Забарвлення тварин в загальному випадку є наслідком відбиття світлового випромінення із поверхні тіла. Деякі тварини мають яскраве забарвлення, в той час як інші мало помітні. В деяких видів, таких як павичі, самці мають чіткі візерунки, помітні яскраві кольори і райдужні відблиски, в той час як самиці менш помітні.
Є декілька причин чому в результаті еволюції тварини отримали колір. Камуфляж дозволяє тваринам заховатися від сторонніх очей. Тварини використовують колір для , що також дозволяє розрізнювати тварин інших видів; або давати про свій статевий статус іншим тваринам із свого виду; і мімікрувати, і мати попереджувальне забарвлення для сигналізації іншим видам. Деякі тварини використовують зміни кольору аби відвертати атаки тим самим хижаків. Зебри можуть погіршувати сприйняття руху, плутаючи своїм забарвленням хижаків, що нападають своїм смугастим малюнком при швидкому русі. Деякі тварини розфарбовані для фізичного захисту, за допомогою пігментів в шкірі вони захищають себе від сонячних опіків, в той час як інші, наприклад деякі жаби, можуть робити свою шкіру темнішою або світлішою для температурної регуляції. З рештою, тварини можуть бути забарвлені випадково. Наприклад, кров червона через наявність там пігменту червоного кольору, що необхідний для перенесення кисню. Забарвлення тварин можуть мати вражаючі природні візерунки.
Тварини створюють колір у різні способи. пігменти це частинки кольорової матерії. Хроматофори це клітини, що містять пігмент і можуть змінювати свій розмір та робити свій колір більше або менше помітним. Деякі тварини, включаючи метеликів і птахів, мають забарвлювальні структури в складі луски, щетинках або в пір'ї, що надає їм яскравих райдужних кольорів. Інші тварини, такі як кальмари і деякі глибоководні риби можуть виробляти світло, іноді різнокольорове. Тварини часто використовують два або більше таких механізмів одночасно, аби створити кольори і ефекти які їм необхідні.
Еволюційні причини забарвлення тварин
Камуфляж
Одним із перших дослідників теми забарвлення тварин, Едвард Багналл ПоултонPoulton, Edward Bagnall (1890). The Colours of Animals, their meaning and use, especially considered in the case of insects. Kegan Paul, Trench, Trübner. London. pp. 331–334 класифікував форми захисного забарвлення, так що і сьогодні цей спосіб актуальний. Він описував: захисну схожість; агресивну схожість; додатковий захист; і змінну захисну подібністьForbes, 2009. pp. 50–51.
Захисна подібність використовується тваринами аби уникнути полювання хижаків. В ній застосовується спеціальна захисна схожість, що тепер називається мімікрією, коли вся тварина виглядає як деякий інший предмет із оточення, наприклад, коли гусінь нагадує сучок. Загалом захисну схожість тепер називають терміном , текстура забарвлення тварин зливається з фоном, наприклад, як колір метелика зливається із корою дерева.
використовується хижаками або паразитами. При спеціальній агресивній схожості, тварина виглядає як щось інше, що заманює жертву або приховує наближення до неї, наприклад, орхідейний богомол схожий на певний вид квітки, орхідеї. Загалом при агресивній схожості, хижак чи паразит намагається злитися з оточенням, наприклад, як леопард, якого важко побачити в високій траві.
При додатковому захисті, тварина використовує матеріали довкола себе, такі як гілочки, пісок, або шматочки шкарлупи аби приховати свої контури, наприклад, личинка волохокрильця будує декоровану хатку, або коли маскують свою спину за допомогою водоростей, губок і каміння.
При змінній захисній схожості, тварини за прикладом хамелеона, камбали, кальмарів або восьминогів змінюють візерунок і колір на своїй шкірі, використовуючи спеціальні клітини хроматофори, аби стати подібними до будь-якого фону в якому він зараз знаходяться (або також для ).
