Торгівля Римської імперії була вагомим сектором Римської економіки у ранній Республіці і протягом всього імперського періоду. Моди і тенденції в історіографії і в популярній культурі, як правило, нехтують економічною основою імперії на користь лінгви-франка латини та пригод римських легіонів. Мову і легіони підтримувала торгівля, одночасно і спираючись на них. Римляни були бізнесменами, а довговічність їх імперії була пов'язана з їх комерційною торгівлею.
Хоча в теорії члени Римського Сенату та їхні сини мали обмеження на участь у торгівліLivy, The History of Rome 21.63 , члени класу вершників займалися різними бізнесами, незважаючи на цінності їх вищого класу, що мали акцент на військових заняттях та дозвіллі. Плебеї і вільновідпущені тримали магазини або намети з продавцем на ринках, а величезна кількість рабів робила більшу частину важкої роботи. Самі раби також були предметом комерційних операцій. Ймовірно, через їх високу частку в суспільстві (порівняно з класичною Грецією) і реальністю втікачів, а також через Підневільні війни і дрібні заворушення, вони мали відбиток на римській торгівлі.
Бухгалтерія римської торгівлі велася за допомогою підрахункових дощок і римських абаків. Абак, який використовував римські цифри, ідеально підходив для підрахунку римської валюти та обліку римських мір.
Торговці, купці і коробейники
Римляни мали два типи підприємців, торговців () і купців (). Торговці були частково банкірами, тому що вони позичали гроші за відсотки. Вони також купували і продавали товари оптом. У деяких випадках аргентарії (, майстри срібних справ) розглядаються як підмножина торговців, а в інших — як окрема група. Аргентарії діяли як агенти на державних або приватних аукціонах, зберігали грошові вклади для фізичних осіб, переводили у готівку чеки () і міняли валюту. Вони зберігали суворі книги, або tabulae, які розглядалися як юридичний доказ в суді. Аргентарії іноді робили таку ж роботу як менсарії (), які були банкірами, призначеними державою. Купцями, як правило, були плебеї і вільновідпущені. Вони були присутні на всіх ринках просто неба або в критих магазинах, наметах з продавцями або розносили товари по узбіччю. Вони також були присутні біля римських військових таборів під час походів, де вони продавали продукти та одяг солдатам і платили готівкою за будь-яку здобич, отриману від військових дій.
Збереглися деякі відомості про економіку Римської Палестини в єврейських джерелах близько III століття, з яких відомо, що мандрівні коробейники доставляли прянощі і пахощі сільському населенню. Це дає змогу припустити, що економічні вигоди Імперії досягали принаймні верхніх рівнів селянства.
Комерційна інфраструктура
Форум Куппедініс у стародавньому Римі був ринком, на якому торгували звичайними товарами. Існувало принаймні чотири інших великих ринки, які спеціалізувались конкретних товарах, таких як велика рогата худоба, вино, риба та зелень і овочі, але Римський Форум привертав основну частину торгівлі. Всі нові міста, наприклад Тімгад, були створені відповідно до плану ортогональної сітки, який полегшує транспортування і комерцію. Міста були з'єднані хорошими дорогами. Судноплавні річки широко використовувалось, а також були вириті деякі канали, але оскільки ні перші, ні другі не лишають таких чітких археологічних свідоцтв як дороги, їх важливість часто занижують. Підтримання миру було основним фактором у розширенні торгівлі. Усі населені пункти, особливо маленькі, моли бути розташовані на економічно раціональних позиціях. До і після Римської імперії, для маленьких поселень вибирали оборонні позиції на вершині пагорбів, а піратство робили прибережне поселення особливо небезпечним для всіх, крім найбільших міст.
Уже з I ст. н. е. провінції Римської імперії торгували величезними обсягами товарів одна з одною за допомогою морських шляхів. Спостерігалась зростаюча тенденція до спеціалізації, особливо в обробній промисловості, сільському господарстві та гірничодобувній промисловості. Деякі провінції спеціалізувались на виробництві визначених видів товарів, таких як зерно в Єгипті і Північній Африці, чи також вино і оливкова олія в Італії, Іспанії і Греції.
