Пльос () — місто (з 1925) в Росії, у складі Приволзького району на півночі Івановської області. Розташоване на правобережних горбах Волги (Горьківське водосховище), у гирлі річки Шохонки, на відстані 18 км від Приволзька та 71 км від Костроми. Найвища точка міста — 54 м над рівнем р. Волги.
Населення — 1893 осіб (2016 р.). Один з головних туристичних центрів області. Промислові підприємства відсутні.
Назва міста походить від («широке місце річки», «плесо»). Волга тут і справді не петляє, а тече прямо, і саме ця природна особливість сприяла заснуванню міста.
Історія Перша згадка місцевості з назвою «Пльос» належить до 1141 року: «Новгородський літопис» пише, що там спіймали посадника Якуна Мирославича, що втік від гніву новгородців у Суздаль, до двору князя Юрія Долгорукого. Точна дата заснування Пльоської фортеці невідома. Під час нашестя Батия вона була зруйнована, але місто продовжило існування. У 1408 році, коли син Дмитра Донського князь Василь І, перебуваючи у Костромі під час нападу татар на Москву, повелів звести тут укріплену митнично-сторожову заставу. Вибір місця пояснювався вигідним розташуванням: відкритий водний простір на плесі Волги уможливлював побачити противника з великої відстані.
Близько 1469 року місто відвідав Афанасій Нікітін, який згадав його в своїх дорожніх нотатках «Ходіння за три моря»Хожение за три моря Афанасия Никитина. — Л., 1986. — С. 57..
У 1778 році Пльос стає повітовим містом Костромського намісництва. З 1796 року — заштатне місто Нерехтського повіту Костромської губернії. У Пльосі були полотняні фабрики, дві солодівні, дві броварні, 10 кузень, казенний соляний склад, крамниці. Звідси возили рибу до царського столу. У 1812 році Пльос став одним з центрів формування загонів костромського народного ополчення. Промисловість в Іваново-Шуйському районі розвивалася швидкими темпами, і аж до 1871 року, до побудови залізниці «Іваново-Кінешма» Пльос був основним портом на Волзі для всього текстильного району.
Відтоді Пльос втрачає своє торгівельно-промислове значення і перетворюється на маленьке провінційне містечко, стаючи місцем відпочинку і творчості.
Населення
Освіта У місті діють: дошкільний освітній заклад (дитячий садок «Радуга»), середня школа, коледж бізнесу і туризму, дитяча школа мистецтв (музика, образотворче мистецтво), відділ спортивної школи (лижі), дитяча туристська база.
Релігія
Російська православна церква У місті збереглось кілька храмів: церква Воскресіння Христова (1817); дерев'яна Воскресенська церква (1699), перенесена в 1982 році з села Білюково Ільїнського району Івановської області; Троїцька церква (1808); Введенська церква (1828); Успінський собор (1698); церква Святої Варвари (1821); Преображенська церква; дерев'яна церква Архистратига Михаїла (1825), перенесена з села Антоново Приволзького району Івановської області
Висота найвищої дзвіниці (Варваринської) становить 35 м, висота дзвіниці Воскресенської церкви — 32,5 м, Троїцької церкви — 32 м, Успінського собору — 25 м. Кут нахилу дзвіниці Варваринської церкви — 10 градусів.
Визначні пам'ятки У 2010 місто включено в перелік історичних поселень федерального значення. Музеї і виставкові зали У 1982 році в Пльосі створений Пльоський державний історико-архітектурний і художній музей-заповідник, що об'єднує зараз три експозиції: Будинок-музей Левітана; Музей пейзажу; «Художні промисли Івановського краю» Музейно-виставковий комплекс «Присутствені місця»
У місті існують і приватні музеї: Музей давньоруської сім'ї, Музей первісного рибальства, Будинок-музей О. І. Тимофеєва. Роботи сучасних художників можна побачити у виставковій залі «Спільноти пльоських художників». У місті також існують галерея Л. Г. Ніколаєва і артстудія В. Панченка. Пам'ятники і монументи 5 червня 2010 року відбулася церемонія відкриття після реставрації пам'ятника Ісааку Левітану (скульптор Н. В. Дидикін, архітектор В. Л. Новиков), приурочена до 600-річчя Пльоса. Пам'ятник князю Василю I, засновнику другої пльоської фортеці, автор С. С. Альошин. Скульптура «Кішка», автор О. І. Ілларіонов. Прообразом скульптури стала кішка художника Віталія Панченка на кличку Муха, яка трагічно загинула, захищаючи своїх кошенят від собак. Скульптура «Дачниця». Припускається, що її прообразом стала художниця Софія Кувшинникова, супутниця Левітана.
