Контактний механізм передачі інфекції (в англомовних джерелах його називають прямою передачею ) — медичний термін, який використовують в епідеміології та вченні про інфекційні хвороби, один з видів механізму передачі інфекції, коли збудники, які знаходяться на шкірі хворої людини чи тварини або в структурах її, потрапляють у сприйнятливий організм через різного ступеня пошкодження шкіри або слизових оболонок.
Хвороби, що передаються контактним механізмом передачі Включають: бактеріальні інфекції (лептоспіроз, содоку, стрептобацильоз, гонорея, сифіліс тощо); вірусні (зокрема, простий герпес); грибкові (урогенітальний кандидоз, дерматомікози тощо); протозойні (трихомоніаз тощо); паразитарні (короста, деякі гельмінтози тощо); Таке різноманіття хвороб пояснюється тим, що їх збудники обрали для свого життя і розмноження поверхні тіла людини, яка має велику протяжність. Поверхня тіло покрита шкірою і її придатками (волосся, нігті), а також зовнішніми слизовими оболонками (очі, статеві органи, частково рот), де також може поселятися збудники цих захворювань. Крім того, до цієї групи належать випадки, коли мікроорганізми використовують для свого мешкання і розмноження глибоко розташовані тканини.
Шляхи передачі Збудники інфекційних хвороб, що паразитують на шкірних покривах і слизових оболонках, передаються контактним прямим (тільки в цій групі хвороб є передача без участі довкілля) або непрямим шляхом: прямим шляхом (статевим) від людини до людини передаються збудники венеричних хвороб — гонореї, сифілісу, тощо; патогени з групи захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), ВІЛ-інфекції тощо. Такі збудники, як правило, нестійкі у довкіллі. непрямим шляхом (через абіотичні об'єкти, предмети і речі хворого) відбувається передача збудників трахоми, корости, прокази тощо. До цієї ж групи відносять захворювання, головним чином ранові інфекції (правець, сказ, сибірка тощо), збудники яких проникають через пошкоджені шкірні покриви, але патологічний процес локалізується в глибині тканин. Такі збудники є в більшості стійкими у довкіллі.
Фактори передачі Факторами передачі збудників більшості інфекційних хвороб з контактним механізмом передачі слугують часто одяг, рушники, постільна білизна, перев'язувальний матеріал тощо. На цих предметах збудники здатні тривалий час зберігатися, лише володіючи певною стійкістю в довкіллі. Лише збудники, що передаються прямим статевим шляхом, без участі довкілля, мають вкрай низьку стійкість.
Певною мірою своєрідними є ранові інфекції, так як обов'язковою умовою передачі їх є утворення будь-якої рани. Усі інші збудники, що передаються непрямо, потребують для свого укорінення в сприйнятливий організм дрібні, іноді навіть, візуально негативні ушкодження. Разом з тим деякі паразитарні збудники — коростяний кліщ, деякі гельмінти з перкутанним впровадженням (стронгіліди, анкілостоми) здатні активно проникати у непошкоджені тканини.
При багатьох хворобах із контактним механізмом передачі переважає хронічний перебіг. Їхні збудники здатні тривалий час персистувати на шкірі, слизових оболонках, у крові.
Джерела Б. М. Дикий, Т. О. Нікіфорова Епідеміологія (навчальний посібник для підготовки до практичних занять). — Івано-Франківськ: Видавництво Івано-Франківського державного медичного університету, 2006. — 196 с. ISBN 966-8288-29-7 Гоц Ю. Д., Колеснікова І. П., Мохорт Г. А. Епідеміологія. К.: Асканія. — 2007. — 353 с. Загальна епідеміологія (навч. посіб. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації / Н. О. Виноград, З. П. Василишин, Л. П. Козак, Т. А. Романенко. — К. : Медицина, 2010. — 176 с. ISBN 978-617-505-046-0 Скакун М. П. Основи клінічної епідеміології та доказової медицини Навч. пос. Укрмедкнига Тернопіль. 2008—372 с. ISBN 978-966-673-103-9 М. А. Андрейчин, В. С. Копча — Епідеміологія. Навчальний посібник. — Укрмедкнига, Тернопіль. — 2000. — 382 с. ISBN 966-7364-64-X К. А. Денисов, А. Д. Усенко, Л. И. Слюсарь, В. В. Ванханен, Е. И. Беседина, В. Д. Ванханен, В. А. Мельник МЕХАНИЗМЫ ПЕРЕДАЧИ ВОЗБУДИТЕЛЕЙ И ЕСТЕСТВЕННО-НАУЧНАЯ КЛАССИФИКАЦИЯ ИНФЕКЦИОННЫХ БОЛЕЗНЕЙ. Вестник гигиены и эпидемиологии. — Том 4, № 2, 2000. — стр. 219—223.
Література Черкасский Б. Л. Глобальная эпидемиология. М. Практическая медицина. — 2008. — 447 с.