Белеріанд («Край Балар») — у легендаріумі географічна область на північному заході Середзем'я, що існувала до кінця Першої Епохи і більша частина її території пішла під воду внаслідок Війни Гніву.
Вважають, що спершу ця назва стосувалася тільки земель довкола гирла річки Сіріон, що впадав у Баларську затоку. Згодом так стали називати всі землі на Північному Заході південніше Затоки Дренгіст та Гітлуму до гірського хребта Еред-Ліндон та Еред-Луїн (Сині гори) на сході.
Географія
Сусідні землі: Дор-Даеделот, Ард-гален, Гітлум та Невраст
На півночі Мелькор створив Еред-Енгрін, Залізні Гори, що захищали його підземну фортецю Утумно. Ці гори простягались з заходу на схід, відокремлюючи володіння Мелькора Дор-Даеделот (синд. Dor-Daedelot — «Земля Тіні Жаху») — суворий північний край, де панували вічні сніги та крига. На заході, де Еред-Енгрін відхилявся на північ, Мелькор збудував другу фортецю Ангбанд, від якої крізь Залізні гори вів тунель, що закінчувався брамою. Над нею з гірської породи, залізної окалини та попелу звів він триглавий пік Тангородрим (синд. Tangorodrim — «Гори Тиранії») — чорний, неймовірно високий і моторошний.
На південь від Залізних гір простягалася широка рівнина Ард-Гален (Ard-Galen — «Зелений Край»), де після появи Сонця виросла трава, і під час облоги Ангбанда зелень доходила до воріт мелькорової твердині.
На південний захід від Тангородриму лежала Гісіломе — Земля Імли — так її називали нолдори, через хмари, що наслав їх Мелькор під час їх першого отаборення, а синдари назвали її Гітлум. До кінця облоги Ангбанда тут був чудовий край з прохолодним літом і морозною зимою. На заході він упирався в Еред-Ломін (Гори Відлуння), що шеренгами стояли біля моря, а зі сходу та півдня Гітлум оточували Еред-Ветрін, Тінисті Гори, котрі виходили до Ард-Галену та Долини Сіріону. У Гітлумі були розташовані області Мітрім, що знаходилась на сході, оточена горами Мітріму, з озером Мітрім у центрі, та Дор-Ломін на півдні.
На захід від Дор-Ломіну, по той бік Гір Відлуння, які тягнулись углиб країни на південь від затоки Дренгіст, лежав Невраст (синд. Nevrast — «Ближній Берег»). Спершу так іменували всі прибережні землі на південь від Затоки, та згодом ця назва закріпилася тільки за берегом, розташованим між Дренгістом і Бескидом Терас, розташованим на мисі. Дехто вважав, що Невраст скоріше належить до Белеріанду, ніж до Гітлуму, бо його клімат був м'який, землю зволожували морські західні вітри, і вона була захищена від холодних північних вітрів, що віяли над Гітлумом. За високими горами та прибережними скелями розташувалась широка рівнина, де не було річок, однак посередині лежало велике озеро з непевними берегами, оточене болотами. Оскільки на ньому мешкало багато водяних птахів, то озеро отримало назву Лінаевен (синд. Linaeven — «Пташине»).
Західний Белеріанд: Бретіль, Нан-Татрен, Талат-Дірнен, пагорби Нарготронду, Фалас, Арверніен і острів Балар
Велична і прекрасна місцевість, названа Белеріандом, простяглась по обидва береги Річки Сіріон, що брала початок у Тінистих Горах, текла на південь, крізь Твані Сірех і вузький Сіріонів Прохід, де розташувався острів Тол-Сіріон, крізь ліси Бретілю та Доріату і, добігши до Сутінкових Озер (Аелін-Уіал), спадала водоспадом у підземний коридор під пагорбами Андрам (синд. Andram — «Довга Стіна») і виходила на поверхню через три милі, біжучи далі крізь Нан-Татрен і впадаючи у Баларську затоку. На землях між Великим Морем (Белегаер) і Сіріоном, що мали назву Західний Белеріанд, з півночі на південь розташувався ліс Бретіль (синд. Bretil — «Березовий»), крізь який з Тінистих гір текла притока Сіріону річка Тейглін. Трохи південніше у озері Іврин і його водоспадах починалась річка Нарог, що через вісімдесят ліг впадала у Сіріон в лісах Нан-Татрену (Вербова Земля). На південь від Нан-Татрену простяглися всипані квітами луки, де майже ніхто не жив, а віддалік, довкола гирла Сіріону, лежали болота й острівці очеретів, а ще піски дельти, де мешкали хіба морські птахи.
