Психоделічна психотерапія (або психоделічна терапія, психоделічно асистована терапія (ПАТ), психоделічна медицина) — психотерапевтичні практики з використанням психоделіків, особливо серотонінергічних, таких як МДМА, LSD, DMT, псилоцибін. Дані ретельно розроблених та контрольовано проведених досліджень свідчать про ефективність застосування цих сполук при депресії, тривозі, посттравматичному стресовому розладі (ПТСР) та залежностях, не викликаючи при цьому фізичної залежності та абстиненції, а частота таких серйозних побічних реакцій, як психотичні епізоди, вкрай низька або взагалі відсутня.
У сучасній психоделічній терапії препарат вводять за один сеанс (або іноді до трьох сеансів) у терапевтичному контексті. Терапевтична команда готує пацієнтів до досвіду заздалегідь і допомагає їм інтегрувати ідеї з психоделічного досвіду після цього. Сет і сетінг, музика, маски на очі і зосередженість на психоделічному досвіді разом з підтримкою терапевтичної команди є важливими модуляторами психоделічної психотерапії.
Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів США (FDA) надало статус «проривної терапії» псилоцибіну для лікування резистентної депресії і великого депресивного розладу у 2019 році, і також статус «проривної терапії» МДМА для лікування посттравматичного стресового розладу (ПТСР) у 2017 році. Статус «проривної терапії» пришвидшує дослідження ліків, якщо попередні клінічні дані показують, що вони можуть бути значно ефективнішими, ніж терапії, які вже доступні.
Існує актуальна потреба легалізації психоделічної психотерапії в Україні. У 2023 році, наприклад, MDMA і псилоцибін були легалізовані в Австралії для лікування ПТСР і важкої депресії відповідно.
Історія
Рання історія Психоделічні речовини використовувалися тисячоліттями в різних культурних і духовних контекстах, часто з терапевтичними намірами.
Америка Пейот: культури корінних американців використовували пейот, маленький безколючний кактус, що містить психоделічну сполуку мескалін, для духовних і лікувальних ритуалів протягом тисячоліть. Церква корінних американців, заснована в XIX столітті, інтегрувала використання пейота в свою практику, яка продовжується досі. Археологічні докази використання пейоту датуються більш ніж 5000 роками.
Кактус Сан-Педро: кактус Echinopsis pachanoi, який містить мескалін, як і пейот, використовувався для лікування та релігійних ритуалів у культурах Анд протягом тисяч років. Його використання з'явилося ще до інків і продовжується в деяких сільських районах сьогодні.
Майя пили бальче (суміш меду та екстракту Lonchocarpus violaceus) на групових церемоніях, щоб досягти сп'яніння. Ритуальні клізми та інші психоактивні речовини також використовувалися для викликання станів трансу. Ольмеки, сапотеки, майя та ацтеки використовували пейот, псилоцибінові гриби та насіння ололіухкі (Turbina corymbosa), які містять мескалін, псилоцибін та амід лізергінової кислоти відповідно. Шкіра жаби Bufo spp містить буфотоксини з галюциногенними властивостями, і використовувалася з періоду Ольмеків. Дурман (Datura stramonium), дикий тютюн (Nicotiana rustica), латаття (Nymphaea ampla) і Salvia divinorum використовувалися для їх психоактивного впливу. Також в мезоамериканських культурах вживалось насіння іпомеї, що містить психоделічну сполуку LSA (ергін), що використовували для ворожіння та релігійних ритуалів. Насіння було відоме як «tlitliltzin» мовою науатль, мовою ацтеків.
Псилоцибінові гриби: ці «чарівні гриби» використовувалися в релігійних і духовних ритуалах протягом століть, особливо в Центральній і Південній Америці. Примітно, що їх використовували корінні жителі мазатеків з Оахаки, Мексика, у ритуалах зцілення та ворожіння. Іспанська католицька церква придушила їх використання після завоювання Америки, але ця практика збереглася в деяких корінних культурах. Грибні камені, датовані 3000 роком до нашої ери, були знайдені в ритуальних контекстах у Мезоамериці.
