М́арк Окт́авій (лат. Marcus Octavius; жив у ІІ ст. до н. е.) — давньоримський політичний діяч, народний трибун (133 рік до н. е.), опонент Тиберія Гракха. Він був сином Гнея Октавія — консула в 165 р. до н. е.
Джерела
Докладно викладено історію Риму цього періоду в Тита Лівія (лат. Titus Livius) (59 до н. е. — 17 н. е.) . У його оповіданні багато збігів з Діонісієм, що пояснюється використанням одних і тих же першоджерел, включаючи анналістику Діонісія і Цицерона. Але є між ними і відмінності, зумовлені спрямуванням їх інтересів. Лівія особливо цікавить політична історія, а його виклад соціальних та етнічних процесів більш коротко. До середини XX століття світова джерелознавча критика докладала чимало зусиль, щоб дискваліфікувати Лівія як історика та зобразити його лише як ритора. За Лівієм, з легкої руки Іполита Тена, закріпилася етикетка чудового оповідача, і за його твором визнавалися лише художні достоїнства. Достовірність його повідомлень про ранньому Римі розцінювалася як більш ніж сумнівна. Археологія свідчить про достовірність переданих Лівієм версій. Але є підстави говорити про знайомство Лівія (може бути через посередництво Варрона або безпосередньо) з етруської історіографією. Цікаво відзначити, що А. В. Немирівський, негативно ставиться до Лівія, бо той помітив, що Лівій запозичив відомості про знамення і чудеса з жрецьких книг. Але це як раз говорить на користь Лівія, так як засвідчує їм використання понтифікальних анналів, що надає його повідомленнями більшу надійність.
Плутарх (грец. Πλούταρχος, лат. Plutarch, близько 46 — 120/125 до Р. Х) подібно Діонісію, він прагне підкреслити те загальне, що є в культурі римлян і греків і разом з тим деколи вдається до пояснення латинських термінів з допомогою грецьких слів з подібним звучанням, що приводить його до неправильних тверджень. Але, використовуючи цей прийом, він проявляє себе як автор, намагається самостійно осмислити матеріал, яким він володіє, а не як компілятор. Втім, просте компілювання у стародавніх авторів з точки зору джерелознавства несе в собі, як нам здається, більше позитивних рис, ніж негативних, оскільки в більш-менш чистому вигляді доносить до нас відомості з втрачених творів. Для Плутарха характерно приведення кількох відомих йому версій, що свідчить про його неабиякої ерудиції. Особливо добре він знає грецьких письменників, у тому числі і Діокла з Пепаретоса, а також Проматиона, автора «Історії Італії».
Аппіан () (кінець 1 століття — † 70-і роки II століття) побіжно описує події II ст. до н. е. і не лише тому, що не є сучасником описуваним подіям. Жив у Римі та Єгипті в добу імператорів Траяна, Адріана і Антонія Пія. Спочатку Аппіан займав високу державну посаду в Єгипті, потім отримав римське громадянство і був зарахований в стан вершників. По тому Аппіан був адвокатом в Римі. Праця Аппіана «Історія Риму» (24 книги) багата на фактичний матеріал. Збереглися також його історії воєн: громадянських, з Карфагеном, Сирією, Македонією, Лівією і в Іспанії.
В його «Історії Риму» важливе місце посідає частина, присвячена війнам Риму з Мітрідатом VI Євпатором. Апіан докладно описав політику Мітрідата стосовно північно-причорноморських греків та скіфів і його смерть у Пантікапеї.
Чіткий виклад всієї найдавнішої історії Риму міститься у праці Діонісія Галікарнаського, який оселився в Римі. в умовах зміцнення принципату Августа. І це відбилося на висвітленні раннього Риму грецьких ритором. Історія перших царів, засновників римської величі, витримана чи не в апологетичних тонах. При цьому Діонісій прагне підкреслити близькість і навіть спорідненість італійських народів з греками. Однак поряд з такою насторожує тенденційністю твір Діонісія відрізняється обширної джерельної базою. Він знайомий з римською традицією і особливо добре знає грецьких істориків, сицилійців, вельми обізнаних у найдавнішій італійської історії. Тому відомості про заселення Італії індоєвропейцями, які передає Діонісій, мають безумовну цінність. Заслуговують довіри і багато повідомлень про соціальний лад і релігії давніх римлян. Він, мабуть, мав місцевими дуже давніми переказами. Важливо відзначити, що Діонісію відомі царські встановлення, причому по якомусь дуже стародавнього тексту.
Марк Тулій Цицерон був високоосвіченою людиною, законоведом і знавцем вітчизняної історії. Спалахи його ерудиції розкидані по всіх його творів. У його трактаті «Про оратора» (II, 15, 62 — 63) міститься важливе зауваження про принципи роботи історика: недопущення брехні, пристрасті та злості. С. Л. Утченко справедливо зауважує, що Цицерон чи дотримувався цих правил, особливо коли справа стосувалася сучасних йому подій. Але, викладаючи найдавнішу історію, він, мабуть, стояв ближче до істини. Він деколи ставився критично до розповідей про Ромула і Нуме. Він знає своїх попередників і дуже цінує Катона. Головне значення для цієї теми має трактат Цицерона «де "Республіка"». Цицерон викладає в ньому свою ідею про ідеальну державу, яка має поєднувати в собі переваги царської влади, правління перших людей і щось на зразок контролю над справами з боку мас. До царської влади він ставиться дуже позитивно, відзначаючи, правда, нестійкість цієї форми, можливість її виродження в тиранію. Але сприятливе враження викликає у нього саме період перших царів. Традиція про їх правлінні передана Цицероном досить докладно.