Між Тейгліном і Нарогом розкинулась рівнина Талат-Дірнен. У середній течії Нарога розташувались порослі лісом пагорби Нарготронду і Таур-ен-Фарот.
Південніше бескиду Терас розташувалась приморська країна Фалас (синд. Falas — «Пінне Узбережжя»), крізь яку текли річки Бріттон і Неннінг, що впадали у море. На південь від Фаласу над затокою Балар розташувалось узбережжя Арверніену, що починалось від мису Балар до дельти Сіріону. У цьому краї росли березові ліси Німбретілу (синд. Nimbretil — «Срібна Береза»). Посеред Баларської затоки розташувався великий острів Балар, що утворився внаслідок відламу частини Тол-Ересеа, що застрягла на мілинах Затоки під час переміщення Самотнього Острова до земель Аману.
Східний Белеріанд: Дортоніон, Тумладен, Дімбар, Нан-Дунгортеб, Дор-Дірнен, Доріат, Таур-ім-Дуїнат, Нан-Елмот, Гімлад, Естолад, Таргеліон і Оссіріанд
Східним Белеріандом називалися землі, розташовані по лівий бік від Сіріону до Синіх Гір. Південніше рівнини Ард-Гален розташувалось високе узгір'я, зване Дортоніоном (синд. Dortonion — «Соснове узгір'я»), що простяглося на шістдесят ліг із заходу на схід; тут росли густі соснові бори, особливо на північному та західному укосах. Починаючись на рівнині пологими схилами, воно здіймалось і перетворювалося на відкриту для вітрів височину, де біля підніжжя голих скелястих вершин, чиї маківки піднімалися вище, ніж шпилі Еред-Ветріну, лежало чимало невеличких гірських озерець; а на півдні, з боку Доріату, узгір'я зненацька обривалося жахливими проваллями, де розташувались Еред-Горгорот (Гори Жаху). Зі схилів Дортоніону на захід протікав потік Рівіл, що вливався в Сіріон у Тванях Сірех.
Між Сіріоном і Дортоніоном розташувалось неприступне пасмо Ехоріат (Окружні Гори), в середині якого знаходилась прихована долина Тумладен, що була дном озера, яке висохло внаслідок давніх битв валар з Мелькором, ще у Валіанську Епоху. З півдня єдиним доступним входом у цю долину було русло Висохлої Річки, що раніше витікала з того озера, а з півночі — вузький прохід, що отримав назву Орлина Розколина.
На південь від Ехоріату розташувались гірські вершини Кріссаегріму, біля підніжжя яких між Висохлою Річкою, Сіріоном та його притокою Міндеб знаходились пустельні землі Дімбару. Від Міндебу до верхів'я Есгалдуїну простяглися пустельні землі Нан-Дунгортеб, що з півночі упиралися в Еред-Горгорот. Нечисленні потоки, що збігали зі схилів Еред-Горгорот, було отруєно павучою отрутою гігантських павуків з поріддя Унголіант, які тут мешкали.
Люди і ельфи рідко проходили Нан-Дунгортебом, а за крайньої потреби користувались тільки шляхом, що починався біля північної межі Бретілю, через брід Бріттіах перетинав Сіріон і проходив Нан-Дунгортеб над північною межею Доріату до Есгалдуїну, де у часи Облоги Ангбанду стояв кам'яний міст Іант-Іаур. Потім шлях проходив крізь Дор-Дінен (Мовчазну Землю) і, перетнувши Ароссіах (Броди Аросу), досягав північних меж Белеріанду.
Південніше лежали заповідні ліси Доріату. Північну і меншу його частину Ліс Нелдорет, зі сходу та півдня обмежувала темна річка Есгалдуїн, що починалась на південному сході Дортоніону, і у середині Доріату повертала на захід, впадаючи в Сіріон. Між річками Есгалдуїн і Арос, що також починався на узвищях Дортоніону і повертав на захід, вливаючись у Сіріон трохи вище Сутінкових Озер, росли густі й пишні ліси Регіону. Майже весь Доріат лежав на східному березі Сіріону, крім вузької смужки лісу від гирла Тейгліну до Сутінкових Озер. Ельфи Доріату називали цей ліс Ніврім — Західне Узграниччя; там росли велетенські дуби.
