Історія Самородна ртуть відома понад 4000 років, кіновар як фарба, лікарський і косметичний засіб використовувалася греками і римлянами. В IX–XI ст. ртуть добували в Південній Європі і Середній Азії. Ртуть отримують і з ртутних, ртутно-стибієвих, ртутно-арсенових і ртутно-золотих руд, а також попутно з поліметалічних, вольфрамових і олов'яних. В унікальних родовищах (Альмаден в Іспанії) укладено понад 1000 тис. т металу, дуже великих 100–25 тис. т, великих 25–10 тис. т, середніх 10–3 тис. т і дрібних менше 3 тис. т. Багаті руди містять ртуті понад 1 %, рядові – 1–0,2 %, бідні менше 0,2 %.
Ртутовмісні мінерали Відомо 20 мінералів ртуті, але промислове значення мають кіновар HgS (86,2 %), метацинабарит HgS (86,2 %), самородна ртуть Hg, блякла руда – шватцит (Hg,Cu)12 •Sb4S13 (17%), лівінгстоніт HgSb4S7 (22 %), кордероїт Hg3S2Cl2 (82 %) і каломель Hg2Cl2 (85 %).
Родовища ртуті Серед промислових родовищ ртуті виділяють: плутоногенні гідротермальні, вулканогенні гідротермальні і стратиформні.
Плутоногенні гідротермальні родовища відомі в Забайкаллі (Барун-Шивея, Ільдікан), Середній Азії (Тепар) і Гірському Алтаї (Чаган-Узун), в Китаї (Восі), Ірландії (Гортдрам), Туреччині (Гюмюслер), Тунісі (Джабель-Аджа) і США (Нью-Альмаден, Нью-Ідрія). Залягають серед теригенних, карбонатних, ґранітоїдних, ультраосновних і метаморфічних порід. Рудні тіла мають жильну, трубоподібну, лінзоподібну, штокверкову і гніздову форми. Представлені двома головними рудними формаціями: 1) кварц-хлорит-серицит-кіноварною (родовища Барун-Шивея і Ільдікан в Забайкаллі, Тепар в Середній Азії, Восі в Китаї, Гортдрам в Ірландії, Гюмюслер в Туреччині і Джабель-Аджа в Тунісі) 2) магнезіально-карбонатно-кіноварною або лиственітовою (родовища Чаган-Узун у Гірському Алтаї, Нью-Альмаден і Нью-Ідрія в США). Головний рудний мінерал — кіновар, другорядні — пірит, арсенопірит і антимоніт.
Вулканогенні гідротермальні родовища відомі на Чукотці (Пламенноє), Камчатці (Чемпура, Апапель), в Приамур’ї (Ланське), Середній Азії (Аксагата), Закарпатті (Україна) (Великий Шаян, Боркут); в Італії (Монте-Аміата), Югославії (Ідрія), Алжирі (Іслаїм), Туреччині (Казизмах), Японії (Ітомука) і США (Мак-Дерміт, Опаліт, Кордеро, Сульфур-Бенк). Рудні тіла мають жильну, штокверкову, трубоподібну, гніздову, лінзоподібну, пластоподібну і більш складні форми. Залягання рудних тіл, як правило, круте. Розміри рудних тіл зазвичай незначні — сотні метрів за простяганням при потужності декілька метрів — перші десятки метрів; за падінням — до 200–250 м, хоч на великих родовищах (Монте-Аміата) вони простежуються до глибини близько 1 км. Серед ртутних мінералів нарівні з кіновар’ю зустрічаються метацинабарит і самородна ртуть, іноді — каломель і кордероїт, рідше — реальгар, аурипігмент, антимоніт, марказит, пірит, ґаленіт, сфалерит, халькопірит, арґентит, піраргірит, сріблясте золото і срібло. Вміст ртуті змінюється від 5–3 % в багатих рудах і до 0,2–0,1 % в бідних.
Стратиформні родовища на Донбасі (Микитівка), в Середній Азії (Хайдаркан, Чаувай), на Кавказі (Сахалінське), Якутії (Левосакинджин), Іспанії (Альмаден), Китаї (Ваньшань), Перу (Хуанкавеліка). Рудні тіла представлені головним чином пластовими покладами і лінзами серед пористих пісковиків або вапняків. З цими покладами зв'язані січні рудні тіла у вигляді жил і штокверків. Потужність рудоносних горизонтів змінюється від декількох метрів до 30–40 м, вони простежуються на сотні метрів — перші кілометри за простяганням і до 800–1000 м за падінням із збереженням типу зруденіння, але із зменшенням потужності рудних тіл і вмісту ртуті: на верхніх горизонтах він іноді досягає 10–15 %, на глибині — близько 1 %. Зустрічаються багатоярусні рудні поклади. Головний рудний мінерал — кіновар, місцями антимоніт.
Сучасні дослідження 15 серпня 2024 року група вчених з Університету Південної Каліфорнії (США) на сторінках наукового видання Environmental Research Letters опублікувала результати дослідження згідно якого розроблено новий метод вимірювання обсягу ртуті, що вивільняється з вічної мерзлоти, і оцінили її загальний запас. Результати вражають: Арктика містить стільки ртуті, що її кількість може перевищувати запаси в океанах, ґрунтах, атмосфері та біосфері Землі разом узятих. Більш того, танення вічної мерзлоти в Арктиці вивільняє величезну кількість ртуті, що накопичувалася там тисячоліттями, створюючи серйозну небезпеку для екосистеми та здоров’я мільйонів людей. Дослідження, проведене в двох північних селах на Алясці, підтвердило високі рівні ртуті у відкладеннях на берегах річок та піщаних мілинах. Таким чином, Арктика, яка нагрівається вчетверо швидше за решту планети, стає епіцентром цієї екологічної катастрофи для людстваMercury stocks in discontinuous permafrost and their mobilization by river migration in the Yukon River Basin. // M. Isabel Smith1, Yutian Ke, Emily C Geyman, Jocelyn N Reahl et al. / Environmental Research Letters, Volume 19, Number 8 / Published 15 August 2024 • © 2024 The Author(s). Published by IOP Publishing Ltd“Ртутна бомба” Арктики: мільйони людей опинилися під загрозою через танення вічної мерзлоти. // Автор: Андрій Неволін. 17.08.2024.
Примітки
Джерела