Рід Октавіїв Октавії (лат. Octavii) — давньоримський плебейский рід, який переселився за Тарквінія Пріска з міста вольсків, а при Сервії Туллії увійшов у середовище патриціїв.
Рід Октавіїв був введений в сенат Тарквінієм Древнім серед останніх, що приєдналися до сенату. На честь Октавіїв названо провулок в найбільш населеній частині Велітр; і раніше там знаходився вівтар, присвячений одному з Октавіїв, якийбудучи воєначальником в одній прикордонній війні, приносив одного разу жертви Марсу, як раптом прийшла звістка про набіг ворогів: вихопивши з вогню нутрощі жертви, він розсік їх напівсирими, пішов у бій і повернувся з перемогою. Існувало навіть громадська постанова, щоб і надалі жертовні нутрощі приносилися Марсу таким же чином, а залишки жертви віддавалися Октавіям.Ім'я роду походить від praenomen Octavus, подібно Quintus, Sextus, Septimus, Decimus та ін.
Більш відомі члени цього роду Гней або Гай Октавій Руф, квестор 230 року до н. е. Перший представник плебейського роду Октавіїв.
Гней Октавій — в 205 р. до н. е. був претором у провінції Сардинія. Віднявши у карфагенян 80 вантажних суден, він у наступному 204 р. отримав під свою команду 40 військових кораблів для оборони берегів Сардинії і постачав римське військо, що знаходилося в Африці, хлібом.
Гней Октавій, син попереднього — в 180 р. до н. е. був посланий в Грецію, щоб відхилити греків від союзу з Персеєм. В 168 р. до н. е. він як начальник флоту діяв у Македонського узбережжя і на острові Самофраці примусив Персея до здачі. У 162 р. до н. е. він був відправлений послом в Сирію, але сирійців обурили його утиски і підступна політика, і він був убитий.
Марк Октавій, народний трибун 133 р. до н. е. — стояв на стороні оптиматів і виступив проти аграрного закону свого колеги, Тіберія Гракха. В тому, що сталося потім бурхливому зіткненні між трибунами народ ледь не розтерзав Октавія, який був врятований своїми однодумцями.
Гай Октавій, батько Августа — у 63 р. до н. е. брав участь в боротьбі з Катиліною. У 60 р. до н. е., як пропретор, був намісником Македонії, і там знищив залишки загонів Катиліни і Спартака; відрізнявся строгістю моралі та чесністю. За перемогу над фракійцями був проголошений імператором. Помер у 59 р. до н. е.
Одна з дочок його, Октавія Молодша, могла бути названа ідеалом римлянки. Вона була одружена спочатку з Гаєм Марцеллом, від якого мала сина, Марка Марцелла, усиновленого Октавієм. В 40 р. до н. е. вона стала дружиною Марка Антонія. В 34 р. до н. е., завдяки її посередництву, була припинена сварка між Антонієм і Октавіаном. Пізніше вона була покинута Антонієм заради Клеопатри, але, незважаючи на вмовляння Октавіана, залишилася вірна сімейного вогнища і, як чесна дружина, виховувала своїх дітей. Октавіан назвав її ім'ям побудований їм портик з бібліотекою і двома храмами. В 32 р. до н. е., через листи Антонія, Октавія залишила його будинок, повівши з собою всіх своїх дітей. Коли Октавіан замислив віддати свою дочку Юлію за Агриппу, одруженого з дочкою Октавії, остання енергійно чинила опір цьому плану. Вона померла в 11 р. до н. е.
Політична діяльність Походив з роду вершників Октавіїв. Молодший син Гней Октавія, консула 165 року до н. е. У 162 році до н. е. втратив батька, якого було вбито в Сирії. За заповітом отримав значні статки.
Здобув гарну освіту, був другом Тиберія Семпронія Гракха. Водночас підтримував гарні стосунки з оптиматами. У 133 році до н. е. обирається народним трибуном.
У зв'язку з реформою Тиберія Гракха, фактично була оголошена війна великим землевласникам, які, як і триста років тому, були головним чином представлені в сенаті. Марк Октавій, який був товаришем Гракха по трибунату, опротестував закон перед голосуванням; таким чином за законом пропозицію було знято з обговорення. Як свідчить Аппіан, саме великі землевласники переконали Марка Октавія виступати проти закону Тиберія Гракха.
Аграрний закон був проведений серед загального тріумфування і були обрані перші члени колегії за розділом державних земель. Обрані були ініціатор закону, його двадцятирічний брат Гай і його тесть Аппій Клавдій. Такий підбір осіб з однієї родини посилив озлоблення аристократії. Коли нові посадові особи звернулися, як прийнято, до сенату за коштами на організаційні витрати і добовими, у відпустці перше їм було відмовлено, а добові призначені в розмірі 24 асів. Війна розгоралася, ставала дедалі запеклішою і все більше брала особистий характер. Важка і складна справа розмежування, відібрання і розподілу державних земель вносив розбрат у кожну громаду громадян і навіть в союзні італійські міста.
Тоді Гракх у свою чергу призупинив функціонування державних органів та правосуддя. Розгублений Гракх вдруге вніс свою пропозицію. Обурений вчинком Октавія, Тіберій взяв назад свій перший, більш лагідний законопроєкт і вніс новий, більш прийнятний для народу і більш суворий до порушників права, яким на цей раз ставилося в обов'язок звільнити всі землі, які коли-небудь були придбані в обхід раніше виданих законів. Октавій, зрозуміло, знову його опротестував. На благання свого товариша і колишнього друга не перешкоджати порятунку Італії він відповів, що їх думки розходяться саме з питання про те, якими заходами можна врятувати Італію; він послався також на те, що його непорушне право, як трибуна, накладати своє veto на пропозиції іншого трибуна не підлягає сумніву.