Вільня́нськ (до 1924 — селище біля станції Софіївка, до 1935 — Софіївка, до 1939 — Красноармійське, до 1966 — Червоноармійське) — місто в Україні, адміністративний центр Вільнянської міської громади Запорізького району Запорізької області, до 2020 — адміністративний центр ліквідованого Вільнянського районуУніверсальний словник-енциклопедія. — 2-е вид., доп. — К.: Атлас, 2001. — 1575 с. — Із змісту: Вільнянськ. — с. 262Доля різних поколінь — Вільнянський район // Дніпровські вогні. № 48 за 26 грудня 2024, с. 3, у північній частині Запорізької областіВ. Горпинич. Словник географічних назв України: (топоніми та відтопонімні прикметники). — К.: Довіра, 2001. — 526 с. — Із змісту: Вільнянськ. — с. 79 у верхів'ях річки Вільнянки.
На території міста розташована однойменна залізнична станція на лінії Синельникове I — Запоріжжя I), за 18 км від обласного центру — міста Запоріжжя. Через місто проходить автошлях національного значення (Запоріжжя — Донецьк). , до 1935 року — селище Софіївка, до 1939 року — селище Красноармійське, до 1966 року — селище Червоноармійське, з 1966 року — місто Вільнянськ. До складу Вільнянської міської громади входить 15 сіл, які раніше підпорядковувалися Вільнянській міській, Любимівській та Новогупалівській сільським радам.
Географія
Місто Вільнянськ розташоване у північній частині Запорізької області, за 18 км обласного центру автошляхом національного значення Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т. 1: А—Ж. — К.: УРЕ, 1989. — 414 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С. 184.
Рельєф місцевості — хвиляста степова рівнина з балками та незначними ярами.
Річка Вільнянка (за 1 км)Н. Барабоха. Топонімічний словник-довідник Запорізької області: Природні топоніми / Н. М. Барабоха, О. С. Арабаджи, О. П. Барабоха. — Мелітополь, 2005. — 84 с. — Із змісту: Вільнянка [річка]. — с. 18Стрижак С. Назви річок Запоріжжя і Херсонщини. — К.: Наук. думка, 1967. — 128 с. — Із змісту: [р. Вільнянка]. — с. 11, 49, 91, 106. (з середини XX століття — вервечка ставів, які при надлишку води перетікають один в інший). Вище за течією на відстані за 1,5 км розташоване село Роздолля, нижче за течією примикає село Смородине, на протилежному березі — села Вільнянка і Новоселівка. До міста зі сходу примикає село Павлівське.
Структура міста Через місто пролягає залізнична лінія Синельникове I — Запоріжжя I, від якої з південної сторони відгалужується одноколійна електрифікована лінія у напрямку станції Запоріжжя-Ліве. Місто витягнуте вздовж залізниці із заходу на схід, більш розвинута його північна частина. Залізниця поділяє місто на північну та південну частини.
Вільнянськ має поліцентричну систему розселення і обслуговуванняКузнецова Д. С. Приміська зона як складова урбанізованої системи / Д. С. Кузнецова, О. С. Петраковська // Містобудування та територіальне планування. — 2016. — Вип. 59. — с. 250—260: старий загальноміський центр, розташований на перетині вулиць Соборна та Козацька, адміністративний центр, розташований по вулиці Бочарова, у районі багатоповерхової забудови, і підцентр, біля колишнього заводу столових виробів (Вільнянський завод імені Шевченка).
Клімат Клімат у Вільнянську вологий континентальний («Dfa» за класифікацією кліматів Кеппена). Середньорічна кількість опадів 497 мм на рік. Найменша кількість опадів спостерігається в жовтні й сягає у середньому 28 мм. Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 58 мм. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 30 мм. Середня річна температура +9,0 °C, у січні — 4,1 °C, у липні — +22,4 °C. Річна амплітуда температур становить 26,5 °C. Середня глибина промерзання ґрунту — 0,8 м, максимальна — близько 1 м. За умовами забезпеченості вологою територія міста належить до посушливої зони. Випаровування з поверхні суходолу — 480 мм, з водної поверхні — 850 мм. Влітку часто спостерігаються зливи, що сильно розмивають поверхню ґрунту. При зливах за добу випадає 82 мм опадів (статистичні дані).
