Каманче

Каманче, кяманча (, ; дослівно з перської означає «маленький смичок») — старовинний народний струнний смичковий інструмент, поширений в Ірані, Азербайджані, Вірменії, Туреччині, а також Узбекистані, Туркменістані, Афганістані та в деяких країнах Близького СходуКаманче в Енциклопедії Іраніка . Споріднений зі скрипкою. Набув популярності під час правлінь династій Сефевідів та Каджар, вважаючись у той час одним з найважливіших музичних інструментів, який використовувався на офіційних церемоніях та майже під час усіх святкових дійств.

Традиційно каманче має три струни, проте інколи трапляються і чотириструнні каманчеMuğam Ensiklopediyası — Kamança Musigi Dunyasi. Music dictionary, а ще рідше — п'ятиструнні.

В Кашмірі відомий під назвою «кашмірський саз». В Таджикистані, як гиджак. В Іраку — джоза. В Туреччині — кабак кемане (буквально — скрипка з гарбуза).

Перське каманче

Перська каманче  — інструмент поширений на Кавказі і в країнах Близького і Середнього Сходу. Корпус кеманчі круглий, виготовляється з дерева, іноді з кокосового горіху. Вважається, що саме цей інструмент — родоначальник всіх інших видів струнних смичкових регіону. Дерев'яна шийка пряма та має округлу форму, з великими кілками. Дека з тонкої зміїної, риб'ячої шкіри або бичачого міхура. Смичок лукоподібний з кінським волоссям. Існують двострунні (в Курдистані), триструнні (в Туреччині) і чотириструнні (в Ірані, Вірменії та Азербайджані інструменти), аж до шестиструнних.

У 1910 році знаменитий каманчіст-віртуоз Саша Оганезішвілі видозмінив досі триструнну кеманчу, додавши четверту струну, що дозволило значно розширити можливості інструменту і систематизувати методи гри. Кеманча — ідеальний інструмент для виконання як сольної, так і оркестрової музики. В основному виконавець грає сидячи, спираючи довгу металеву ніжку інструменту на підлогу або коліно, хоч деякі музиканти (такі як Андранік Арустамян) не використовують металеву ніжку, а тримають корпус інструменту на колінах.

Найчастіше чотириструнна каманча настроюється кварто-квінтовим методом «мі-ля-ля-мі», але не існує єдиного методу налаштування. У Тегерані, наприклад, кеманчу налаштовують так само, як і скрипку, по квінтах, «мі-ля-ре-соль».

Азербайджанська кяманча

Складається азербайджанська кяманча з корпусу, грифа та шпиля, який проходить крізь внутрішню частину корпусу назовні та з'єднує обидві половини корпусу.

Перші старовинні зразки кяманчі виготовлялися з видовбаного гарбуза, індійського горіха та прикрашалися слоновою кісткою.

Корпус, гриф та колки кяманчі виготовляються на спеціальному верстаті. Важливою умовою гарного звучання інструменту є розрахунок відстані між грифом та струнами. Загальна довжина інструменту – 700 мм, висота корпусу – 175 мм, а ширина – 195 мм Меджнун Керимов. Атлас традиционной азербайджанской музыки. Кяманча.

Німецький мандрівник Енгельберт Кемпфер, який мандрував територією сучасного Азербайджану на початку XVII століття, описує кяманчу як триструнний, а іноді чотириструнний інструмент, що видає прекрасне тембральні звучання.

Відомо, що в XIX столітті побутували три-, чотири-, і навіть п'ятиструнні різновиди кяманчі. В етнографічному фонді Музею історії Азербайджану, наприклад, зберігається примірник п'ятиструнної кяманчі XIX століття. У тому ж музеї експонується кяманча, що належала відомому композитору азербайджанському Зульфугару Гаджибекову. Корпус і гриф цієї триструнної кяманчі прикрашені натуральним перламутром. Особливістю цього інструменту є те, що частина корпусу виконана з вертикального зрізу деревини, яка обтягнена шкірою.

Кяманча незамінна при виконанні азербайджанського мугама, для якого потрібний ансамбль із трьох музикантів. Азербайджанське тріо складається з кяманчі, тара та співака, який також грає на дафіStephen Blum. Kamānča (англ.) // Encyclopædia Iranica. — 2010. — 15 December (vol. XV, Fasc. 4). — P. 434—437..

Вірменська каманча У середньовічній Вірменії подібний до каманчі смичковий музичний інструмент, ймовірно, був відомий під назвою «джутак» (так і досі у Вірменії називають скрипку), згадка про який збереглася в поемі «Книга скорботних пісень» вірменського ченця та богослова Григора Нарекаці (X—XI ст.)McCollum, J. Djut’ak (англ.). The Grove Dictionary of Musical Instruments. Oxford University Press (2014).

Каманче в поезії та образотворчому мистецтві

Ще у XII столітті великий перський поет Нізамі Гянджеві описує кяманчу у своїй поемі «Хосров і Ширін» як джерело божественної музики, яка змушує людей захоплюватися цим музичним інструментом.

Класик азербайджанської літератури Джаліл Мамедкулізаде — автор п'єси під назвою «Кяманча».

Зображення кяманчі зустрічається в мініатюрах середньовічних перських мініатюристів, зокрема, в мініатюрі художника тебрізької школи 16 століття Міра Сайїда Алі, названої «Музичний меджліс» (Музичні збори), кяманча зображена в складі ансамблю, що включає також барбат і деф.

Кяманча у масовій культурі Кяманча зображена на аверсі банкноті національної валюти Азербайджану номіналом в 1 азербайджанського маната (2006 та 2020 років друку).

Культурна спадщина ЮНЕСКО На 12-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з охорони нематеріальної культурної спадщини, що відбулася 7 грудня 2017 року на острові Чеджудо Республіки Корея, виготовлення та виконавське мистецтво струнного музичного інструменту кеманча, спільно представлене Азербайджанською Республікою та Іраном, внесено до культурної спадщини ЮНЕСКОKamança simli musiqi alətinin hazırlanma və ifaçılıq sənəti - UNESCO üzrə Azərbaycan Respublikasının Milli KomissiyasıArt of crafting and playing with Kamantcheh/Kamancha, a bowed string musical instrument.

Галерея

Примітки

Посилання About Kamanche and Kamanche Players Kamanche at The Metropolitan Museum of Art