Культура
Фестивалі З 2006 року щоліта в Пльосі проводиться щорічний російський фестиваль моди «Плёс на Волге. Льняная палитра». З 2007 року в місті щороку проводиться Міжнародний кінофестиваль «Дзеркало» імені Андрія Тарковського. З 2008 року в Пльосі проходить Левітанівський музичний фетиваль. З 2015 року в Пльосі проводиться Дачний фестиваль імені Шаляпіна. Художній керівник фестивалю — Народний артист Республіки Башкортостан Аскар Абдразаков. З 2017 року Пльос приймає програму Московського Великоднього фестивалю. З 2017 року щоліта в місті проводиться Пльоський спортивний фестиваль. З 2017 року в місті проводиться Пльоський анімаційний фестиваль. 2018 рік був оголошений «Роком Італії в Пльосі». Проект, реалізований за підтримки Посольства Італії в Москві і Міністерства культури Російської Федерації, тематично об'єднав великі події в Пльосі в 2018 році: Московський Великодній фестиваль, Дачний фестиваль імені Шаляпіна, Пльоський спортивний фестиваль, Пльоський анімаційний фестиваль.
У кінематографі У місті розташований Будинок творчості Спілки театральних діячів Російської Федерації. У Пльосі, зокрема, знімали значну частину сцен фільму «Майже смішна історія». У кадр потрапило багато кутків міста.
1938: «Мінін і Пожарський», реж. Всеволод Пудовкін. 1959: «Дівоча весна», реж. Веніамін Дорман, Генріх Оганесян. 1966: «Течуть по Росії ріки» (документальний фільм). 1972: «Великі голодранці» реж. Лев Мирський. 1976: «Два капітани», реж. Євген Карелов. 1977: «Майже смішна історія», реж. Петро Фоменко. 1984: «Жорстокий романс», реж. Ельдар Рязанов. 1993: «Провінційний бенефіс», реж. Олександр Бєлінський. 1999: «Китайскій сервизъ», реж. Віталій Москаленко. 2006: «Золоте теля», реж. Уляна Шилкіна.
Адміністрація 1 жовтня 2015 року головою Ради Пльоського міського поселення одностайно був обраний мільярдер Тімербулат Карімов. Після обрання Карімов заснував некомерційну організацію «Корпорація розвитку Пльоса», що має інвестувати в розвиток поселення. Першим проектом нової організації стало створення нового генерального плану міста, покликаного розв'язати транспортні проблеми Пльоса.
Видатні люди У Пльосі бували і працювали художники Ілля Рєпін, Федір Васильєв, Олексій Саврасов, Борис Пророков, Микола Жуков, Мануїл Аладжалов, Сергій Виноградов, Олексій Корін. Найбільш пов'язаний з Пльосом Ісаак Левітан, який написав тут багато зі своїх головних полотен («Вечір. Золотий Пльос», «Після дощу. Пльос», «Свіжий вітер. Волга» та інші).
У 1910 році в Пльос уперше приїхав Федір Шаляпін, який надалі в 1912 році викупив в околицях міста пустовщину Хмєльниці і побудував там у 1914 році дачний будинок (націоналізований у 1918 році).
У 1960 році в Пльосі побував і створив кілька живописних витворів Юрій Межиров, надалі народний художник Росії. З 1985 року в місті мешкає художник Віталій Панченко ( 1961), який організував артстудію, де розмістив колекцію власних робіт, і який очолює творчу спілку «Сообщество плёсских художников». У 1989 році в Пльосі оселився художник Лев Ніколаєв ( 1958), що створив художню галерею з власними роботами. З 2006 року в місті проживає заслужений художник Росії Олександр Тимофеєв ( 1941), який відкрив у власному будинку музей своїх робіт з кольорового скла й акварелі.
Відомі уродженці Микола Смирнов — поет і письменник, літературний редактор журналу «Новое время». Лев Борисов (1933—2011) — радянський і російський актор, народний артист Російської Федерації
Галерея
Вид на Пльос і Волгу з Соборної гори Вид на Волгу і гирло Шохонки Теплоходи біля Пльоса Вид на церкву Св. Варвари Пльос. Вид на Волгу
Примітки
Джерела (1-ше видання — 1978)
Посилання
Официальный сайт г. Плёс Сайт администрации Плёсского городского поселения Плёсский музей-заповедник Список пам'яток культурної спадщини Пльоса на Вікімандрах