Аяваска: культури корінних народів басейну Амазонки століттями використовували аяуаску, напій, що містить потужний психоделік ДМТ, у релігійних і лікувальних церемоніях. Шамани або знахарі зазвичай готують і вживають напій, проводячи учасників через інтенсивний, змінюючий свідомість досвід, який він може викликати.
Африка Ібога: у Центральній Африці, зокрема в Габоні, кора кореня рослини Tabernanthe iboga, яка містить психоделічну сполуку ібогаїн, використовується в духовних церемоніях ініціації та обрядах переходу в культуру бвіті. Сучасні дослідження ібогаїну направленні на його використання в лікуванні від залежностей.
Блакитний лотос: квітка Nymphaea caerulea використовувалася в давньоєгипетській цивілізації. Хоча він і не є психоделіком, вважається, що він має помірні психоактивні властивості та зображений на багатьох ієрогліфах. Деякі теорії також припускають, що єгиптяни, можливо, використовували дерева акації, які містять ДМТ, хоча це є припущенням і не є широко визнаним вченими.
Європа Мухомор червоний: використання Amanita muscaria бере початок з доісторичних часів у Північній Європі та Сибіру. Про його використання також припускають у стародавніх ведичних і скандинавських релігіях, хоча ці теорії є більш суперечливими.
Елевсінські містерії були таємними релігійними обрядами, що проводилися щорічно в стародавній Греції в Елефсіні. Як повідомляється, учасники відчували глибокі та трансформаційні бачення. Деякі теорії припускають, що ці бачення могли бути викликані психоактивним напоєм, відомим як «кікеон». Точний склад кікеону невідомий, але деякі припускають, що він міг містити ріжок, грибок, який росте на житі та містить хімічні речовини, подібні до ЛСД.
XX століття Сучасна історія психоделічної терапії почалася в середині XX століття з відкриття діетиламіду лізергінової кислоти (ЛСД) Альбертом Хофманом у 1938 році. Потенційне терапевтичне використання ЛСД досліджувалося в 1950 і 1960-х роках, коли було опубліковано понад 1000 наукових статей на цю тему та залучено кілька тисяч пацієнтів, які отримували лікування цією речовиною в клінічному контексті.
Протягом цього періоду психоделіки досліджувалися для цілого ряду терапевтичних застосувань, включаючи лікування алкоголізму, тривоги, депресії та екзистенціального дистресу у невиліковно хворих пацієнтів. Серед відомих дослідників були Гемфрі Осмонд, який ввів термін «психоделічний», і Станіслав Ґроф, який розробив концепцію психотерапії ЛСД.
Дослідження психоделічних речовин спонсорувалися урядами США, держав Західної Європи, а також СРСР. Стимулювали дослідження гіпотези про те, що галюциногени допомагають позбутися від шкідливих звичок, та від дистресу хворих у термінальній стадії. Експерименти давали добрі результати, приносячи учасникам відчуття душевного підйому, що надовго зберігалося.
У 1961 році при тестуванні на пацієнтах, що помирали від ракуУ 1961 році Гроф очолив проект з вивчення впливу психоделічної психотерапії на людей, що помирають від раку та відчували напади відчаю від сильного болю, психоделічна психотерапія не чинила суттєвого впливу на фізичне здоров'я пацієнтів, але призводила до таких психологічних ефектів, як зникнення депресії, болю, прийняття хвороби і швидкої смерті, позитивної зміни емоційного статусу.
У 1963 році Тімоті Лірі і Річард Олперт були звільнені з Гарвардського університету через звинувачення у використанні невідповідних методів дослідження галюциногенів (проведення випробувань над студентами), на них покладається частина провини за потрапляння психоделіків на вулиці і зростання їхнього неконтрольованого вживання, внаслідок якого уряд США у 1970 році прийняв закон про контрольовані речовини, яким заборонив фінансовані з федерального бюджету випробування психоделіків на добровольцях.
