Битва за Мідвей () — морська битва на Тихому океані, що відбулася 4—7 червня 1942 року, приблизно півроку після початку війни між Японією і США і через місяць після битви у Кораловому морі. Військово-морські сили США взяли гору над імперським флотом Японії, що атакував атол Мідвей (розташований на північний захід від Гавайських островів), спричинивши тим самим поворотний пункт у війні на Тихому океані. Об'єднаний флот Японії втратив 4 важкі авіаносці, 228 літаків і найкращих пілотів та зазнав непоправних втрат, що назавжди ослабили Імперський Японський військово-морський флот.
Військовими істориками вважається також найвизначнішою морською битвою сучасності.
Стратегічний контекст Японія була надзвичайно успішною в досягненні її початкових цілей у війні. Попереднє планування другої фази дій почалося ще в січні 1942 р. Проте, через стратегічні розбіжності між Імперською Армією й Імперським військово-морським Флотом, також як і розбіжностями між Імперським Генштабом і Об'єднаним флотом адмірала Ісороку Ямамото формулювання ефективної стратегії було ускладнене, і стратегічні плани були завершені у квітні 1942 року. Адмірал Ямамото переміг у бюрократичній боротьбі, що вивело оперативні концепції адмірала — подальші дії в центральному Тихому океані — поперед інших планів, які включали цілі в Австралії й Індійському океані. Зрештою, ледь завуальована погроза Ямамото піти у відставку, якщо він не досягне свого, мала успіх у перенесенні його плану дій поперед інших.
Первинним стратегічним завданням Ямамото було знищення авіаносців Військово-морських сил США. Необхідність цього загострилася після нальоту бомбардувальників Б-25 підполковника Дуліттла на Токіо 18 квітня 1942 р., які злітали з авіаносця «Горнет». Наліт, незначний у військовому відношенні, був сильним психологічним потрясінням для японського народу і доводив існування прогалини в лінії оборони навколо Японських островів. Затоплення авіаносців ВМС США і захоплення Мідвею бачилися єдиним засобом усунення цієї загрози. Ямамото був переконаний, що дії проти головної бази авіаносців Перл-Гарбор викличе американську протидію. Проте, оцінюючи міць наземних ВПС США на Гаваях, він дійшов висновку, що американську базу недоцільно атакувати безпосередньо. Натомість, він вибрав атол Мідвей на крайньому північно-західному кінці низки Гавайських островів приблизно за 2100 км від Оаху. Мідвей не був особливо важливим у схемі намірів Японії; проте японці відчували, що американці розглядатимуть Мідвей як аванпост Перл-Гарбора, і тому будуть енергійно захищати атол. США справді вважали Мідвей важливим; після битви, заснування бази підводних човнів на Мідвеї збільшило зону досяжності плавання на 2400 миль. Злітна смуга на Мідвеї служила передовим пунктом для бомбардувальних нальотів на острів Вейк.
План Ямамото План битви Ямамото був занадто складним. До того ж, його плани ґрунтувалися на занадто оптимістичній інформації розвідки, яка свідчила, що авіаносці «Ентерпрайз» і «Горнет» 16-го оперативного з'єднання були єдиними авіаносцями США в Тихому океані: авіаносець «Лексінгтон» затонув, авіаносець «Йорктаун» був серйозно пошкоджений у битві в Кораловому морі місяцем раніше (японці вважали, що він теж затонув). Також японці знали, що авіаносець «Саратога» перебуває на ремонті на Західному узбережжі США. Тому японці вважали, що вони зустрінуть не більше, ніж два американські швидкі авіаносці.
Важливішою, проте, була віра Ямамото в те, що американців деморалізували їхні часті поразки протягом попередніх шести місяців. Ямамото відчував, що потрібен обманний маневр, аби заманити американський флот у пастку. Тому він розташував свої сили (особливо лінійні кораблі) таким чином, щоб американцям важко було виявити їхню кількість перед початком битви. Проте це означало, що японські військові судна не могли підтримувати одне одного, а будь-які вигоди від цієї тактики були нейтралізовані фактом, що Сполучені Штати декодували японські морські шифри і довідались про наміри японців.
Критичним було те, що головне угруповання лінійних кораблів і крейсерів було на віддалі кількох сотень миль від ударної групи авіаносців віце-адмірала Тюїті Наґумо. Крім того, лінійні кораблі супроводжувалися крейсерами, що мали розвідувальні літаки, які були б корисними для Наґумо.