Основним механізмом для створення схожості, що описувався Пултоном — чи то в природі чи в військових застосовуваннях — є , зливання із фоном так щоб було важко розгледіти; візерунки, що знижують увагу, із використанням кольорів і візерунків аби розмити контур тварини, що заснований переважно на загальній подібності; мімікрії, подібності до інших предметів до яких споглядач не має особливого інтересу; контрзатінення, що використовує градуйовані кольори аби створити ілюзію площинності або об'єму; і контросвітлення, при якій виробляється світло аби відповідати фоновому освітленню, наприклад, як у деяких видів кальмарів.
Використання тваринами контрзатінення вперше описував Еббот Гендерсон Теєр, одним із перших в розвитку теорії забарвлення тварин. Він спостерігав як художник, беручі полотно і використовуючи кольорові фарби створює ілюзію об'ємності малюючи тіні, тварини такі як олені зазвичай темніші біла спини, і світліші біля живота, створюючи тим ілюзію (як зауважив зоолог Г'ю Бемфорд Котт) звуженняCott, H. B. 1940 і при відповідному фоні забезпечує малопомітність. Твердження Теєра про те, що «тварини розфарбовані природою, темніші в тих ділянках в яких зазвичай більше всього освітлюються сонячним світлом, і навпаки» називається Законом ТеєраForbes, 2009. pp. 72–3.
Сигналізування
Колір широко використовується тваринами, птахами та морськими організмами для передачі сигналів. Сигналізування має, що найменше, три основні мети:
Привернення уваги, аби подати сигнал про можливість робити користь іншим тваринам, в межах виду або ні статевий відбір, коли представники однієї статі вибирають для парування відповідно розфарбованих представників іншої статі, тим самим стимулюючи розвиток таких кольорів застереження, аби сигналізувати що ця тварина небезпечна, наприклад може вжалити, є отруйною або гіркою на смак. Попереджувальні сигнали можуть бути правдивими і оманливими.
Мімікрія
Мімікрія означає що один вид тварин нагадує іншу істоту з метою обдурити хижаків. Для еволюціонування, мімікруючі види повинні мати застережне забарвлення, оскільки виглядаючи як небезпечні або не їстівні вони дають підставу для природного відбору. Після того як різновид починає мати не значну, випадкову, схожість із видами, що мають застережне забарвлення, природний відбір дозволить розвинути їх кольори і візерунки для більш досконалої мімікрії. Існує безліч можливих механізмів, деякі з них є наступні:
мімікрія Бейтса, при якій звичайний вид нагадує неїстівний або небезпечний вид. Частіше за все це зустрічається серед комах, особливо метеликів. Відомим прикладом є подібність нешкідливої дзюрчалки (що не має ніякого жала) до бджоли. мімікрія Мюллера, коли два або більше неприємних або небезпечних видів тварин нагадують один одного. Що є частим серед комах, таких як оси і бджоли (Перетинчастокрилі).
Відволікання
Відлякування
Деякі тварини такі як молі, богомоли і коники, вміють розігрувати загрозу або поведінку відлякування, наприклад, раптово демонструвати дуже помітні плями у вигляді очей або візерунки яскравих і контрастних кольорів, щоб на мить налякати і відволікти хижака. Це дає жертві можливості втекти. Така поведінка працює і вражає хижаків, тому попереджувальні кольори є частіше блефом, а не правдивим сигналізуванням.
Засліплення руху
Деякі тварини, що є здобиччю, такі як зебри мають візерунки із високим контрастом, які ймовірно допомагають збентежити хижаків, таких як леви, під час погоні. Вважають, що яскраві смужки табуна зебр що біжать ускладнюють здатність хижака ідентифікувати швидкість жертви, напрямок руху і відокремити із стада окремих особин, що дає жертві шанс утекти. Такі смугасті візерунки (як у Зебри) не дають легко упіймати жертву під час руху, але роблять її дуже помітною в спокої, існує еволюційний компроміс між засліпленням і камуфляжем. Інша теорія полягає в тому, що смужки зебри можуть забезпечувати захист від мух і кусючих комах Retrieved 30 April 2012.
