Гвінея — західноафриканська країна, що знаходиться на крайньому заході континенту . Загальна площа країни 245 857 км² (79-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 245 717 км², а на поверхню внутрішніх вод — 140 км². Площа країни трохи менша ніж половина площі України.

Етимологія Офіційна назва — Республіка Гвінея, Гвінея (). Назва країни походить від злиття топоніму Гвінея. Топонім Гануа, Гінья (Ganua, Ginya) зустрічається на картах XIV століття. У сучасному вигляді топонім Гвінея () уведений у XV столітті португальськими мореплавцями на означення усіх африканських земель на південь від Сахари, від них він потрапив до інших європейських мов. З мови сусу топонім перекладається як жінки, за іншою версією, походить від , що означає Земля німих, тобто варварів, що не розуміють берберської. Колишня колонія Французька Гвінея.

Історія дослідження території

Географічне положення Гвінея — західноафриканська країна, що межує з шістьма іншими країнами: на півночі — з Гвінеєю-Бісау (спільний кордон — 421 км), Сенегалом (363 км) і Малі (1062 км), на сході — з Кот-д'Івуаром (816 км), на півдні — з Ліберією (590 км), Сьєрра-Леоне (794 км). Загальна довжина державного кордону — 4046 км. Гвінея на заході омивається водами Атлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 320 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км). Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя.

Крайні пункти

Час

Час у Гвінеї: UTC0 (-2 години різниці часу з Києвом).

Геологія

Сейсмічність

Вулканізм

Рельєф

Середні висоти — 472 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — гора Німба (1752 м).

Узбережжя

Острови

Клімат

Територія Гвінеї лежить у субекваторіальному кліматичному поясі. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній. У літньо-осінній період з океану можуть надходити тропічні циклони, вдалині від моря взимку відзначається сухий сезон.

Гвінея є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.

Внутрішні води

Річки

Річки країни належать басейну Атлантичного океану.

Озера

Болота

Ґрунтові води

Ґрунти

Рослинний світ

За флористичним районуванням світу Гвінея-Бісау належить до Гвинео-Конголезької області Африканського підцарства Палеотропічного флористичного царства.

Тваринний світ

Зоогеографічно територія країни належить до Ефіопської області: південно-західна частина, узбережжя Гвінейської затоки — до Західноафриканської, північна і гірська частина — до Східноафриканської підобласті.

Стихійні природні явища На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: сухі пилові вітри харматани дмуть з Сахари в сухий сезон, спричиняючи зниження вологості повітря і значне зниження видимості.

Природні ресурси

Корисні копалини

Надра Гвінеї багаті на ряд корисних копалин: боксити, залізну руду, алмази, золото, уранові руди, кам'яну сіль.

Водні ресурси Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 226 км³. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 950 км² зрошуваних земель.

Земельні ресурси Земельні ресурси Гвінеї (оцінка 2011 року): придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 58,1 %, орні землі — 11,8 %, багаторічні насадження — 2,8 %, землі, що постійно використовуються під пасовища — 43,5 %; землі, зайняті лісами і чагарниками — 26,5 %; інше — 15,4 %.

Охорона природи

Серед екологічних проблем варто відзначити: знеліснення; нестача ресурсів питної води; спустелювання; деградацію земель і ерозію ґрунтів; перевилов риби внаслідок стрімко зростаючого населення; примітивні технології в гірництві руйнують місцеві екосистеми.

Гвінея є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища: Конвенції про біологічне різноманіття (CBD), Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC), Кіотського протоколу до Рамкової конвенції, Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD), Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів, Конвенції з міжнародного морського права, Монреальського протоколу з охорони озонового шару, Міжнародної конвенції по запобігання забрудненню з суден (MARPOL), Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь, .

Природоохоронні території

Екорегіони

Фізико-географічне районування У фізико-географічному відношенні територію Гвінеї можна розділити на 4 райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: Нижня Гвінея. Розташована на заході країни, — Нижній, або Приморський регіон. Район товарно-експортного землеробства. Середня Гвінея. Річки Когон, Фатала і Конкуре, які прорізують низовину, беруть початок в глибоких долинах другого району — Середньої Гвінеї. Тут пісковиковий масив Джаллон з вершинами 1200—1400 м перетинає країну з півночі на південь. Найвища точка плато — гора Тамге (1538 м). Середня Гвінея відрізняється переважанням ландшафту саван, в самих високих місцях є гірські луки. Верхня Гвінея. На схід від масиву Джаллон, на рівнинах в басейні верхньої течії р.Нігер, розташована Верхня Гвінея. Це район саван. Лісова Гвінея, розташована на південному сході країни, займає частину Гвінейської височини з невеликими масивами останцевих гір. Тут поблизу кордону з Ліберією в горах Німба розташована найвища точка Гвінеї (1752 м). У цьому районі фон складають савани, в деяких місцевостях, особливо по долинах річок, збереглися тропічні ліси.

Див. також Західна Африка Верхня Гвінея

Примітки

Література

Українською

Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0 Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6 Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8 Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів : Світ, 2002. — 672. с.— ISBN 966-603-178-7

Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7 Маринич О. М., Шищенко П. Г., Пащенко В. І. Фізична географія світу : Підручник.  — К. : Вища школа, 2002. — 463 с. — ISBN 966-642-018-4 Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім.  Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1

Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6 Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8

Англійською

Російською

Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с.

Посилання

Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021 Ґвінея, Ґвінейська Республіка / В. І. Ткаченко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-25520.

 — карти ґрунтового покрову Гвінеї.