Хетська література (хеттська, несійська) — література індоєвропейського народу хетів, що населяв Анатолію (Малу Азію) з кінця III тисячоліття до 6 століття до н. е. Іноді до хетської літератури зараховують не лише твори хетською мовою, а й мовами інших народів, які населяли хетську державу (хатською, хуритською, лувійською, палайською тощо), і якими користувалися хетські писарі. Нижче під хетською літературою матимуться на увазі тексти, написані хетською мовою. Літературні твори охоплювали період 1600-1180-ті до н. е. і зникли разом із хетською державністю, яка остаточно впала під натиском народів моря. Після цього література регіону писалася переважно лувійською мовою.

Хетська література є найдавнішою зафіксованою на письмі літературою індоєвропейської родини мов, до якої належать і слов'янські мови. Тобто це найближчий родич української літератури з-поміж літератур стародавнього світу. Один із головних персонажів міфологічної хетської літератури — бог грози Пірва (Піруе), прямо споріднений із Перуном.

У хетській літературі зафіксовано багато спільних індоєвропейських рис у міфологічних образах, обрядовій поезії і навіть поетичній метриці. Усі ці риси згодом стали поширеними у всіх європейських літературах, включно з давньоукраїнською.

Мова

Хетська мова (самоназва — несійська, за містом Неса) належить до анатолійської групи індоєвропейської родини мов. Є найдавнішою зафіксованою на письмі індоєвропейською мовоюЯзыки мира: Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии / РАН. Институт языкознания. Ред. колл.: Ю. Б. Коряков, А. А. Кибрик. ― М.: Academia, 2013. — С. 26.. З-поміж анатолійських індоєвропейських мов хетська є найдавнішою, пізніше виокремилася лідійська мова, потім палайська, і на останньому етапі лувійська, лікійська, мілійська, карійська, сидетська та пісідійська. Хетська мова отримала статус державної у Хетській державі у 17 столітті до н. е. і звідтоді мала письмові фіксації. У 11 столітті після падіння Хетської держави тексти хетською більше не з'являються. Імовірно, ще за кілька століть до цього у живому мовленні хетська була витіснена лувійською.

Серед анатолійських мов хетська має найбільший корпус текстів, що збереглися, і саме тому є найкраще вивченою. Переважна більшість текстів інтерпретуються однозначно.

Хетська писемність існувала у вигляді складового клинопису, близького до староассирійського та старовавилонського. Клинопис викладався у спеціальних писарських школах, а наприкінці історії держави там же викладалася і сама хетська мова, яка вже зникала (або зникла) із живого мовлення.

Історично мову поділяють на давньохетську, яка поступово еволюціонувала у середньохетську, а також новохетську, яка зазнала значних іншомовних впливів (хуритського, лувійського тощо).

Корпус текстів

Основний масив пам'яток було знайдено у царському архіві у Хаттусі (сучасний Богазкей) розкопки якого почалися у 1906 році і тривають донині. Тут збереглося 30-35 тисяч фрагментів, що представляють 3000-3500 глиняних таблиць різних жанрів. Понад тисячу фрагментів таблиць переважно культового змісту знайдено у місті Сапінува (сучасний Ортакей), однак більшість із них не опубліковано. У місті Табікка (сучасний Машат-Хеюк) виявлено понад сотню документів, але це переважно ділове листування. У Сариссі (сучасний Кушакли) знайдено кілька десятків таблиць культового змісту та кілька листів. Окремі тексти було знайдено в Угариті, Емарі (північна Сирія), Амарні (Єгипет), Алаласі (південна Туреччина), Тарсі (Кілікія) та у столиці каситів Дур-Курігальзу (південна Месопотамія)Языки мира: Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии, с. 27.Beckman, Gary. Hittite Literature // From an Antique Land: An Introduction To Ancient Near Eastern Literature / Edited by Carl S. Ehrlich. — Lanham: Rowman & Littlefield Publishers, Inc., 2009. — P. 220..