Фізичний захист
Багато з тварин мають темний пігмент меланін в складі шкірі, очах і хутрі аби захистити себе від сонячних опіківWorld Health Organization, International Agency for Research on Cancer «Solar and ultraviolet radiation» IARC Monographs on the Evaluation of Carcinogenic Risks to Humans, Volume 55, November 1997. (пошкодження живих тканин ультрафіолетовим світлом).
Механізми створення кольорового забарвлення в тварин
Забарвлення тварин може бути результатом поєднання пігментів, хроматофорів, структурного забарвлення та біолюмінесценції.
Забарвлення пігментами
Пігменти, це кольорові хімічні сполуки (такі як меланін), що знаходяться в тканинах тварин. Наприклад, the полярна лисиця має біле хутро взимку (маючи малий вміст пігменту), і коричневий колір хутра влітку (маючи більше пігменту), що є прикладом сезонного камуфляжу (поліфенізм). Багато тварин, в тому числі ссавців, птахів, і амфібій, не мають змоги синтезувати більшість пігментів, що забарвлюють їх хутро або пір'я, відмінного від коричневого або чорного меланіну, що дає ссавцям забарвлення у відтінках ґрунту. Наприклад, яскраво жовтий колір щиглика американського, вражаючий помаранчевий молодого східноамериканського тритону, насичений червоний птаха кардинала і рожевий колір фламінго всі утворені за допомогою пігментів каротиноїдів, які синтезують рослини. За прикладом фламінго, птаха їсть рожеві shrimps, які самі по собі теж не можуть синтезувати каротиноїди. shrimps отримують колір свого тіла із мікроскопічних червоних водоростей, що як і більшість рослин можуть створювати свої власні пігменти, включаючи каротиноїди і (зелений) Хлорофіл. Однак, тварини, що поїдають зелені рослини не стають зеленими, оскільки хлорофіл розпадається при травленні.
Змінне забарвлення хроматофорами
Хроматофори це спеціальні клітини, що містять пігмент і можуть змінювати свій розмір, таким чином змінюючи колір і візерунок тварини. Свідомий контроль хроматофорів дозволяє мати здатність змінювати забарвлення. Наприклад, каракатиці і хамелеони можуть швидко змінювати свій вигляд, як для камуфляжу так і для сигналізування. Як відзначав Арістотель вперше 2000 років томуAristotle. Historia Animalium. IX, 622a: 2–10. About 400 BC. Cited in Luciana Borrelli, Francesca Gherardi, Graziano Fiorito (2006). Abstract A catalogue of body patterning in Cephalopoda . Firenze University Press.:
Коли головоногі молюски такі як кальмари і каракатиці знаходяться на світлому фоні, вони зменшують більшу частину своїх хроматофорів, концентруючи пігмент в малій площі, в результаті їх узор матиме маленькі, насичені, але широко рознесені точки, що робить їх вигляд світлішим. Коли вони потрапляють у темніше середовище, вони дозволяють своїм хроматофорам розширитися, утворюючи візерунок із темніших плям, що робить їх тіло темнішим.Kozloff, Eugene N. (1983) Seashore Life of the Northern Pacific Coast: Illustrated Guide to Northern California, Oregon, Washington and British Columbia. University of Washington Press. 2nd edition. Амфібії такі як жаби, мають три види зіркоподібних клітин хроматофорів в різних шарах своєї шкіри. Верхній шар містить '' з помаранчевими, червоними, або жовтими пігментами; середній шар містить 'ірідофори' що є сріблястим пігментом, який відбиває світло; а нижній шар містить '' із темним меланіном.
Структурне забарвлення