Операція «Кросроудс» ( — «перехрестя») — ядерні випробування, проведені США на атолі Бікіні в середині 1946 року. Метою випробувань було дослідження впливу ядерної зброї на військовий корабель.
Це були перші ядерні випробування після Триніті в липні 1945 та бомбардування японських міст Хіросіми та Наґасакі у серпні 1945.
Випробування Crossroads були першими із багатьох ядерних випробувань проведених на Маршаллових островах, і першими, що були оголошені заздалегідь, і на які були запрошені сторонні спостерігачі, серед яких велика кількість представників преси.
Перше випробування називалося Able. Бомба мала назву Гільда на честь персонажу фільму «Гільда» (1946) у виконанні відомої акторки Ріти Гейворт і була скинута із літака B-29 Superfortress 1 липня 1946 року. Вона вибухнула на висоті 158 метрів над ціллю у вигляді кораблів і завдала їм менше пошкоджень ніж очікувалося, оскільки не потрапила в цільову точку із відхиленням в 649 метрів. Друге випробування називалося Бейкер. Бомба мала назву Гелен з Бікіні, вона вибухнула на глибині 27 метрів 25 липня 1946. Радіоактивний водяний пил викликав масштабне забруднення. Третій підводний вибух під назвою Чарлі був запланований на 1947, але був скасований через неможливість дезактивувати цільові кораблі після випробування Бейкер. В кінцевому рахунку було підірвано лише дев'ять кораблів, інші були утилізовані. Чарлі був перепланований і відбувся як операція «Wigwam» — глибоководний вибух, проведений 1955 року біля берегів Каліфорнії.
Мешканці атолу Бікіні були евакуйовані за їх згодою до атолу Ронгерік на борту LST-861. В 1950-х, серія великих термоядерних випробувань призвела до того, що Бікіні став непридатним для натурального сільського господарства і рибальства через радіоактивне забруднення. Станом на 2015 р. Бікіні залишається ненаселеним, хоча його випадково навідують дайвери.
Передісторія Випробувати ядерну зброю проти військових кораблів вперше було запропоновано 16 серпня 1945 Льюїсом Штраусом, майбутнім головою Комісії з атомної енергії США. У службовій записці секретарю ВМС США Джеймсу Форрестолу, Штраус писав: «Якщо не провести такий тест, будуть розмови про те, що флот є застарілим перед лицем нової зброї і це перешкоджатиме асигнуванням зберегти повоєнний флот у тих розмірах в яких він зараз планувався.» Маючи лише декілька бомб, він запропонував розмістити велику кількість цілей широко розкиданих по площі. На чверть століття раніше, в 1921, ВМС США мали досить поганий досвід з практики зв'язків з громадськістю, коли бомбардувальники генерала Біллі Мітчелла потопили усі цільові кораблі, які ВМС США надали для випробування кораблів проти дії бомб, що називався «Project B».. Тест Страуса розроблявся аби продемонструвати витривалість кораблів..
Дев'ять днів по тому сенатор Брієнн Мак-Махон зробив першу публічну пропозицію щодо здійснення такого тесту, але із наміром продемонструвати уразливість, а не живучість, кораблів. Він запропонував скинути атомну бомбу на захоплені японські кораблі: «Результат вибуху повинен продемонструвати нам наскільки ефективною є атомна бомба у використанні проти гігантських військових кораблів.». 19 вересня голова Повітряних сила армії США (USAAF) генерал армії Генрі Х. Арнольд попросив ВМС США виділити десять із тридцяти восьми захоплених Японських кораблів для використання в запропонованому Мак-Махоном випробуванні..
На той час, ВМС США розвивали свій власний план, який був озвучений на прес-конференції 27 жовтня Адміралом флоту Ернестом Кінгом. В ньому брали участь від 80 до 100 цільових кораблів, більшість з яких були надлишковими кораблями США.
11 січня 1946 президент Гаррі Трумен призначив головою випробування віце-адмірала Вільяма Бленді,, який назвав ці випробування операцією Crossroads.
