«Москва-Пєтушки» — псевдоавтобіографічна постмодерністська поема в прозі письменника .
Історія Автор поеми «Москва-Пєтушки» Венедикт Єрофеєв сам дуже багато пив. Як наслідок, Єрофеєв жив у злиднях. Сучасники, добрі знайомі письменника, запевняють, що це не було наслідком слабкості чи хворобливого алкоголізму. Психіатр за освітою Андрій Більжо, що працював у психлікарнях, розповів в одному інтерв'ю: «Венедикт Єрофєєв лежав у нас багато разів і в Кащенко і потім, коли ми переїхали на Каширку. Дивно, що при його махровому алкоголізмі, описаному в „Москва — Пєтушкі“, при безлічі „білих гарячок“, з якими він надходив, в ньому зовсім не було алкогольної деградації особистості. У цьому сенсі він був унікальний пацієнт, що гідний опису в фахових психіатричних працях на тему алкоголізму. Він абсолютно випадав з типового перебігу хвороби. Поза запоями це була абсолютно рафінована інтелігентна людина». Його пияцтво було свідомо обраним шляхом життя — протестом проти тогочасного суспільного ладу. Герой твору інтелігент-алкоголік постає перед читачами як трагічний символ епохи, країни, що не давала можливості розвинутися творчим людям.
Поема писалася в 1969-1970-х роках. У Радянському Союзі тривалий час не видавалася і поширювалася шляхом самвидаву. Вперше була надрукована 1973 року в Ізраїлі. В СРСР офіційно була вперше опублікована лише в кінці 1980-х в дуже урізаному вигляді в журналі «Тверезість і культура».
Сюжет Герой твору, Веня Єрофеєв, має співзвучне ім'я та прізвище з автором. Прокинувшись у під'їзді якогось будинку в Москві, він намагається знайти Кремль. Потім вирішує поїхати з Курського вокзалу в Петушки електричкою. Його мета — дістатися до коханки і малого сина. У дорозі він багато п'є, розмовляє з іншими алкоголіками на різні філософські теми і розмірковує. Петушки в його уяві постають утопічним райським місцем.
Веня був бригадиром монтажників, якого звільнили за оприлюднення даних про кількість спиртного, випитого працівниками перед роботою та в робочий час. У поїзді він випиває з попутниками все, що містить спирт і марить про те, як стає ватажком революції у Петушинському районі.
Прокидаючись, Веня бачить галюцинації, зокрема Сфінкса без голови та кінцівок, який при цьому б'ється та загадує абсурдні задачі. Позаяк Веня не може дати відповіді, Сфінкс погрожує, що не пустить його в Петушки. Почвара показує Вені скло в тамбурі, поглянувши в яке Веня розуміє, що насправді їде з Петушків до Москви. Справа в тому, що він проспав, і електричка, зупинившись у Петушках, поїхала назад.
Знову опинившись у Москві, Веня тікає від чотирьох загадкових постатей. Вони наздоганяють Веню та заколюють його шилом у горло. Поема закінчується словами: «З того часу я не приходив до тями, і ніколи не прийду».
Критика Форма подорожі у Єрофеєва викликає спогад про «Подорож із Петербурга до Москви» Олександра Радищева. Обидва твори — антиімперські.
У поемі «Москва-Пєтушки» для філологів закладений невичерпний матеріал для аналізу. Тут і паралелі з біблійним сюжетом, і відсилання до класичної літератури, і мотиви карнавальної культури Середньовіччя і Ренесансу.
Мова твору має різні рівні: офіційна, сленг, культурна. Герой переходить з однієї мови на іншу залежно від стану сп'яніння.
Вплив на українську літературу Твір справив вплив на «Московіаду» Андруховича, оскільки Андрухович перебував у Москві, якраз тоді, коли друкувався роман Єрофеєва. Деякі науковці називають «Московіаду» своєрідним «романом-палімпсестом», написаним поверх безсмертного тексту Єрофеєва"Урицкий A. Юрий Андрухович. Московиада.– Знамя.– 2001. — № 12. — С. 1-3., або ж констатували навіть текстуальні тотожностіТолочко Олексій. Москва — Пост-Волинський.– Критика. — 1997. — № 2. — С. 1-5. між цими творами.
Вшанування Пам'ятник «Москва-Петушки» встановлено в сквері на площі Боротьби в Москві в 2007 році. Скульптура зображає головного героя поеми, що стоїть на стилізованій зупинці в Москві і чекає електричку в Пєтушки, куди він їде до своєї коханої. Це образ п'яного чоловіка, що однією рукою тримається за табличку з назвою зупинки, а другою рукою притискає до себе валізку з гостинцями. На гранітному постаменті напис: «Не можна довіряти думці людини, яка ще не встигла похмелитися». Складовою частиною пам'ятника є і фігура коханої Венечки — дівчини, що стоїть з іншого боку площі. На гранітному постаменті напис: «В Пєтушках жасмин не відцвітає, і пташиний спів не замовкає!». Спочатку ця частина пам'ятника перебувала в Пєтушках, а пізніше була перенесена в Москву.
Про твір знято документальний фільм Павла Павліковського «Москва — Пєтушки» (1989—1991).
Сергій Шнуров озвучив книгу «Москва — Пєтушки».
Примітки
Джерела Петрова О чем поэма «Москва — ПетушкИ»? // fishki.net, 2016 — URL