Перша радянсько-українська війна — збройний конфлікт між Радянською Росією і Українською Народною Республікою у період від 21 грудня 1917 року до 12 червня 1918 року. Війна відбувалася за контроль над територіями колишньої Російської імперії, землі яких населяли переважно українці.

Війна закінчилася перемогою Української держави за допомогою Австро-німецьких союзників, а також зміною влади та державного устрою в країні.

Передумови (березень—грудень 1917)

Після подій лютневої революції у Петрограді 8—15 березня 1917 року починається розпад Російської імперії. До влади на території імперії приходить Тимчасовий уряд Росії.

17 березня 1917 року в Києві українськими партіями створюється Українська Центральна Рада, що стала головним органом влади на території України. 19 березня 1917 року в Києві зібралася 100-тисячна маніфестація, на якій було висловлено ідеї про відновлення української державності та національної самовизначеності.

7 листопада у Росії внаслідок перевороту до влади приходять більшовики і створюють Радянську Республіку Росію, в Україні — Центральна рада, яка 20 листопада 1917 року проголосила ІІІ Універсалом створення автономної Української Народної Республіки зі столицею в Києві.

УНР наполягала на утворенні федеративного уряду в Росії з представників усіх територій, що самовизначилися. Невдала спроба більшовиків змінити владу в Україні шляхом переобрання Української Центральної Ради викликала роздратування російського уряду — більшовицької Ради народних комісарів, тому вона вирішила захопити владу в Україні шляхом збройного повстання в Києві.

Проте, в ніч з на року українські війська, лояльні до Центральної Ради, придушили повстання, а заколотників вислали ешелонами за межі України. Більшовицькі відділи 2-го гвардійського корпусу під проводом Євгенії Бош, що їхали з фронту на захоплення Києва, були роззброєні 1-м українським корпусом Павла Скоропадського біля Жмеринки і відправлені до Росії. 1917 року спалахнув більшовицький заколот у Одесі, яке так само закінчилося поразкою більшовиківСавченко 2006. Глава первая. Первая война большевиков против Украинской Народной Республики (декабрь 1917 — февраль 1918) .

року з ініціативи районного комітету більшовиків у Микитівці відбувся з'їзд підконтрольних більшовикам ревкомів Донецького басейну. На ньому було обрано Центральне бюро Військово-революційних комітетів Донбасу, формально частина Донбасу першою вийшла із-під контролю УНР.Першак, Д. А. Хроника великих дней / Д. А. Першак. Донецк: Донбас, 1977. С. 200

року військовий міністр УНР Симон Петлюра зробив на з'їзді Центральної Ради сенсаційну заяву:

Розстановка сил

На початку 1917 року із 6 798 000 особового складу діючої Російської імператорської армії і 2 260 000, які перебували у запасних частинах, українці становили 3 500 000—4 000 000. З них українським військовим рухом було охоплено близько 1 500 000 осіб.

1 травня 1917 року був сформований 1-й український полк імені Богдана Хмельницького, з чисельністю 3 200 бійців, що став першим збройним підрозділом Української Центральної Ради.

19 червня 1917 року був сформований Другий український імені гетьмана Павла Полуботка козачий полк, чисельністю 5 000 бійців.

13 жовтня 1917 року створено 1-й український корпус (60 000 бійців).

16 листопада 1917 року утворено Полк імені Костя Гордієнка, чисельністю 3 733 бійці (126 старшин, 621 підстаршин і 2 986 козаків).

Загалом чисельність особового складу частин, у яких була завершена українізація, становила близько 440 000, із них 240 000 дислокувалося в Україні.

Сили ворогів Центральної Ради в Україні були значними навіть без приходу в Україну військ Антонова-Овсієнка. Загони місцевої Червоної гвардії в містах і робочих селищах України на грудень 1917 року становила приблизно 40 тисяч багнетів (половина з них в Катеринославській губернії), до цього потрібно додати ще понад 50 тисяч солдатів фронтових військ і гарнізонів, розпропагандованих більшовиками.