Під тиском армії, Бленді погодився зібрати більше кораблів ближче до епіцентру ніж того хотіли ВМС США, але відмовився виконувати вимогу старшого генерала USAAF Кертіса Лемея про те, що «кожен корабель має бути повністю заправлений паливом і амуніцією.».
Опозиція Щодо скасування операції Кросроудс з боку науковців і дипломатів чинився значний тиск. Науковці проєкту Манхеттен стверджували, що подальші випробування не є необхідними і є небезпечними для довкілля. Дослідники лабораторії Лос Аламос попереджали «вода поблизу поверхні вибуху буде мов вариво відьми», радіоактивною., quoted in . Вчені вказували, що тест може продемонструвати живучість моряків, ігноруючи при тому вплив радіації на моряків.. Тим самим Бленді відповів, що до випробувань будуть залучені тварини і залишені на деяких суднах, що тим самим спровокувало протести з боку захисників прав тварин..
Підготовка
Було рекомендовано провести серію з трьох випробувань, які повинні дослідити вплив ядерної зброї на кораблі, обладнання та техніку. Полігон для випробування повинен був знаходитися на території контрольованій Сполученими Штатами. Місцеві мешканці повинні були евакуюватися, тому краще було шукати ненаселене місце, або мало населене, і як мінімум на віддалі в 300 миль (500 км) від найближчих міст. Оскільки доставити бомбу мав літак B-29, поруч повинна була бути авіабаза в межах 1000 миль (1600 км). Для того, щоб там утримувати цільові кораблі, необхідно було мати захищене місце для стоянки на якорі принаймні в 6 миль (10 км) завширшки. Ідеально, місце повинно було мати передбачувані погодні умови, без загрози холодних і сильних штормів. Передбачуваний вітер допоміг би уникнути здуванню радіоактивного матеріалу назад, на персонал який проводить випробування, а передбачувана течія океанських вод дозволила б запобігти розносу радіоактивного матеріалу в сторону судноплавних шляхів, місць ловлі риби, і населених берегів.. Вирішальне значення також мали терміни, оскільки робочий склад ВМС, який необхідний був для транспортування кораблів був в даний час звільнений від активної військової служби в рамках демобілізації після Другої світової війни, а цивільні науковці, що були обізнані в атомній зброї полишали федеральну службу і переводилися на навчальні посади в коледжі.. The bomb yields are often reported as 21 kilotons, but the figure of 23 kilotons is used consistently throughout this article per .
24 січня, Бленді оголосив, що місцем для двох вибухів в 1946 Able і Baker буде лагуна Бікіні. Глибоководне випробування, Charlie, було заплановане на початок 1947, і мало відбутися в океані на захід від Бікіні.. З можливих місць які також серйозно розглядалися, були Еквадорські Галапагоські острови, Бікіні пропонувалося як найбільш віддалене місце із великим захищеним узбережжям для стоянки на якорі, із не ідеальною але досить сприятливою погодою,Bikini failed to meet one of the stipulated weather criteria: «predictable winds directionally uniform from sea level to 60,000 feet.» . і з невеликою кількістю населення, яке легко піддавалося перевезенню. Станом на 15 січня місце перебувало під ексклюзивним контролем Сполучених Штатів, коли президент Труман оголосив, що США є єдиним опікуном всіх островів Тихого океану, відвойованих в Японії під час війни. ВМС вивчали місця випробувань із жовтня 1945 і були готові озвучити свій вибір щодо Бікіні одразу після заяви Трумана.. 6 лютого, дослідницький корабель Sumner почав вибухівкою прокладати канали через риф Бікіні у лагуну. Але місцевим жителям не було повідомлено причини..
