Луча́но Паваро́тті (; 12 жовтня 1935, Модена — 6 вересня 2007, Модена) — італійський оперний співак (тенор). Наприкінці своєї кар'єри займався також популярною музикою. Один з найвідоміших і найулюбленіших оперних співаків усіх часів. Здійснив численні записи цілих опер і індивідуальних арій, здобувши славу за якість свого голосу, і зрештою утвердився як один з найкращих тенорів XX століття, діставши титул «Короля верхнього до»Warrack, John and Ewan West (1996). «Luciano Pavarotti», The Concise Oxford Dictionary of Opera (3-тя редакція): Describes Pavarotti as having «… an excellent technique, and a conquering personality.».
Належав до групи Трьох тенорів. Широко відомий своїми телевізійними концертами та гуманітарною діяльністю, гроші від якої перераховував на користь біженців та Червоного хреста.
Ранні роки
Лучано Паваротті народився 12 жовтня 1935 року в місті Модена на півночі Італії в небагатій родині Фернандо Паваротті () та Адель Вентурі (). Батько майбутнього тенора був пекарем та співаком-аматором, мати працювала на фабриці з виробництва сигар. Незважаючи на невеликі статки (чотири члени родини тулилися в невеликій двокімнатній квартирі), Паваротті завжди згадував своє дитинство з великою ніжністю.
За словами Паваротті, його батько мав хороший тенор, однак через свою нервовість ніколи не розглядав можливості зробити кар'єру професійного співака. Друга світова війна змусила родину Паваротті виїхати з міста в 1943 році. Увесь наступний рік сім'я знімала невеличку кімнату на фермі неподалік за містом, де в юного Паваротті виник інтерес до рільництва.
Знайомство зі світом музики для Паваротті почалося з колекції записів його батька, багато з яких були записами популярних тенорів того часу Беньяміно Джильї (), Джованні Мартінеллі (), Тіто Скіпа () та Енрико Карузо (). Приблизно у віці 9 років Паваротті почав співати в місцевому церковному хорі разом зі своїм батьком. Також у юні роки він брав кілька уроків співу в професора Бонді та його дружини, які майже не вплинули на його манеру співу.
Великою пристрастю в дитинстві Паваротті був футбол. Після закінчення школи () майбутній співак дуже хотів зробити кар'єру професійного воротаря, але мати переконала його стати вчителем у народній школі. Надалі Паваротті викладав два роки у початковій школі, проте любов до музики перемогла, і він вирішив співати професійно. Зваживши всі ризики такого рішення, Лучано домовився зі своїм батьком, що той підтримуватиме його матеріально і забезпечить житлом, але, якщо до 30-річного віку він не досягне жодного успіху, то повинен буде повернутися до заняття, яке приноситиме хоча б якийсь прибуток.
Лучано почав серйозно займатися співом 1954 р. у віці 19 років у класі Арріго Пола (), відомого викладача і професійного тенора, який, зваживши на бідність родини Паваротті, погодився навчати молодого Лучано безкоштовно. Незадовго до початку занять Пола з'ясував, що його учень має абсолютний слух. Десь у той самий час Паваротті зустрічає Адуа Вероні (), яка теж була оперною співачкою. Вони побралися 1961 року. Після того як Пола відбув до Японії на 2½ роки, Паваротті стає учнем Етторе Кампогалліані (), який також навчав подругу дитинства, а тепер уже відому оперну співачку Міреллу Френі (). Протягом усього цього часу Паваротті продовжує працювати неповний робочий день учителем, а згодом страховим агентом, щоб мати засоби до існування.
Шість років навчання не принесли нічого матеріального, окрім участі в кількох концертах у малих містах. Жоден з них не був оплачений. Коли на голосових зв'язках Лучано почало розвиватися потовщення, яке «загрожувало» його музичній кар'єрі, він вирішив припинити співати.
Кар'єра
1960-ті — 1970-ті
Паваротті почав свою кар'єру тенора з концертів у невеликих регіональних будинках опери. Його дебют відбувся у ролі Рудольфо в опері «Богема» () на сцені муніципального театру міста Реджіо Еміліа () у квітні 1961 року. 23 лютого 1963 року він також дебютував у тій самій ролі на сцені Віденської державної опери. Протягом березня і квітня 1963 року Паваротті продовжував виступати у Відні в ролі Рудольфо, а також Герцога в опері «Ріголетто» (). Того ж року відбувся дебют Паваротті в Лондоні на сцені Королівської опери, де він замінив Джузеппе ді Стефано в ролі Рудольфо.