Для хетів була характерна асиміляція різноманітних культур: хатів, хуритів, палайців тощо. Відповідно, велика частина хетської літератури є перекладною. Саме у хетських архівах збереглися тексти на інших давніх мовах Анатолії, часто двомовні, що полегшило їхнє розшифрування.

Хоча основний масив текстів Хаттуси написаний хетською, однак там присутні таблички ще сімома іншими мовами. Західний діалект аккадської (семітська група мов) використовувався для міжнародного листування і договорів, а також для деяких престижних актів всередині самого царства (наприклад, для дарування землі та царських указів). Хатська мова була мовою корінного населення регіону, коли його підкорили хети. Оскільки хети вважали, що вигідніше приймати чужих богів, а не боротися з ними, то включили хатський пантеон до власного культу, і всі ритуали хатським богам виконували хатською мовою. Завдяки цьому збереглися хетські записи хатських текстів, включно з білінгвами (сама хатська, імовірно, власної писемності не мала). З такої ж релігійної причини хети зберегли зразки текстів палайською мовою, якою говорило індоєвропейське населення північно-західної Анатолії під час Давньохетського царства (17-16 століття до н. е.). Палайська мова вимерла у 15 столітті до н. е., що робить її найдавнішою мертвою індоєвропейською мовою серед відомих. Лувійська мова була іншою анатолійською індоєвропейською мовою, якою говорили в регіоні, вона проіснувала значно довше за саму хетську мову і Хетське царство. У Новохетському царстві вона була основною розмовною мовою. Лувійська у хетських архівах збереглася у двох варіантах: клинописному та ієрогліфічному. Хуритська мова з хурито-урартської родини, що не споріднена ні з індоєвропейською, ні з афразійською (семітські та давньоєгипетська мови) родинами, теж широко представлена у хетських архівах, зокрема у записах міфів та епічних сказань. Шумерську мову теж знали в Хетському царстві і вона навіть викладалася, однак у шумерських табличках Хаттуси така кількість помилок, що хетів не можна назвати вправними учнями у цьому випадку. І, зрештою, у архіві виділяють індоарійський суперстрат (фрагменти невідомої індоєвропейської мови, не спорідненої з анатолійськими мовами), який міститься у хетському трактаті про приручення коней, що свідчить про міграцію індоарійців на територію Міттані і навіть до Хетського царства.

Більшість текстів у архіві Хаттуси були записані під час правління Хаттусілі III та його сина і наступника Тудхалії IV близько 1267-1209 років до н. е.. Утім, збереглися деякі таблички, що сягають 17 століття до н. е., а також велика частина пізніших табличок є копіями більш давніх.

Усі тексти хетських архівів були записані вищими колами суспільства для своїх потреб. На відміну від Месопотамії, не збереглося текстів, які писалися нижчими прошарками, навіть суто господарських. Такі тексти точно існували, однак імовірно записувалися не на глиняних табличках, а на матеріалі, що не зберігся. Існують згадки про два класи писарів — перші писали на глиняних табличках, а другі на дереві. Припускають, що писарі по дереву писали ієрогліфічним письмом, оскільки незрозуміло навіщо тоді розділяти ці два класи. Виглядає, що клинописне письмо було прерогативою виключно царського двору та служителів культу.

Межі літератури Аби виокремити хетську літературу з усього масиву текстів не можна застосовувати принцип «мистецтво задля мистецтва», оскільки подібні уявлення були абсолютно чужі хетам. Зазвичай до хетської літератури зараховують усі релігійні та придворні тексти, включно з дипломатичним листуванням, описами церемоній та ритуалів, придворними інструкціями і настановами, історичні аннали, а також нечисленні зразки жанрів, які стали вважатися літературою у пізніші часи. Усі ці тексти тією чи іншою мірою мають естетичну і літературну цінність, оскільки навіть адміністративні тексти писалися піднесеним стилем із багатим використанням метафор та інших тропів.

Не зараховують до хетської літератури зазвичай нормативні акти і закони, професійні посібники, листи та іншомовні тексти, які використовувалися для навчання писарів у школах.