Вторгнення на Алеутські острови Вторгнення японських сил на Алеутські острови 3 червня 1942 р. не дозволило використати у битві за Мідвей ще два японські авіаносці.
Японські сили
Перший флот Головна група Перший дивізіон лінійних кораблів Лінійні кораблі «Ямато», «Муцу», «Нагато» Авіаносна група Авіаносець «Хошо», есмінець «Юказе» Спеціальна група Транспорти гідролітаків «Тійода», «Ніссін» Охоронна група Легкий крейсер «Сендай», 8 есмінців Постачальна група 2 танкери Перша авіаносна ударна група — віце-адмірала Тюїті Наґумо Перший авіаносний дивізіон Авіаносці «Акаґі», «Каґа» Другий авіаносний дивізіон — контр-адмірал Тамон Ямагуті Авіаносці «Хірю», «Сорю» Група підтримки Восьмий дивізіон крейсерів Важкі крейсери «Тоне», «Тікума» Третій дивізіон лінійних кораблів (друга секція) Лінійні кораблі «Харуна», «Кірішіма» Охоронна група Легкий крейсер «Нагара», 7 есмінців Перша постачальна група Есмінець «Акігумо», 5 танкерів
Другий флот Головна група віце-адмірала Кондо Третій дивізіон лінійних кораблів Лінійні кораблі «Конго», «Хієі» Четвертий дивізіон крейсерів Важкі крейсери «Атаго», «Текай» П'ятий дивізіон крейсерів Важкі крейсери «Мійоко», «Хагуро» Охоронна група Легкий крейсер «Юра», 7 есмінців Авіаносна група Легкий авіаносець «Дзуйхо», есмінець «Мікозукі» Постачальна група 2 танкери, 1 ремонтне судно Група окупації Мідвея 12 транспортів, 3 патрульні човни, 1 танкер Ескортна група Легкий крейсер «Джінтсу», 10 есмінців Гідроавіаносна група Транспорти гідролітаків «Тітосе», «Камікава Мару», 1 есмінець і патрульний човен Група підтримки Мідвея Сьомий дивізіон крейсерів Важкі крейсери «Кумано», «Сузуя», «Могамі», «Мікума» Восьмий дивізіон есмінців 2 есмінці 1 танкер Тральна група 4 тральщики, 3 протичовнові кораблі, 1 постачальне судно, 2 транспорти Передова (підводна) група (Шостий флот) Дев'ятнадцятий, тринадцятий і тридцятий підводні дивізіони 10 підводних човнів
Сили США
Ударне авіаносне з'єднання 17-те оперативне з'єднання віце-адмірала Френка Джека Флетчера Оперативна група 17.5 (авіаносна група) Авіаносець «Йорктаун» Оперативна група 17.2 (крейсерська група) Важкі крейсери «Асторія», «Портленд» Оперативна група 17.4 (ескортна група) 6 есмінців 16-те оперативне з'єднання віце-адмірала Реймонда Спрюенса Оперативна група 16.5 (авіаносна група) Авіаносці «Ентерпрайз» і «Горнет» Оперативна група 17.2 (крейсерська група) Важкі крейсери «Міннеаполіс», «Нью-Орлеан», «Нортгемптон», «Пенсакола», «Вінсеннес», легкий крейсер «Атланта» Оперативна група 16.4 (ескортна група) 8 есмінців Танкерна група 4 танкери Підводні човни — віце-адмірал Роберт Інгліш Оперативна група 7.1 12 підводних човнів Оперативна група 7.2 3 підводних човни Оперативна група 7.3 4 підводних човни
Гарнізон Мідвею Авіагрупа 22-га авіагрупа морської піхоти Підрозділи ВМФ Літаючі човни і торпедоносці Підрозділи ВПС Армії США Бомбардувальники B-26 і B-17 Сили оборони 6-й батальйон морської піхоти Роти «C» і «D» 2-го рейдерського батальйону морської піхоти 1-й ескадрон торпедних катерів 8 торпедних катерів 4 патрульні катери, 2 судна підтримки, есмінець, танкер, тральщик
Перед битвою
Сили США
Головнокомандувач ВМС США у Тихому океані Честер Німіц мав у розпорядженні 16-те оперативне з'єднання віце-адмірала Вільям Голсі з двома авіаносцями. Німіц наказав 17-му оперативному з'єднанню віце-адмірала Френка Флетчера повернутися з південного заходу Тихого океану до Перл-Гарбора. Авіаносець «Йорктаун» був серйозно пошкоджений і мав потребу в кількамісячному капітальному ремонту. Проте його оперативно відремонтували за 72 години й ремонтні роботи продовжувалися, коли авіаносець вийшов у море. Авіаносець «Саратога» був на ремонті у П'юджет Саунд (біля Сієтла) і мав отримувати екіпажі, запаси й очікувати ескорт у Сан-Дієго. «Саратога» не встигав до битви. Віце-адмірал Вільям Голсі захворів, тому віце-адмірал Реймонд Спрюенс прийняв під командування 16-те оперативне з'єднання.