Незважаючи на відносний успіх, який Паваротті мав на початку своєї кар'єри, ранні ролі не принесли йому тієї зіркової слави, що супроводжувала його пізніше. У 1963 році він приєднався до Джоан Сазерленд (), котра якраз шукала для свого турне по Австралії молодого тенора, вищого від неї ростом. Лучано Паваротті, маючи кремезну статуру і зріст вищий за 1,80, пасував їй ідеально. За два місяці вони виконали разом близько сорока різних партій. Пізніше Паваротті говорив, що техніка дихання, якої його навчила Сазерленд, дуже допомогла йому у його подальшій кар'єрі.
Американський дебют Паваротті відбувся в лютому 1965 року на сцені Оперного Театру Флориди () в опері «Лючія де Ламмермур» () Ґ. Доніцетті, де він співав разом з Джоан Сазерленд. Оскільки тенор призначений на цю роль захворів, Сазерленд рекомендувала молодого Паваротті, пояснюючи, що йому добре знайома ця партія.
Невдовзі, 28 квітня, Паваротті дебютував на сцені міланської Ла Скали у «Богемі», поставленій відомим Франко Зефіреллі, де Паваротті заспівав дуетом зі своєю давньою знайомою Міреллою Френі в ролі Мімі. Диригував Герберт фон Караян (), який і запросив співака. Після турне по Австралії Паваротті повертається до Ла Скали, де 26 березня 1966 року додає до свого репертуару роль Тебальдо з «Капулетті та Монтеккі» (), виконавши цю партію у парі із Джакомо Арагаллом () в ролі Ромео. Того ж року, 2 червня, він вперше виконав партію Тоніо в опері «Дочка полку» () Доніцетті на сцені лондонського Ковент Гарден. Ця роль принесла йому славу «Короля високих До» («Синьйора 9 До»), після того як він взяв усі дев'ять «До» другої октави в арії «О, друзі, яка святкова днина!» ().
20 листопада 1969 року у Римі відбувся інший великий тріумф, коли Паваротті заспівав дуетом з Ренатою Скотто () в опері «Ломбарді в першому хрестовому поході» (). Запис цього дуету так само як і дует Паваротті з Арагалом у «Капулетті та Монтеккі» продавався на рівні записів популярних виконавців. До інших ранніх комерційних записів також належать арії з «Дона Себастьяно» () Доніцетті; дуети зі Сазерленд у «Еліксирі любові» () Доніцетті та «Пуританах» () Белліні; дует з Фіоренцою Коссотто у «Фаворитці» () Доніцетті.
Найбільший успіх у США Паваротті мав 17 лютого 1972 року на сцені Метрополітан Опера () в Нью-Йорку, коли на арію «Яка доля» з «Дочки полку», завісу піднімали 17 разів. Паваротті неодноразово був нагороджений американською премією «Греммі» (). Багато з його дисків стали золотими та платиновими за кількістю продажів.
31 липня 1976 року Паваротті сольно дебютує на Фестивалі у Зальцбурзі, де йому акомпанує Леоне Маджіера. Пізніше він виступатиме на цьому фестивалі у 1978 році, сольно та в ролі італійського співака в опері «Кавалер троянди» (), 1983 в «Ідоменеї» (), а також 1985 і 1986 — сольно.
У 1977 році, після 14-річної перерви, Паваротті повертається на сцену Віденської державної опери, де під диригуванням Караяна виконує партію Манріко у «Трубадурі» ().
1980-ті — 1990-ті На початку 80-х Паваротті засновує міжнародний конкурс молодих виконавців (). З переможцями першого конкурсу 1982 року він виконав окремі фрагменти «Богеми» та «Еліксиру любові». Другий конкурс відбувся 1986 року і з його переможцями Паваротті також виконує окремі фрагменти «Богеми» та «Бал-маскараду» (). На святкування 25-річчя своєї кар'єри Паваротті запрошує переможців цього конкурсу до Італії, де вони виконали «Богему» в його рідному місті Модені, а також у Генуї. Цей тур був продовжений у столиці Китаю — Пекіні, де Паваротті вперше виступив перед 10000-ю аудиторією у Великій народній залі, подарувавши слухачам усі славетні 9 «До» другої октави, а публіка, у свою чергу, вітала його оваціями стоячи. Із переможцями третього конкурсу 1989 року він виконує «Еліксир любові» та «Бал-маскарад». Переможці п'ятого конкурсу супроводжували співака на його гастролях у Філадельфії 1997 року.