Переважні напрямки вітру в теплий період — північний і північно-східний, у холодний період — північно-східний і східний. Середня швидкість вітру становить 3,8 м/с, посилюючись до 4,2 м/с на околицях міста. Максимальна швидкість вітру, до 28 м/с, спостерігається один раз на 15-20 років. Щороку, у середньому, місто вкрито туманом 45 днів на рік. Найбільше число туманів — 60 на рік
Історія
Пам'ятки найдавнішої історії Під містом Вільнянськ з боку Запоріжжя є могильник дніпро-Донецької культури маріупольського типуА. Кобинець. Сказання степового кургану: [про археол. розкопки А. Г. Плешивенко та О. В. Бодянського у Вільнянському районі] // Запорізька правда. — 1986. — 15 жовтняВ. Воловоденко. Археологи — дослідники нашого району // Дніпров. вогні. — 1995. — 23 вересня (№ 77). — С. 3Пам'ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 2: (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя, 1999. — 136 с.: іл. — Із змісту: Пам'ятки археології: [в тому числі про курган на околиці м. Вільнянська]. — С.7; Пам'ятки історії: [в тому числі у м. Вільнянську]. — С. 35–37Василенко О. Це було справжнє свято рідного дому: [170-та річниця заснування міста та 67-та річниця визволення від фашистів] // Дніпров. вогні. — 2010. 22 вересня (№ 74). — С. 1.
Загалом в межах міста розташовані два курганних могильники епохи міді та бронзи. У межах колишнього Вільнянського району — 400 курганів, які датуються від 4 тисячоліття до н. е. до середини 2 тисячоліття н. е. Найвищий курган Вільнянщини має висоту 8 м — це курган поблизу с. ПершозванівкаСтародавні кургани — частина світової цивілізації \ Дніпровські вогні. 20 квітня 2023. — с. 2.
Історичні відомості Тривалий час вважалося, що Софіївка була заснована як поміщицьке село у 1840 роціА. Лохматова. Катеринославське земство / ЗДУ; Ін-т укр. археографії та джерелознавства, Запоріз. від-ня; Запоріз. наук. т-во ім. Я. П. Новицького. — Запоріжжя: Тандем — У, 1999. — 198 с. — Із змісту: [Софіївське сільськогосподарське товариство]. — с. 76. Наразі це твердження викликає певні сумніви. Так, на думку краєзнавця-дослідника Ю. Князькова сучасний Вільнянськ утворився від селища Софіївка, яке виникло при однойменній залізничні станції у 1873 році. Саме це селище при станції Софіївка впродовж 1924—1935 років і вважалося районним центромЮ. Чиженок. Історія рідного краю: [Вільнянський район, 1920-ті роки] / Ю. Чиженок, С. Жук // Дніпровські вогні. — 1992. — 17 жовтня. Стосовно поміщицького села Софіївки, то воно виникло не у 1840 році, а близько 1810—1816 років і нині це західна частина села Новоселівки, за межею сучасного міста Вільнянська.
Софіївка згадується в офіційних документах наприкінці 1850-х років як село Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Станом на 1859 рік налічувалось 30 дворів та 177 мешканців21 вересня — день міста Вільнянська // Дніпровські вогні, 17 вересня 2022, с. 1.
Розбудові селища сприяло відкриття руху поїздів залізничною лінією Лозова — Синельникове I — Запоріжжя I у 1870-х роках, а також будівництво на станції Софіївка блокгаузівЮ. Чиженок. З історії заселення і освоєння земель Олександрівського повіту Катеринославської губернії (з другої половини XVIII століття до 1981 року). — Запоріжжя: ЛІПС, 2003. — с. 175.