Крім цих 90 тисяч більшовицько-російських військ, лише в грудні 1917 року до кордонів УНР було направлено 20 тисяч більшовиків мобілізованих в російських містах: Петрограді, Пскові, Москві, Костромі, Коврові, Рязані, Брянську, Бєлгороді, Воронежі та іншихКраснознамённый Киевский. Очерки истории Краснознамённого Киевского военного округа (1919—1979). Киев, 1979. Загалом на початок війни російсько-більшовицькі сили виставлені проти УНР нараховували 110 000 бійців90 тисяч всередині УНР та 20 тисяч біля кордонів.

У цей час відбувалася стихійна демобілізація, солдати після кількох років в окопах масово покидали фронт. Центральна Рада і радянський уряд зіткнулися з тим, що більшість солдатів старої армії не хотіли воювати. Українізовані частини проголошували нейтралітет, а іноді й відкрито підтримували радянську владу, значна частина вояків їхала додому ділити поміщицьку землю. За цих умов члени військових організацій та представники командного складу армії запропонували секретаріату військових справ розпустити тих, хто не хотів воювати, і створювати нову армію з добровольців. 8 січня 1918 року Микола Порш озвучив проект реорганізації армії на засіданні Генерального секретаріату, після чого отримав доручення «приступити до організації добровольчеської армії». 16 січня Мала Рада, за поданням Порша, прийняла закон «Про народну армію», який регламентував основні засади створення української армії на основі народної міліції. Ця політика була схожою на ту, яку проводили інші уряди, що постали на уламках колишньої імперії. Зокрема, Раднарком розпочав демобілізацію раніше уряду УНР, а нову армію спочатку також створював на добровольчих засадах, як і біліМихайло Ковальчук. Війна з Раднаркомом. Чи дійсно Центральна Рада провалила оборону України? // Історична правда. 08.02.2018.

Всього до бою за УНР проти російських більшовиків стало близько 20 тисяч бійців по всій країні, інші були демобілізовані, заявили про нейтралітет або піддавшись пропаганді та скрутному становищі перейшли на сторону більшовиків.

Початок війни (грудень 1917)

року більшовицькі червоногвардійські загони під проводом Володимира Антонова-Овсієнка вступили до Харкова. В ніч на вони заволоділи містом, хоча український гарнізон, який тримав в місті двовладдя протримався в місті аж до року.

Спочатку було заявлено, що прихід цих військ в Україну викликаний тільки необхідністю просування по українській залізниці радянських військ, що прямують проти бунтівного Дона. Українська влада заспокоювалися запевненнями про те, що радянськими частинами тимчасово використовується тільки залізниця України для нанесення несподіваного удару в тил бунтівним білогвардійським козакам. Але частини радянських військ, які окопалися в Харкові, і не думали всіма силами слідувати на Дон.

Просуваючись від Таганрога на північ, по залізниці на Горлівку (місто в складі УНР), білий партизанський загін осавула Черенцова налетів року на Макіївку (тоді Область Війська Донського, зараз у складі України) розгромивши місцеву раду і утихомиривши робочих Макіївського рудничного району. Через ці події року на Донбасі створюється Червона гвардія Донбасу. Вони займають низку українських міст: Луганськ, Горлівку, Макіївку, Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку, Маріуполь, Алчевськ, Лозово-Павлівку та Дебальцево. Червона гвардія Донбасу налічує 25 000 бійців.

року, за сприяння Ради народних комісарів Росії, більшовики провели в Харкові фейковий Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому проголосили створення Радянської УНР зі столицею Харкові. Українська Народна Республіка на чолі з Центральною Радою визнавалася нелегітимною. На наступний день російсько-більшовицькі війська почали просуватися з Харкова вглиб України.