В середині 80-х Паваротті повертається до співпраці з Віденською державною оперою та Ла Скалою, в яких він, свого часу мав найбільший успіх. У Відні Паваротті виконує Рудольфо із «Богеми» в дуеті із Міреллою Френі в ролі Мімі під диригуванням Карлоса Кляйбера; Неморіно — у «Еліксирі любові»; Радамеса у «Аїді» під диригуванням Лорана Маазеля (); Рудольфо у «Луїзі Міллер»; Густаво у «Балі-маскараді», диригент — Клаудіо Аббадо (); востаннє Паваротті співає у Віденській опері 1996 року в «Андреа Шеньє» ().
У 1985 році на сцені Ла Скали Паваротті, Марія К'яра () та Лука Ронконі (), під керівництвом Маазеля виконали «Аїду». Арія «Celeste Aida» у його виконанні отримала двохвилинні овації. 24 лютого 1988 Німеччина, Берлін Паваротті встановлює новий рекорд Книги Гіннеса: у Дойче Опера після виконання «Еліксіру любові» на прохання глядачів завісу піднімали 165 разів. Того ж року тенор знову співає в «Богемі» з Міреллою Френі у будинку Опери Сан-Франциско. В 1992 році Паваротті востаннє з'являється на сцені Ла Скали в новій постановці «Дона Карлоса» Франко Зефіреллі під диригуванням Ріккардо Муті. Цей виступ був негативно оцінений критиками та частково глядачів, після чого Паваротті у Ла Скалі більше не виступав.
Нову хвилю світової слави Паваротті принесло виконання арії «Nessun Dorma» з опери Джакомо Пучіні «Турандот» 1990 року. Компанія BBC зробила її темою для своїх трансляцій Чемпіонату світу із футболу в Італії. Ця арія була такою ж популярною як поп-хіт і стала візитною карткою співака. Під час фіналу чемпіонату, три тенори: Пласідо Домінго, Хосе Каррерас та Лучано Паваротті, за диригуванням Зубіна Мета, виконали арію «Nessun Dorma» на території давніх купалень Каракалли в Римі, і копій цього запису було продано більше, ніж копій будь-якої іншої класичної мелодії за всю історію музики, що також зафіксовано у Книзі рекордів Гінесса. Так Паваротті виніс оперу на вулицю до людей. Він сольно виступив у лондонському Гайд-парку, де зібрав 150-тисячну аудиторію; у червні 1993 — у Центральному парку Нью-Йорка великого тенора зібралося послухати понад 500 тис. людей і ще більше, ніж мільйон глядачів дивилися цей концерт по телебаченню. У вересні того ж року відбувся відкритий концерт на Марсовому полі в Парижі, у присутності понад 300 тис. слухачів. За традицією, концерти трьох тенорів також відбулися і на наступних чемпіонатах світу з футболу у Лос-Анджелесі 1994 року, у Парижі — 1998 та Йокогамі — 2002.
Разом з популярністю у професійних колах шоу-бізнесу зростала слава Паваротті як «Короля змін». Будучи непостійною артистичною особою, Лучано Паваротті міг скасувати свій виступ в останній момент, спричиняючи тим самим значні збитки концертним залам та будинкам опери. Прикладом може послужити співпраця Паваротті з Ліричною оперою Чикаго, що тривала понад 15 років. За 8 останніх років співак скасував 26 із 41 концерту, що були заплановані в Ліричній опері, однак після того як Паваротті скасував репетиції прем'єри сезону, сказавши, що його біль сідничного нерва вимагає двомісячного лікування, директор — Ердіс Крейнік () розірвала угоду.
У 1998 році Паваротті нагороджено премією «Легенда Греммі», яку було видано лише 15 разів від часу її заснування у 1990 році, аж до 2007 року.
2000-ні