Історичний фон

Історія стародавнього Близького Сходу у 2000—1000 до н. е.. переважно позначена суперництвом двох народів — індоєвропейців хетів, що мешкали у центрі Малої Азії, асимілювали давній народ хатів та об'єдналися у могутню Хетську державу у 18 столітті до н. е., та неіндоєвропейського і несемітського народу хуритів, що складали з 24 століття до н. е. головну частину населення північної Месопотамії та північної Сирії (найвідоміше їхнє державне утворення — Міттані). Вже у 17 столітті до н. е. просування хетів на південь призвело до їхнього зіткнення з хуритами і до впливів хуритської культури на хетів.

Історію Хетської держави поділяють на три періоди: Давньохетське царство (1700—1500 до н. е.), Середньохетське царство (1500—1430 до н. е.) та Новохетське царство або імперія (1430—1180 до н. е.)Eric H. Cline, Sarolta A. Takács. The Ancient World. Civilizations of the Near East and Southwest Asia. — Armonk: Sharpe References, 2007. — P. 45..

У 12 столітті до н. е. Хетська держава припинила існування, міста були зруйновані або занепали. Головною причиною занепаду вважаються напади народів моря, хоча є й інші теорії (економічна криза, зміна погодних умов, війни). Занепад хетської цивілізації відбувся у межах так званої «катастрофи бронзової доби». Після цього на історичну арену виходять інші анатолійські індоєвропейські народи (лувійці, лідійці), а цивілізаційний центр на близькому сході зміщується у бік Ізраїльського царства, арамейських державних утворень та Новоассирійської імперії.

Роль правителя і царського двору

Для розуміння хетських текстів слід мати на увазі роль царя у Хетській державі. Правитель у хетів вважався посередником між народом та богами, при цьому саме боги вважалися справжніми власниками країни. Цар представляв свій народ перед богами і відповідав за дії підданих. Його посада мала потрійний характер: він був головним жерцем усіх богів, командувачем військових сил, а також головним в адміністративних та суддівських питаннях. Цар міг делегувати частину своїх повноважень підлеглим, але на ньому лежала повна відповідальність за ці сфери.

Адміністративна система хетів була переважно родовою, а не бюрократичною, посади надавалися родичам чи передавалися у спадок. Увесь адміністративний апарат і царський двір називали «великою родиною»Beckman, p. 225..

Усі клинописні записи мали допомагати царю та його придворним служити богам, навіть адміністративні та дипломатичні тексти. Добробут держави напряму пов'язувався з участю богів. Історичні аннали були своєрідно формою звітування царя перед богами. Розважальна література мала підтримувати у царів гарний настрій і цим допомагати їм виконувати свої обов'язки. Особисті листи, домашні господарські документи, рахунки, заповіти і подібні тексти, які складали основну кількість текстових пам'яток шумерською та аккадською, для хеттів не були пов'язані з богами, тому для їхнього запису не використовувалося клинописне письмо. Їх імовірно писали ієрогліфічним письмом. Такі тексти практично не збереглися, бо писалися на дереві чи інших недовговічних матеріалах.

Погляди хетів на історію На думку хетів, перебіг подій людської історії визначається богами, причому переважно у відповідності до принципів правосуддя. Коли хтось із хетських правителів захоплював владу всупереч установленому порядку, він обов'язково намагався виправдатися, вказати, що така воля богів, і обґрунтувати, чому він кращий правитель з точки зору богів, ніж його суперникBeckman, p. 244—245.. З іншого боку, в літературі дуже часто зустрічаються пояснення стихійних лих та епідемій як покарання богів за узурпаторство влади чи інші неправочинні дії правителів.

Історична література хетів позначена тим, що вона більш суха й аналітична у порівнянні з цим жанром у Месопотамії та Єгипті. У текстах дуже мало описів чудес, а то й взагалі немає подібного. З іншого боку вона теж тенденційна, як і інші історичні тексти стародавнього світу.

Давньохетська література