Кнут Гамсун написав некролог, який прославляв, проте й іронічно критикував фюрера.
Після війни норвезький класик був звинувачений у колабораціонізмі та зазнав переслідувань. 26 травня 1945 року уже старого й глухого письменника було взято під домашній арешт і до 1948 року він був змушений перебувати у старечому домі та на примусовому лікуванні у психіатричній лікарні.
Протягом 1946—1947 років тривав судовий процес. Відповідно до судової постанови від 19 грудня 1947 року, Кнут Гамсун був визнаний винним у співпраці з окупаційною владою та засуджений до виплати норвезькій державі 425 тисяч крон, що призвело до конфіскації значної частки його майна. Про ці події Гамсун написав згодом у книзі спогадів «На зарослих стежках» (1949). Вона стала сенсацією, адже дев'яносторічний письменник знову дарував світові твір, наповнений поезією і чарівністю життя, гумором й іронією.
Письменник помер 19 лютого 1952 року в Нергольмі. Повне п'ятнадцятитомне зібрання його творів вийшло у світ через два роки після його смерті.
Твори Гамсун написав понад 30 романів; повісті, п'єси, оповідання, публіцистичні книги, вірші. «Загадкова людина. Нурландська любовна історія» (1877) «Побачення» (1878) «Голод» (1890) «Містерії» () (1892) «Редактор Люнге» () (1893) «Нова земля» () (1893) «Смерть Глана» () (1893) «Пан» () (1894) «Біля воріт королівства» () (1895) «Гра життя» () (1896) «Вечірня зоря» () (1898) «Вікторія» () (1898) «Цариця Тамара» () (1903) «В казковій країні» () (1903) «Мрійники» () (1904) «Під осінньою зіркою» () (1906) «Беноні» () (1908) «Роза» () (1908) «Мандрівник грає під сурдину» () (1909) «Остання втіха» () (1912) «Діти часу» () (1913) «Містечко Сегельфосс» () (1915) «Плоди землі» (альтернативний переклад назви «Соки землі», «Благословенство землі») (1917) «Жінки біля колодязя» () (1920) «Остання глава» () (1923) «Бродяги» () (1927) «Аугуст» () (1930) «А життя йде…» () (1933) «Кільце змикається» () (1936) «На зарослих стежках» () (1949)
Твори про Гамсуна в українській літературі Колабораціоністська позиція Гамсуна під час Другої світової війни та суперечлива реакція на неї деяких прихильників його творчості, зокрема стали темою вірша Ліни Костенко «Високий норвежець, фіорди чистого розуму…»https://itexts.net/avtor-lna-kostenko/36629-lna-kostenko-poezya-lna-kostenko/read/page-3.html.
Фільми про Гамсуна У 1996 році на екрани вийшов дансько-шведсько-норвезько-німецький фільм кінорежисера Яна Труеля «Гамсун» з Максом фон Сюдовим у головній ролі. У картині йдеться про останні 17 років життя норвезького письменника.
Екранізації творів Кнута Гамсуна «» (1921) за однойменним романом. «Коротке літо» (1962) (Швеція) за романом «Пан» данського режисера Б'ярне Хеннінга-Єнсена з Ярлом Куллє та Бібі Андерссон. «» (1966) (Норвегія — Данія — Швеція) данського режисера Хеннінга Карлсена з Пером Оскарссоном, який отримав Приз за найкращу чоловічу роль на Каннському кінофестивалі у 1966 році. «Беноні і Роза» (1973) (Норвегія) режисера Пера Бронкена з Кнутом Хусебю та Унні Ев'єн. «Містерії» (1978) (Нідерланди) з Рутгером Хауером та Сільвією Крістель в головних ролях. «Вікторія» (1988) (СРСР) латиського режисера Ольґертса Дункерса з Майєю Апіне в головній ролі. «Бродяги» (1989) (Норвегія) режисера Ули Солума з Хельге Йордалом в ролі Аугуста. «Телеграфіст» (1993) (Норвегія) за повістю «Мрійники» режисера Еріка Густавсона з Бйорном Флобергом в головній ролі. «Пан» (1995) (Данія — Норвегія — Німеччина) Хеннінга Карлсена з Лассе Колсрудом в ролі лейтенанта Глана. «Вікторія» (2013) (Норвегія) режисерки Торун Ліан з Якобом Офтебру та Ібен Акерлі.
У філателії Портрет класика норвезької літератури зображено на шведській поштовій марці 1920 року вартістю 1,40 кронhttps://colnect.com/en/stamps/stamp/52334-Nobel_Prize_in_Literature_1920_-_Knut_Pedersen_Hamsun-Nobel_Prize_Winners_1920-Sweden та на норвезькій поштовій марці 2009 року вартістю 25 крон.
Переклади українською У 1930-х роках у львівському тижневику «Діло» вийшов переклад О. Яворівської оповідання Гамсуна «Жіноча перемога». Також у 1930-х на сторінках львівського твотижневика «Назустріч» з'явився переклад оповідання Гамсуна «Олександр і Олександра».Україномовна книга у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 1798—1923 : бібліогр. покажч. : в 3 т. Т. 2. 1912—1923 / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; авткол. : М. Д. Бойченко, С. А. Дзюбич, Т. Б. Корольова, Л. С. Новосьолова, Ж. В. Огуннаіке, В. Ю. Омельчук, Л. І. Тіманова, О. О. Фіклістова, Т. Є. Яковець ; редкол.: О. С. Онищенко (голова) та ін. — К., 2003. — 690 c. — (Національна бібліографія України).Україномовна книга у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 1798—1923 : бібліогр. покажч. : в 3 т. Т. 1. 1798—1911 / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; авткол.: М. Д. Бойченко, С. А. Дзюбич, Т. Б. Корольова, Л. С. Новосьолова, Ж. В. Огуннаіке, В. Ю. Омельчук, Л. І. Тіманова, О. О. Фіклістова, Т. Є. Яковець ; редкол.: О. С. Онищенко (голова) та ін. — К., 2003. — 676 c. — (Національна бібліографія України).