На південь від Доріату, де Арос впадав у Сіріон, по обох берегах річки простягались великі стави та болота, які розбивала його течія та розпорошувала багатьма каналами. Край цей називався Аелін-Уіал, Сутінкові Озера. Південніше Аелін-Уіал ландшафт різко знижувався; нижні луки Сіріону були цим різким зниженням відділені від верхніх, і хто дивився з півдня на північ, бачив той переділ у вигляді нескінченного ланцюга пагорбів, які збігали від Егларесту поза Нарогом на заході до Амон-Еребу на сході, де віддалік видніла річка Геліон. Нижче Озер Сіріон линув з півночі стрімким водоспадом, а тоді зненацька поринав під землю у великий тунель, вибитий у ґрунті вагою спадних вод; і знову з'являвся на поверхні за три ліги на південь, із гамором та хмарою бризок вириваючись із кам'яних арок біля підніжжя пагорбів, які отримали назву Ворота Сіріону.
Цей переділ називався Андрам, Довга Стіна від пагорбів Нарготронду до Рамдалу, Кінця Стіни у Східному Белеріанді. Та що далі на схід, то меншим він ставав, бо долина Геліону поступово хилилася на південь, а на цілій його течії не було ні водоспадів, ні порогів, і він линув завжди швидше за Сіріон. Поміж Рамдалом і Геліоном був єдиний, доволі високий пагорб із пологими схилами; і звався він Амон-Ереб.
На південь від Андраму, між Сіріоном і Геліоном, лежала дика земля, поросла хащистим лісом, у який ніхто не заходив, хіба що могло забрести подекуди кілька Темних Ельфів; звалася та земля Таур-ім-Дуїнат, Ліс Межиріччя.
На схід від Доріату, на лівому березі річки Келон, що витікала з околиць пагорба Гімрінг і впадала в Арос, розташувався ліс Нан-Елмот, де росли найвищі і найтемніші дерева Белеріанду, і ніколи не зазирало сонце. Північніше Нан-Елмоту у межиріччі Аросу і Келону розташувався край Гімлад — Прохолодна Рівнина, на південь від Нан-Елмоту знаходились землі, що у дні приходу людей стали називатись Естолад — Отаборення.
Найсхіднішими землями Белеріанду були долина Геліону та її приток. Геліон був величною річкою, що брала початок з двох джерел і мала попервах два рукави. Від місця їх злиття, Геліон біг на південь упродовж сорока ліг, а тоді у нього впадали притоки; іще до того як досягти моря, він був удвічі довший за Сіріон, але не такий широкий і повноводний, адже в Гітлумі і Дортоніоні, водами яких живився Сіріон, випадало більше дощу, ніж на сході. З Еред-Луїн збігали шість приток Геліону: Аскар (пізніша назва Ратлоріель), Талос, Леголін, Брілтор, Дуїлвен і Адурант — швидкі та збурунені потоки, які стрімко спадали з гір; і між Аскаром на півночі й Адурантом на півдні, поміж Геліоном і Еред-Луїн простяглась зелена країна Оссіріанд, Земля Семиріччя. І от у точці майже на середині течії потік Адурант розділявся, а тоді зливався знову; й острів, оточений його водами, називався Тол-Гален, Зелений Острів.
На схід від Доріату узграниччя Белеріанду були найбільш відкритими для атаки, і лише з півночі долину Геліону захищали невеликі пагорби, найвищим з яких був Гімрінг — Вічнохолодний. На північ від них простяглась широка та порожня рівнина Лотлан — Порожня і Розлога. Між Дортоніоном і Гімрінгом розташувався Аглонів прохід, який слугував входом у Доріат; крізь нього з півночі завжди віяв сильний вітер.
Землі між Геліоном і Еред-Луїн від Бескиду Рерір на півночі до річки Аскар на півдні отримали назву Таргеліон — За Геліоном, а синдари називали їх Талат-Рунен — Східна Долина. Біля Реріру знаходилось озеро Гелеворн — глибоке і темне.
Держави, володіння, поселення і народи Белеріанду
Амон-Руд Амон-Руд — останнє поселення Малих гномів, що мало назву Шарбгунд. Тут жили останні представники цього народу Мім та його сини Кгім та Ібун. Згодом у цьому домі оселились розбійники з ватаги Туріна.
Ангбанд і Дор-Даеделот