Ярослав Юрійович Дорошенко ( , с. Тязів, нині Тисменицький район, Івано-Франківська область — , Івано-Франківськ) — український поет, член НСПУ (1982—2007) і голова Івано-Франківської обласної організації СРПУ та НСПУ (1990—2003), член Спілки журналістів УРСР, державний службовець. Чоловік поетеси Ганни Дорошенко.

Біографічна довідка Народився в сім'ї селян. Як організатор і провідник місцевої молодіжної організації ОУН у 1950 р. засуджений до позбавлення громадянських прав, повної конфіскації майна і 25 років виправних робіт Після смерті Сталіна звільнений, але реабілітований аж у 1992 році.

У 1955 повернувся з Воркути на Батьківщину й оселився в обласному центрі.

В 1955-1967 працював на виробництві, 1957 року почав публікувати свої вірші в місцевій літературній пресі.

У 1968 заочно закінчив історико-філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту.

У 1967-1973 працював журналістом обласних газет, в 1969 вступив до Спілки журналістів УРСР.

З 1974 по 1988 був службовцем в обласному управлінні кінофікації.

З 1988 року долучився до розвитку Івано-Франківського обласного осередку Спілки письменників: спершу як організатор діяльності Бюро пропаганди художньої літератури, а в 1990-2003 очолював організацію (за що дістав від С. Г. Пушика прізвисько «Гетьман»). Був членом правління Івано-Франківського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства імені Т. Шевченка «Просвіта».

У 2003 звільнився з посади в ІФОО НСПУ, але продовжив співпрацю в редакції спільного видання літераторів та обласної влади – журналі «Перевал» та у відродженому журналі для дітей «Дзвіночок».

Відомий переважно завдяки майстерно складеним сонетам, проте згадується і як поет-пісняр, зокрема як автор слів неофіційного гімну Івано-Франківська «Моє місто» (або «Мій Івано-Франківськ»). За спогадами колег, Ярослав Дорошенко мав чудовий голос і сам залюбки співав.

Лауреат місцевих премій ім. Марійки Підгірянки, ім. Тараса Мельничука та Всеукраїнської Аркадійської літературної премії.

Також нагороджений Почесною відзнакою Національної спілки письменників України, медаллю товариства «Просвіта» Будівничий України.

Помер 20 березня 2007. Похований на міському кладовищі в с. Чукалівка.

У 2007 була започаткована щорічна премія імені Ярослава Дорошенка, яку вручають найкращим авторам сонетів України.

В рамках міської програми «Івано-Франківськ – місто героїв» 18 жовтня 2014 р. очільники міста урочисто встановили анотаційну дошку біля будинку на вулиці Сніжній, де він мешкав . Пам'ять про поета підтримує його дружина поетеса Ганна Дорошенко та широке коло колег і шанувальників творчості.

Літературна творчість Попри те, що перші публікації Ярослава Дорошенка з'явилися в 1957 році, 15 років минуло до виходу його першої збірки. Автор збірок «Зоряниця» (1972), «Живучість» (1979), «Жага» (1984; усі – у видавництві «Карпати», м. Ужгород).

Всі пізніші книги Дорошенка виходили в Коломиї.

У 1994 опублікував вінок сонетів «Весла часу» (1994). Збірка вибраних сонетів «Сонце у сльозині» вийшла у 1996, збірка вибраних творів «Дерев собори золоті» – у 2001.

Також складав вірші для дітей, збірка «Веселятка» опублікована в 2005.

Критика

За оцінкою Тараса Салиги, «ліричний герой поезій Дорошенка одухотворений природою, романтично розкриває її красу. Сонетна палітра приваблює багатогранністю та щирістю емоцій, почувань, вражень».

Як зазначає Олег Гуцуляк, для Я. Дорошенка сонет постає не просто поетичним каноном, а досконалим філософським інструментом, де сувора геометрія форми (чотирнадцять рядків, залізна дисципліна рим) покликана стримати, впорядкувати й осмислити розбурхану, часто трагічну стихію української історії. В основі історіософського зрізу його сонетарію лежать кілька ключових ідей: національний палімпсест і тривання у просторі, гармонія форми проти хаосу руїни, діалог епох через пам'ять серця, телеологія слова як рятунку від забуття. "... Ярослав Дорошенко перетворив сонет на тривку модель тривання національного буття. Його історіософія сонету — це шлях від усвідомлення історичних драм до їх метафізичного подолання через красу і тривкість поетичного Логосу, що повертає українській долі її питому європейську міру та королівську гідність".

Видання

Дорошенко Я. Весла часу: вінок сонетів. – Коломия : Вид.-пол.тов."Вік", 1994. – 24 с. Дорошенко, Я. Вірші // Під Франковою зорею : збірник творів прикарпатських авторів. – Коломия : Вік, 2006. – С.434-453. Дорошенко Я. Дерев собори золоті : вибрані поезії. – Коломия : Вік, 2001. – 211 с. Дорошенко, Я. Дух поступу. Могуть слова. Голос української мови. Віконце. "Б'є живодійно джерело Франкове..." : [поезія ] // Столиця Франкового серця : поезія, публіцистика, фотодокументалістика. – Ів.-Франківськ : Місто НВ, 2006. – C. 14-18. Дорошенко Я. Ю. Жага : поезії. – Ужгород : Карпати, 1984. – 72 с. Дорошенко Я. Ю. Живучість : поезії. – Ужгород : Карпати, 1979. – 96 с. Дорошенко Я. Ю. Зоряниця : поезії. – Ужгород : Карпати, 1972. – 40 с. Дорошенко, Я. Лірика // Літературне Прикарпаття : антологія / упоряд. Є.Баран. – Коломия : Вік, 2013. – С. 58-68. Дорошенко, Я. Праотчий клич. Вірші // Дзвін. – 2006. – № 11-12. – С.14-19. Дорошенко Я. Сонце у сльозині : сонети 1970-1995 років. – Коломия : Вік, 1995. – 96 с.

Джерела Стаття «Ярослав Дорошенко» на порталі «Івано-Франківськ — місто героїв» ДОРОШЕ́НКО Ярослав Юрійович . Енциклопедія Сучасної України Помер письменник Ярослав Дорошенко Олег Гуцуляк: Історіософія сонету у Ярослава Дорошенка // Олег Гуцуляк. Пошуки заповітного царства. 2026. 25 черв..

Примітки