Сили Японії
Після битви у Кораловому морі авіаносець «Дзуйкаку» був у порту Куре (біля Хіросіми), чекаючи авіагрупу, що мала замінити її знищені літаки. Сильно пошкоджений «Сьокаку» був у ремонті після отримання трьох бомбових влучань. Попри можливість використання авіагрупи з «Сьокаку» на «Дзуйкаку», цього не було зроблено. Тому замість п'ятьох непошкоджених важких авіаносців, адмірал Наґумо мав тільки чотири.
Японські субмарини запізнилися з організацією лінії пікету. Тому авіаносці ВМС США прийшли до пункту збору (на північний схід від Мідвею) непоміченими. Спроба японців використовувати 4-моторні гідролітаки для розвідувальних цілей була зірвана. Пункт заправки літаків — зазвичай порожня бухта мілини Френч-Фрігейт — був зайнятий американськими військовими кораблями (оскільки японці здійснили ідентичну операцію у березні). Через це японці не отримували інформації про пересування американських авіаносців перед битвою.
Американський і британський злам шифру Американські й британські криптоаналітики зламали японський шифр JN-25. Завдяки цьому їм стала відома дата нападу на Мідвей — 4 або 5 червня. Також став відомим склад японського флоту.
Завдяки цьому американці перед битвою добре знали японські плани. Німіц був обізнаний, наприклад, що значно переважаючий японський флот ділиться на не менше, ніж на чотири оперативні з'єднання, а ескорт для головної ударної групи авіаносців обмежений кількома швидкими кораблями. Тому американці знали, що протиповітряний захист авіаносців буде обмеженим. Знаючи сили японців, Німіц вважав, що його три авіаносці плюс літаки Мідвею мали приблизно рівні сили проти чотирьох авіаносців Ямамото. Японці, проте, залишалися майже повністю необізнаними щодо сил і намірів супротивника навіть після початку битви.
Хід битви
Початкові повітряні удари
Першого удару завдали американці. 3 червня дев'ять важких бомбардувальників B-17 стартували з бази Мідвей і здійснили посилене бомбардування транспортних суден Імператорського флоту. Як виявилося пізніше, жодна з бомб у ціль не влучила. Віце-адмірал Тюїті Наґумо почав свою першу хвилю нападу 108 літаками о 4:30 4 червня. У той же час він запустив сім розвідувальних літаків і бойовий патруль винищувачів. О 4:45 літаки вишикувалися й лягли на заданий курс — 36 торпедоносців «Nakajima B5N Кейт» з авіаносців «Хірю» і «Сорю», 36 пікіруючих бомбардувальників «Вел» з авіаносців «Акагі» і «Кага» і 36 винищувачів «Зеро», по 9 з кожного авіаносця. Винищувачами прикриття командував Суганамі Мінору.
О 6:20 японська авіація (108 машин) завдала бомбового удару й серйозно пошкодила споруди бази на Мідвеї. Пілоти-винищувачі морської піхоти на «Грумман F4F Вайлдкет», які вже виводили з експлуатації (під командуванням майора Паркса), і застарілих «Брюстер F2A» (капітана Армстейда) зустріли японські літаки й зазнали катастрофічних втрат. Вони змогли знищити декілька бомбардувальників і щонайменше три «Зеро», але більшість американських машин було збито винищувачами Мінору. На базу Мідвей повернулося 10 літаків із 25, причому 4 розбилися при посадці. 221-а авіагрупа була знищена. Однак американський протиповітряний вогонь був точний та інтенсивний і пошкодив кілька японських літаків. Японці усвідомили, що острівна ударна авіація вже злетіла для завдання протикорабельного удару. Лейтенант Томонага доповів, що американські бомбардувальники встигли залишити базу до нальоту і наземна оборона не подавлена, тому перед висадкою десанту потрібен ще один удар з повітря.
Атака Фейберлінга й Коллінза Бомбардувальники з Мідвею справді встигли злетіти й завдати удару японським авіаносцям.