Мико́ла Кузьми́ч Кручи́нкін (, Санкт-Петербург — , Москва) — один із керівників прикордонних і внутрішніх військ НКВС. Начальник Управління прикордонних і внутрішніх військ НКВС Української РСР у 1938 році, комдив (1935).

Життєпис Народився у російській родині службовця Акцизного відомства — вихідця із селян села Любаскова, який працював на казенному винному складі. З 1907 році навчався в реальному училищі міста Гжатськ, яке закінчив у 1914 році. У серпні 1914 році вступив до Томський технологічний інститут, який закінчив у травні 1916 року.

У червні 1916 року вступив охотником (добровольцем) на військову службу. З серпня 1916 року — рядовий 2-го навчального батальйону російської армії у Царицині. У вересні 1916 року відряджений на навчання до 3-ї Петергофської школи прапорщиків. У грудні 1916 року випущений прапорщиком у 44-й запасний піхотний полк, в якому прослужив до травня 1917 року. Отримав чин підпоручника. Потім у складі 223-го піхотного полку воював на Південно-Західному фронті: з 7 по 20 липня 1917 року — командир роти, начальник саперної команди полку. У січні 1918 року був демобілізований «через розформування старої армії».

З лютого 1918 року — у Червоній армії. Почав службу діловодом 32-го евакопункту і Гжатського повітового військкомату і перебував на цій посаді до серпня 1918 року. Потім служив у 23-му стрілецькому полку 3-ї стрілецької дивізії, спочатку в резерві Південного фронту, а з липня 1919 року брав участь у бойових діях проти денікінців: з 10 листопада 1918 року — командир батальйону у складі полку, з 1 квітня 1919 року тимчасово виконував обов'язки командира полку, з 8 червня 1919 року — помічник командира полку.

У вересні 1919 року прийнятий в члени РКП(б) і зарахований слухачем Академії Генерального штабу РСЧА, а 17 жовтня 1919 року відбув на навчання. У травні 1920 року закінчив академію, після чого відбув у свій 23-й полк, де два з половиною місяці виконував обов'язки командира полку. З 20 вересня 1920 року — начальник штабу 178-ї стрілецької бригади, потім командир 180-ї стрілецької бригади 60-ї стрілецької дивізії. З 9 січня 1921 року — на навчанні у Військовій академії РСЧА.

У травні 1921 року перейшов на службу до військ ВЧК. Служив без відриву від навчання. У 1921 році: з 26 травня — помічник начальника стройового відділення Управління військ ВЧК, з 10 червня — начальник організаційного відділення Управління військ ВЧК, з 1 листопада 1921 по вересень 1922 року — знову помічник начальника стройового відділення Управління військ ВЧК. 25 вересня 1922 року закінчив Військову академію РСЧА, після чого проходив стажування на посаді заступника начальника штабу військ ДПУ. У жовтні 1922 «за відрив від партійної роботи» був виключений з РКП(б).

З 1923 року — одночасно помічник начальника відділу прикордонної охорони ОДПУ СРСР та помічник інспектора військ ОДПУ. З серпня 1926 року — помічник (а з 31 липня 1931 року — заступник) начальника Головного управління прикордонних військ і військ ОДПУ СРСР. У липні 1929 року знову був прийнятий у члени ВКП(б). З 1 березня 1930 року по 1932 рік поєднував роботу із посадою начальника мобілізаційного відділу ОДПУ СРСР.

З 10 липня 1934 року — заступник начальника Головного управління прикордонної і внутрішньої охорони (ГУПВО) НКВС СРСР Михайла Фріновського. 17 грудня 1935 року йому було присвоєно звання комдива.

15 квітня 1937 — 29 січня 1938 року — начальник Головного управління прикордонних і внутрішніх військ (ГУПВВ) НКВС СРСР. Одночасно з 27 серпня 1937 року був заступником голови Центральної ради «Динамо».

29 січня 1938 року відсторонений від посади начальника ГУПВВ НКВС СРСР і призначений начальником Управління прикордонних і внутрішніх військ НКВС УРСР, але 29 березня 1938 року він був знятий і з цієї посади і зарахований у резерв відділу кадрів НКВС СРСР.

14 квітня 1938 рокуЖертвы политического террора в СССР на сайте общества «Мемориал» заарештований, а 20 квітня звільнений із НКВС. Під час слідства визнав себе винним в участі у військово-фашистській змові в РСЧА. У судовому засіданні ВКВС 19 серпня 1938 року також визнав себе винним і був засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у той же день. Реабілітований 9 травня 1956 року.

Награды два ордени Червоного Прапора (17.02.1920, 17.11.1934) орден Трудового Червоного Прапора Туркменської РСР (11.06.1928) орден Червоної Зірки (14.02.1936) знак «Почесний працівник ВЧК—ГПУ (V)» (1929) знак «Почесний працівник ВЧК—ГПУ (XV)» (20.12.1932)

Примітки

Джерела Кручинкин Н. К.