Ю́лія Микола́ївна Розумо́вська (1910—1988) — українська драматична акторка, хореографка, режисерка. Відома роботою в Одеському українському музично-драматичному театрі. Заслужена артистка УРСР.Вітчизна. — К.: Радянський письменник, 1975. — с. 220
Життєпис За інформацією Леся Танюка, походила з «чернігівських Розумовських».Лесь Танюк. Лінія життя. 1971—1980. — Фоліо, 2004. — с. 106
Театральну діяльність почала в Київському театрі імені Гната Михайличенка. 1925 р. в Одесі було засновано міський професійний український театр (художній керівник М. Терещенко), куди серед інших було запрошено «молодняк» театру Михайличенка, серед яких була і юна Юлія Розумовська.
Становлення Юлії Розумовської як професійної акторки відбулось в Одеській держдрамі, де вона пройшла навчання в студії, створеній 1926 року. В той же час серед інших акторів вона виділялась хореографічними здібностями. Щоб відмовитись від запрошення балетмейстерів-гастролерів, керівник театру Василь Василько запропонував їй пройти стажування у Харкові у К. М. Вислоцької, після чого Розумовська опанувала професію хореографки й протягом багатьох років була постановницею танців у всіх виставах Василя Василька.
Першим її чоловіком був режисер Д. Лазуренко.
Справжнє кохання знайшла з театральним режисером Василем Васильком, з яким плідно співпрацювала на творчій ниві.
1926—1928, 1939—1941, 1948—1956 — акторка, хореографка, режисерка-асистентка Одеської держдрами. 1928 року Ю. Розумовська разом із групою акторів на чолі з режисером В. Васильком переїхала з Одеси до Харкова.
1928—1933 — працює в Харківському червонозаводському театрі. Згодом Розумовська з іншими червонозаводцями опинилась на Донбасі, де її чоловік формував нову театральну трупу.
1933—1938 — в Донецькому українському музично-драматичному театрі.
1941 року війна застала її чоловіка у Львові, куди він переїхав для допомоги утвореному там Театру імені Лесі Українки. Коли він повернувся до Києва, до нього приєднались Юлія з матір'ю і разом вони у вересні 1941 перебрались до Харкова, де він отримав роботу режисера Харківського театру імені Т. Г. Шевченка з Мар'яном Крушельницьким на чолі.
Але війна просувалася на схід, і родину Васильків разом із театром евакуювали спершу до Семипалатинська (23 вересня), а згодом (4 грудня) до Кизил-Кія на околиці Киргизстану. Театр імені Т. Г. Шевченка, базуючись там, гастролював, зокрема в Нижньому Тагілі, Кува-Сайя, Уч-Кургані Джалал-Абадської області Киргизії.
Після війни Юлія Розумовська повернулася з чоловіком спочатку до Харкова, проте з 1943 і до 1948 року працювала з ним на Буковині, була акторкою і хореографкою Чернівецького муздрамтеатру імені О. Кобилянської.
1948 — знову в Одесі. Жили там в будинку на вул. Софіївській, 10.
Чоловік помер 1972 року. Похований на 2-му Християнському кладовищі. Розумовська сама придумала пам'ятник на його могилі й, не чекаючи допомоги від влади, на свій кошт його встановила: напис «Від дружини», театральні маски, які плачуть.Театр: искусство надежды: очерки / Роман Бородавко. Оптимум, 2006. — с. 42 Через роки похована поруч з чоловіком.
Ролі Мотря, Евжені («Шельменко-денщик») Прісенька («Шельменко — волосний писар») Маргарита Іванівна («Аристократи» М. Погодіна, 1935) Майка («Платон Кречет», 1935) Форд («Віндзорські насмішниці», 1947, Чернівці) Анна («Земля» за О. Кобилянською, 1947, Чернівці) Катерина («Катерина» М. Аркаса) Людмила («Васса Желєзнова» М. Горького)С. С. Данилов. Горький на сцене. — М.: Искусство, 1958. Юлія Булатович («Світіть нам, зорі» І. Микитенка) Луїза («Підступність і кохання» Ф. Шіллера, 1941)
Ролі в кіно Роль другого плану в фільмі «Очі, які бачили» — про життя єврейського містечка в роки першої світової війни.
Примітки
Література Роман Черкашин. Пам'ятні зустрічі (Спогади про В. С. Василька) // Ми — березільці. Театральні спогади-роздуми — c. 315. Роман Бродавко. Мой «секретный друг»