З року Петлюра почав переводити українські частини на схід України, щоб взяти під охорону найважливіші залізничні вузли: Лозову, Синельникове, Ясинувату, Олександрівськ, сподіваючись зберегти зв'язок з Доном, як з можливим стратегічним союзником у війні проти більшовиків. Хоча донські козаки і порушували південно-східний кордон УНР (що по Третьому універсалу Центральної Ради відповідало східному кордоні Катеринославської губернії), обидві сторони намагалися зберігати статус-кво. Отаман Дону генерал Каледін наказав (маючи на увазі кордони УНР):

Донські козаки не ставили собі цілей ні завоювання Української республіки, ні відриву від неї великих областей. Завданням окремих козачих частин було лише прикриття від червоних найважливіших центрів повстання — Ростова-на-Дону і Таганрога з північного сходу, шляхом введення козачих військ в окремі спірні, суміжні з УНР прикордонні район. Дізнавшись про подібні союзні дії УНР і Дону, більшовики стривожилися і почали активно діяти.

року відбулося перше серйозне боєзіткнення українських і російських військ за станцію Лозова, в ході якого українські війська втримали позиції і відкинули ворога до села Хлібного — околиці Панютиного.

В цей же день відбулось повстання Чугуївської юнацької школи, учні якої хотіли зупинити просування росіян, але натомість російські більшовики роззброїли і полонили 200 українських юнкерів.

В цей час на Правобережжі України червоні загони колишнього 2-го гвардійського корпусу почали новий наступ від Жмеринки на схід, з метою захопити Вінницю, де розташовувалися війська і адміністрація УНР. Петлюра терміново направив під Вінницю частини 2-ї дивізії корпусу Скоропадського. У містечку Браїлів року окремі частини бунтівних червоних солдатів були роззброєні, а в тил Другому червоному корпусу ударили полки УНР. Деморалізовані, небоєздатні чинити опір, війська більшовиків змушені були відступити в Жмеринку і на десять днів відмовитися від нових рішучих дій.

року почався другий бій за станцію Лозова, цього разу українські війська під натиском понад вшестеро17 декабря Лозовая окончательно закрепляется за красными силами отряда Егорова в 1360 человек при 3 орудиях и бронепоезде. Первая война большевиков против Украинской Народной Республики (декабрь 1917 — февраль 1918) переважаючого кількістю противника, на наступний день мусили відступити на Синельникове. Після захоплення Лозової російські більшовики рушили на Донбас, щоб з'єднатися з місцевими більшовиками і зайняти території УНР і Області Війська Донського.

року стався більшовицький переворот в Севастополі. Загін А. В. Полупанова з бронепоїздом брав участь в боях з військами Української Ради.

року Центральний виконавчий комітет радянської УНР проголосив маніфест про скинення влади Української Центральної Ради і Генерального секретаріату. Наявність в Україні двох центрів влади — київського національного і харківського радянського — дала змогу російським більшовикам формально залишатись осторонь війни, представивши її як внутрішній конфлікт.

Прем'єр УНР Володимир Винниченко вважав, що Петлюра винен в конфлікті з Леніном та Радянською Росією, і що його відставка з поста військового міністра дозволить уникнути війни між Українською республікою і Радянською Росією. Винниченко виступав за заміну професійної армії народною міліцією, що послаблювало б позицію Петлюри. Петлюра ж стояв за збереження старої армії і створення регулярних військових частин, виступаючи за велику армію, здатну боротися на німецькому і більшовицькому фронтах. Він ратував за збереження в новій українській армії принципу єдиноначальності, а також старих царських офіцерів.

року рішенням Генерального секретаріату і Центральної Ради Симон Петлюра був відправлений у відставку з поста військового міністра і виведений зі складу Генерального секретаріату внаслідок перевищення повноважень, а місце його успадкував Микола Порш (раніше міністр праці). Порш вважався майже більшовиком, і такий вибір пояснювався очікуванням компромісів. Винниченко наказав реорганізувати «сердюцькі» полки, побоюючись, що сердюки можуть призвести переворот на користь Петлюри. Ці полки втратили свою боєздатність, перетворившись в звичайні піхотні полки з полковими комітетами.