Сучасні знання про давньоримську економіки вкрай фрагментарні. Оскільки переважна частина продаваних товарів була сільськогосподарською, вона практично не лишила прямих археологічних свідчень. Лише у виняткових випадках, як наприклад у Береніс в Африці, є свідчення віддаленої торгівлі перцем, мигдалем, фундуком, кедровими шишками, волоськими горіхами, кокосами, абрикосами і персиками поруч з більш очікуваними інжиром, родзинками і фініками. Торгівля вином, оливковою олією та гарумом (ферментований рибний соус) підтверджена вцілілими амфорами. Існує єдине посилання на сирійський експорт айвового варення або мармеладу до Риму.
Сухопутні маршрути
Ще до Республіки, Римське Царство регулярно торгувало з використанням річки Тибр. До того, як Пунічні війни повністю змінили характер торгівлі в Середземномор'ї, Римська Республіка мала важливі торговельні відносини з Карфагеном. Крім простої торгівлі, міста-конкуренти мали ряд комерційних і політичних угод. Римська імперія торгувала з Китаєм (через парфян і інших посередників) по Шовковому шляху.
Морські шляхи
Морська археологія і стародавні рукописи з класичної давнини свідчать про величезні римські комерційні флоти. Найсуттєвішими свідченнями цієї торгівлі є інфраструктурні залишки гаваней, молів (хвилерізів), складів і маяків в портах, таких як Чивітавекк'я, Остія, Портус, Лептіс-Магна і Кесарії. У самому Римі, Монте Тестаччо (пагорб, складений з уламків амфор) є даниною масштабам цієї торгівлі. Як і в більшості римських технологій, римські морські торговельні судна не мали значних успіхів у порівнянні з грецькими кораблями попередніх століть, хоча свинцеве захисне покриття корпусу для захисту здається більш поширеним. Римляни використовували вітрильні кораблі з круглим корпусом. Безперервний «поліцейський» захист Середземномор'я протягом кількох століть був одним з головних факторів успіху давньоримської торгівлі, враховуючи, що римські дороги були призначені більше для ніг або копит, ніж для коліс, і не могли забезпечити економічно виправдане транспортування вантажів на далекі відстані. Римські суда були б легкою здобиччю для піратів, якби не флоти лібурнських галер і трієр римського військово-морського флоту.
Громіздкі дешеві товари, наприклад зерно та будівельні матеріали, торгувалися тільки морськими шляхами, оскільки вартість морем була у 60 разів менше, ніж землею. Товари повсякденного попиту і сировинні товари, такі як крупи для приготування хліба і сувої папірус сувоїв для написання книг імпортувались з Птолемеївського Єгипту до Італії на постійній основі.
Торгівля через Індійський океан розквітла в I—II ст. н. е. Моряки використовували мусони для перетину океану з портів Береніса, Лейкос ЛіменYoung, Gary K. — «Rome's Eastern Trade: International Commerce and Imperial Policy 31 BC — AD 305» — Ed. Routledge, (2003) ISBN 1134547935, 9781134547937 p. 35-48 і Міос Гормос на узбережжі Червоного моря Римського Єгипту до портів Музіріса і Нелкінди на Малабарському узбережжі. Основними торговими партнерами в Південній Індії були тамільські династії Пандеїв, Чола і Черас. В Індії знайдено багато римських артефактів, наприклад на археологічному об'єкті Арікамеду в Пудучеррі. Детальні описи портів і пунктів торгівлі навколо Індійського океану можна знайти в грецькій праці «Періпл Еритрейського моря» (див. статтю Індо-римська торгівля).
Стандарти мір і вагів Стандартна амфора (, амфора капітолійська) зберігалася в храмі Юпітера на Капітолійському пагорбі в Римі, щоб інші можна було з нею порівняти. Римська система вимірювання побудована на основі грецької системи з єгипетськими впливами, і значна її частина була заснована на вазі. Римські одиниці вимірювання були достатньо точні і добре документовані як на той час. Відстані вимірювались і систематично позначались на верстових каменях агентами уряду.