У 1964 році Ерік Каст з Чиказької медичної школи писав з приводу своїх дослідів, щодо полегшення страждань хворих на термінальній стадії за допомогою ЛСД:Пацієнти перестали безперервно думати про катастрофічність свого становища, вільно говорили про неминучість смерті з почуттям, зовсім не властивим людям західної цивілізації, яке полегшувало їхній душевний стан. Схожі результати отримали Станіслав Ґроф і Вільям Річардс з державного госпіталю в Спрінг-Гров біля Балтимора, які використовували також дипропилтриптамін.
Реакція і заборона Однак широке використання психоделіків у рекреаційних цілях та політичний тиск у 1960-х роках призвели до заборони цих речовин. Це значно обмежувало наукові дослідження та призупинило клінічне використання психоделічної терапії. Класифікація цих речовин як наркотиків Списку I, з високим потенціалом зловживання та без визнаного медичного використання, надзвичайно ускладнила проведення досліджень, що призупинило цю сферу на кілька десятиліть.
XXI століття: Психоделічний ренесанс Починаючи з кінця 1990-х і початку XXI століття, спостерігається «психоделічний ренесанс» із пожвавленням досліджень терапевтичного потенціалу психоделіків. Були проведені дослідження з використанням таких речовин, як псилоцибін, МДМА та аяхуаска, які показали багатообіцяючі результати для таких станів, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресія, тривога, пов'язана з хворобою, яка загрожує життю, і лікування залежностей.
Такі відомі установи, як Університет Джонса Гопкінса та Імперський коледж Лондона, створили спеціальні дослідницькі центри психоделічних речовин, що свідчить про значну зміну сприйняття цих речовин у науковому співтоваристві.
В Україні в 2018 р. вперше почалось легальне застосування психоделічної кетамін-асистованої психотерапії фармакорезістентної депресії на базі медичного центру Експіо.
У 2022 р. зареєстрована Українська асоціація психоделічних досліджень (UPRA) — неприбуткова організація, яка займається просуванням клінічного використання психоделічних речовин та працює над зміною законодавчої бази, що регулює обіг психоделічних речовин.
У травні 2023 року в Києві відбулась перша Міжнародна науково-практична конференція «Психоделічно асистована терапія в лікуванні посттравматичних станів. Міжнародний досвід та перспективи впровадження в Україні», а у вересні 2024 року — першій національний симпозіумі з кетамін-асистованої психотерапії. Обидва заходи були підтримані міністерством охорони здоров'я та ведучими міжнародними експертами.
Терапевтичне застосування Деякі з добре відомих конкретних психоделічних речовин, які використовуються в дослідженнях та практиці, це: ЛСД, псилоцибін, ДМТ, мескалін, 5-MeO-DMT, ібогаїн, 2C-B, 2C-I, AMT, DOI, та .
МДМА відноситься до групи емпатогенів, але часто його долучають до групи психоделіків. Так само і з кетаміном, який є дисоціативом, але широко досліджується в контексті психоделічної психотерапії.
Мескалін, діетиламід лізергінової кислоти (ЛСД) і псилоцибін є класичними серотонінергічними психоделіками. У дослідженні 2023 року, опублікованому в Neuropsychopharmacology, використовувався рандомізований, подвійний сліпий, плацебо-контрольований, перехресний дизайн для порівняння гострих суб'єктивних ефектів, вегетативних ефектів і фармакокінетики зазвичай використовуваних середніх і високих доз мескаліну (300 і 500 мг), ЛСД (100 мкг) і псилоцибіну (20 мг) у 32 здорових учасників. Дослідження виявило, зокрема, що мескалін має найдовшу тривалість ефекту (середнє значення: 11,1 год), потім ЛСД (8,2 год) і псилоцибін (4,9 год). Також, дослідження не виявило відмінностей у змінених станах свідомості, які були спричинені однаково сильними дозами мескаліну, ЛСД і псилоцибіну.
Механізми Кожен психоделік має різний фармакологічний профіль, але багато з них діють шляхом активації рецепторів 5-HT2A серотоніну в мозку. Це може спричинити зміни у сприйнятті, процесах мислення та настрої. Наприклад, було показано, що псилоцибін знижує активність у певних нейронних мережах, можливо, «перезавантажуючи» їх, що може лежати в основі деяких його терапевтичних ефектів.