Німецький колоніст Г. Классен (очевидно голландець за походженням) а потім його зять Генріх Нейфельд (Нойфельд)Немцы Приазовья. История и судьбы. — Симферополь: Доля, 2004. — 279 с. — Из содерж.: Воловоденко В. Німецькі колоністи: життя і побут. — с. 67–72; Дніпровські вогні. — 1996. — 25 трав. — с. 2–3 в останній чверті XIX ст. заснували і розвивали в Софіївці чавуноливарний механічний завод із виробництва сільськогосподарських машин: молотарок (молотилок) на кінській тязі, бункерів, плугів, жаток тощо.
У 1891 році завод Классена перейшов у повну власність Генріха Нейфельда, що стало новою віхою в історії як заводу, так і самої Софіївки. Саме на той час на заводі Классена-Нейфельда створюються нові цехи, а продукція заводу мала попит не лише на внутрішньому ринку Російської імперії, але й на зовнішньому світовому ринку. Завод Классена-Нейфельда неодноразово виборював нагороди на міжнародних конкурсах та виставках.
Зростання обсягів виробництва заводу значно сприяло й економічному розвиткові самої Софіївки. Завдяки промисловому підйому на початку XX ст. помітно збільшилася кількість мешканців Софіївки, частина яких працювала на заводі Классена-Нейфельда, що був вже досить великим підприємством із річним об'ємом виробництва у 300—315 тис. крб і по суті виконував роль містотвірного підприємства.
На межі XIX—XX століть певні зрушення відбулися в освітній, культурній та духовній сферах життя мешканців селища. У Софіївці діяли церковнопарафіяльна школа, «школа грамоти» при заводі Классена-Нельфельда.
У 1894 році на станції Софіївка було засноване дворічне фабрично-залізничне початкове училище. В ньому готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів за професіями колійного обхідника, ремонтника, помічника машиніста локомотива. Значна частина випускників цього закладу працювала в Олександрійських майстернях.
1902 року в Софіївці було споруджено Свято-Володимирський собор. За часів радянської влади (1930—1932) собор був закритий, культовий інвентар вивезено, а розписи забілено. Лише 1993 року силами громадськості міста при сприянні місцевої влади собор був повністю реставрований і переданий церковній громадіВ. Воловоденко. Щоб сяяв наш храм усією красою: [про сьогодення собору розповідає його настоятель отець Вячеслав] // Дніпровські вогні. — 2010. — 13 жовтня (№ 80). — С. 2.Е. Веретюк. Гордости Вольнянска — 100 лет // Индустриальное Запорожье (Панорама). — 2002. — 1 августа. — с. 2.
З початком Першої світової війни та загальної мобілізації у Софіївці суттєвого занепаду соціально-економічного життя не сталося. Цьому сприяло швидке переорієнтування Нейфельдового заводу — у цей час він для потреб військової армії випускав суто військову продукцію. У липні 1916 року завод Нейфельда одержав замовлення на виготовлення 10 тис. гранат.
Після повалення автократії в Софіївці значно активізувалося громадсько-політичне життя. Навесні 1917 року тут почали діяти органи Української Центральної Ради. Серйозну конкуренцію їм становили більшовики та анархісти Нестора МахнаФ. Турченко. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець XIX ст. — 1921 р.): іст. нариси / Турченко Ф. Г., Турченко Г. Ф. — К.: Генеза, 2003. — 304 с. — Із змісту: [боротьба з махновщиною в районі станції Софіївка]. — с. 230.Ф. Левензон. Проти Махна на Денікінському фронті: [в тому числі згадуються події в районі Софіївки] // Літопис революції. — 1929. — № 4. — с. 264—281. Вплив останнього значно посилився у часи гетьмана Павла Скоропадського.
У 1919 році за Софіївку точилися жорстокі бої між армією УНР та махновцями.
8 січня 1920 року Софіївка знову була окупована загонами Червоної армії. Проте невдовзі на зміну денікінцям Софіївку захопили врангелівці, яких вдалося вибити лише наприкінці жовтня 1920 року. Четверта спроба встановлення радянської влади цього разу виявилася на той час вже остаточною (до 1991 року).
Взимку 1924—1925 років Софіївка стала адміністративним центром Софіївського району. Почесним членом Софіївської ради було обрано одного з керівників радянської України — Власа Чубаря.