Досить стандартна, стабільна і доступна у великій кількості валюта, принаймні близько 200 року, багато зробила для полегшення торгівлі. (Єгипет мав свою власну валюту в цей період, а деякі провінційні міста також випускали власні монети.)
Контакти з Індією та Китаєм Александр Македонський завоював землі аж до Індії, а за легендою римський бог Вакх також туди подорожував, тому вони були відомі римлянам, а от Далекий Схід і Африка на південь від Сахари були для них таємничими землями.
Індія
Відомо, що у оточенні Августа був індієць, а сам він приймав посольства з Індії(Res Gestae, 31); одна делегація зустрічалась з ним в Іспанії в 25 році до н. е., і одна — на Самосі в 20 році до н. е.
Торгівля через Індійський океан розквітла в I—II ст. н. е. Основними торговими партнерами в Південній Індії були тамільські династії Пандеїв, Чола і Черас. Детальні описи портів і пунктів торгівлі навколо Індійського океану можна знайти в грецькому «Периплі Еритрейського моря». У латинських текстах термін індієць (Інді) позначав всіх азіатів, індійців і далі.
Основними статтями імпорту з Індії були спеції (такі як перець, кардамон, гвоздика, кориця, сандалове дерево) і дорогоцінні камені (перли, рубіни, діаманти, смарагди і слонова кістка). В обмін римляни торгували сріблом і золотом. Скарби римських монет часів індо-римської торгівлі були знайдені в Південній Індії, а римські предмети були виявлені на розкопках колишнього морського порту Арікамеду, який був одним з торгових центрів.
Помпоній Мела виступав за існування Північно-Східного проходу через протоку на північ від Каспійського моря (яке в давнину вважалось відкритим до океану на півночі)Помпоній Мела, книга III, глава 5, скопійовано Плінієм Старшим.
Китай
Є певні археологічні докази того, що римські торговці плавали в Південно-Східну Азію, яка була орієнтовно нанесена на карту Птолемеєм у його «Географії», де він назвав Сіною (Sinae) землю, що межує з Магнус сінус (тобто Сіамською затокою і Південнокитайським морем)Raoul McLaughlin (2010), Rome and the Distant East: Trade Routes to the Ancient Lands of Arabia, India, and China, London & New York: Continuum, ISBN 9781847252357, pp 58-59.. Їх портове місто «Каттігара», яке лежало за Золотим Херсонесом (півострів Малакка) і яке нібито відвідав грецький моряк на ім'я Олександр, було цілком можливо, давнім поселення в Ок-Ео, В'єтнам, де були знайдені римські артефакти з періоду Антонінів, такі як медальйони часів правління Антоніна Пія (правив 138—161 р.н. е.) і Марка Аврелія (правив 161—180 р. н. е.)Gary K. Young (2001), Rome's Eastern Trade: International Commerce and Imperial Policy, 31 BC — AD 305, London & New York: Routledge, ISBN 0-415-24219-3, p. 29.. У китайських «Вейлу» і «Хоу Ханьшу» за 166 р. н. е. ймовірно зафіксована подія, безпосередньо пов'язана з цією торговою діяльністю, оскільки ці тексти стверджують, що посольство з «Тацінь» (що вважається назвою Римської імперії в цілому або Сирії), послане її правителем в «Ан Тун» (китайська: 安敦; тобто або Антоніном Пієм або Марком Аврелієм Антоніном) висадилося в південній провінції Цзяочжі (сучасний Північний В'єтнам) і представило подарунки китайському імператору Лю Чжи. Рейф де Креспіньї та Ворвік Болл стверджують, що це були скоріше всього римські купці, а не офіційні дипломати, надіслані Марком Аврелієм (через відсутність цієї події в римських джерелах)de Crespigny, Rafe (2007), A Biographical Dictionary of Later Han to the Three Kingdoms (23-220 AD), Leiden: Koninklijke Brill, ISBN 978-90-04-15605-0, p. 600,Warwick Ball (2016), Rome in the East: Transformation of an Empire, 2nd edition, London & New York: Routledge, ISBN 978-0-415-72078-6, p. 152..