167 жителів Бікіні дізналися про свою долю через чотири дні, в неділю, 10 лютого, коли командор ВМС США Бен Уайат, військовий губернатор Маршаллових островів, прибули на гідроплані із Кваджалейну. Посилаючись на біблійні історії, про які вони дізналися від протестантських місіонерів, він порівняв їх із «дітьми Ізраїлю, яких Господь врятував від ворога і привів у Землю Обітовану.» Він також стверджував, що це було «на благо людство і до кінця світових війн.» Жодних письмових угод не було, але він повідомив по телеграфу, що «їх місцевий вождь, якого називали королем Джуда, піднявся і сказав, що місцеві жителі Бікіні дуже горді бути частиною цієї чудової події.». 6 березня, Уайат спробував організувати зйомку реконструкції зустрічі 10 лютого, в якому Бікінці полишали свій атол. Не зважаючи на неодноразові спонукання і як мінімум сім повторів, на камеру Джуда зауважував що, «Ми готові піти. Все в руках Господніх.» Наступного дня, LST-861 перевіз їх із їхнім майном на 128 миль (206 км) на схід у безлюдний Атол Ренгерік, на постійне місце перебування.. Три родини з Бікіні повернулися в 1974, але були евакуйовані знову в 1978, оскільки була зафіксована радіація в їх тілах після перебування там чотири роки і споживання місцевої їжі.* . Станом на 2015, атол залишається не населеним.
Кораблі Аби звільнити місце для кораблів, було використано 100 коротких тон (90 т.) динаміту аби прибрати виступи коралів із лагуни Бікіні. На підставі дослідження на базі за межами Вашингтону репетиція для вибуху Baker була проведена за допомогою динаміту і модельних кораблів в ставку під назвою «Маленький Бікіні».. Флот із 95 цільових кораблів був зібраний в лагуні Бікіні. У центрі цільового кластеру, щільність становила 20 кораблів на квадратну милю (7,7 на км²), від трьох до п'яти разів більша ніж дозволяла воєнна доктрина. В рамках поставленої мети не було задачі імітувати реалістичну анкеровку, а виміряти пошкодження як функцію відстані від центру вибуху, на більшій кількості різних відстаней, наскільки це можливо.. На склад кораблів також вплинули розбіжності між армією і ВМС, щодо того скільки кораблів дозволити потопити в цьому дослідженні..
Цільовий флот складався із застарілих бойових кораблів США, два авіаносця, два крейсера, одинадцять ескадрених міноносців, вісім підводних човнів, велика кількість допоміжних і Десантно-висадочних судів, і три трофейні Німецькі і Японські кораблі. Кораблі несли на собі тестову кількість палива і боєприпасів, а також наукове приладдя для вимірювання атмосферного тиску, рух суден, і випромінення. На деяких цільових кораблях перебували живі тварини, які були доставлені на кораблях підтримки USS Burleson, які привезли 200 свиней, 60 морських свинок, 204 кіз, 5,000 пацюків, 200 мишей, і зерно в якому містилися комахи, для вивчення генетичного впливу Національним інститутом раку. Цільові кораблі амфібії були витягнуті на берег Атолу Бікіні..
Допоміжний флот супроводження складався з більше ніж 150 кораблів, що надавали приміщення, дослідницькі станції, робочі місця для більше ніж 42,000 людей (більше 37 000 з них були персоналом флоту) і 37 медсестер.. Додатковий персонал розміщувався неподалік в атолах, як-от Еніветок і Кваджалейн. Персоналу ВМС дозволили продовжити свій строк служби на один рік аби взяти участь у випробуваннях і побачити ядерні вибухи.. Острови атолу Бікіні використовувалися як інструментальні ділянки, і доки вибух Baker не забруднив їх, як місце відпочинку..
Камери
Автопілоти для радіо керування були встановлені на вісьмох бомбардувальниках B-17, що дозволило перетворити їх на безпілотні керовані дрони на яких були встановлені автоматичні камери, детектори випромінювання, і пристрої для збору зразків повітря. Пілоти керували ними з іншого літака на безпечній відстані від зони детонації. Дрони могли здійснювати політ в радіоактивному середовищі, наприклад в середині ядерного гриба Able, який був би смертельним для членів екіпажу.. Всі фотографії вибуху з землі були зняти за допомогою дистанційно-керованих камер, що були встановлені на високих вежах, зведених на декількох островах атолу. В купі, всі камери Бікіні зняли 50000 фото знімків і кінофільмів. Одна окрема камера могла знімати із швидкістю 1000 кадрів на секунду..