День захисника Вітчизни (), також День Радянської армії і Військово-морського флоту — колишнє державне свято в Україні, що відзначалося 23 лютого, було спадком радянської системи.

Зараз державне свято та неробочий день в Росії, ПМР та Киргизстані, що відзначається щорічно 23 лютого.

У Білорусі цього дня відзначають «День захисників Вітчизни та Збройних сил в Білорусі», а в Таджикистані «День захисника і День утворення Збройних сил Таджикистану», але цей день є робочим.

Свято було встановлено в СРСР у 1922 році, як «День Червоної армії і флоту». З 1949 мало назву «День Радянської армії і Військово-морського флоту».

Історичне тло 15 (28) січня 1918 рік Рада народних комісарів Радянської Росії видає Декрет про створення Робітничо-селянської Червоної армії (оприлюднений 20 січня (2 лютого) 1918 року в офіційному органі уряду більшовиків.«Газета Тимчасового Робітничого і Селянського Уряду». 20 січня (2 лютого) 1918, № 13 (58), стор. 1. На фронті почався запис до нової армії солдатів-добровольців, з яких формували червоноармійські роти, що мало-помалу зводилися в полкиЧерепанов А. І. Під Псковом і Нарвою. — М.: Воениздат, 1956., Стр. 18 слл.; але, наприклад, у Петрограді перший пункт запису до Червоної армії відкрився лише 21 лютого, себто після початку німецького наступу.

О 19:30 16 лютого німецьке командування офіційно заявило радянському представникові в Брест-Литовську про те, що о 12:00 18 лютого закінчується перемир'я між Росією і Німеччиною і відновлюється стан війни.

Зранку 18 лютого 1918 вже надійшли дані про активізацію німецьких військ. Удень розпочався наступ усім фронтом від Балтійського моря до Карпат силами 47 піхотних і 5 кавалерійських дивізій. Як зазначає історик Юрій Фельштинський, відносно невеликі німецькі загони просувалися, майже не зустрічаючи опору: «Через те, що у більшовиків панувала паніка і чутки про наближення міфічних німецьких військ, міста і станції залишалися без бою ще до прибуття ворога. Двінськ, наприклад, був узятий німецьким загоном із 60-100 осіб. Псков був зайнятий невеликим загоном німців, які приїхали на мотоциклах. У Режіце німецький загін був настільки нечисленний, що не зміг зайняти телеграф, який працював ще цілу добу».

Газети тих днів повідомляли, що, коли німці почали наступ, у Мінську «рада народних комісарів у західній області почала організовувати загони для захисту міста. Однак, дізнавшись про наближення ворога, ця охорона тут же кинула свої пости і кинулася до вокзалів, беручи поїзди нападом. Мешканці замкнулися в домівках, у місті згасла електрика. О 12 годині ночі до міста вступили німецькі війська».«Дело народу», 22.02.1918 Люцин був узятий таким чином: «до містечка з Режіц прибуло всього 42 німці у двох вагонах. Вони були дуже стомлені й насамперед вирушили до буфету, де ситно перекусили». Після чого ними був «затриманий ешелон солдатів, який готувався до від'їзду. Німці вишикували солдатів у шеренгу на платформі, відібрали у них рушниці й заявили: „Тепер ви вільні. Марш, куди хочете, тільки паровозів не отримаєте“»«Известия», 01.03.1918.Швидкість просування німців доходила до 50 км на добу. Вони наступали невеликими летючими загонами з добровольців, які, «не зустрічаючи опору, просувалися на поїздах, автомобілях і санях далеко попереду від головних сил, що поволі підтягалися»Черепанов А. І. Під Псковом і Нарвою. — М.: Воениздат, 1956 р., стор. 71. Рушивши від лінії Пінськ-Двінськ-Рига, німці впродовж першого ж тижня наступу зайняли Мінськ, Полоцьк, Псков, Ревель.

21 лютого 1918 року в Петрограді радянська влада оголосила, що тих мешканців, хто добровільно не запишеться до Червоної армії, примусово і під конвоєм пошлють на копання окопів навколо міста. Як наслідок, упродовж кількох днів до неї записалося до 100 000 осіб.Правда о 23 февраля: большевики капитулировали перед кайзером и учредили праздник , 23.02.2011, Александр Палий, УНІАН

Надії більшовиків на зведені червоноармійські частини і «пролетарську» Червону гвардію не виправдалися. За спогадами Антонова-Овсієнка, «Зведені загони, значною мірою, виявилися недієздатними, дали великий відсоток дезертирства і непослуху. Загони Червоної гвардії виявили загалом слабку витривалість, погану маневровість і боєздатність»В. Миронов. 23 лютого. Історія фальсифікації. «Новий вартовий. Російський військово-історичний журнал». 1994. № 1. С. 39—42. Текст статті . Дізнавшись про мобілізацію Червоної гвардії й підготовлюване перетворення її в Червону армію, багато петроградських червоногвардійців поспішили здати зброю і розійтися по домівках.

У статті «Важкий, але необхідний урок», оприлюдненій у газеті «Правда» 25 лютого, Ленін так характеризував ситуацію тих днів: Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків тримати позиції, про відмову захищати навіть Нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все і вся при відступі; не говоримо вже про втечу, хаос, безрукість, безпорадність, нехлюйство (…) У Радянської республіки немає армії. 23 лютого 1918 року було опубліковано заклик РНК від 21 лютого «Соціалістична вітчизна в небезпеці»«Газета Тимчасового Робітника і Селянського Уряду». 23 лютого 1918, № 31 (76), стр. 1., а також «Заклик військового головнокомандувача» Н. Криленка, який закінчувався словами: «(…) Усі до зброї. Усі на захист революції. Поголовна мобілізація для риття окопів і висилка окопних загонів доручається радам із призначенням відповідальних комісарів із необмеженими повноваженнями для кожного загону. Цей наказ розсилається як інструкція до всіх рад усіх міст».

Уранці 23 лютого 1918 року був пред'явлений німецький ультиматум про умови миру, за якими Петроградська влада мала визнати незалежність Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії та України і підписати з Україною мирний договір. Того ж дня, 23 лютого, члени Центрального Комітету РСДРП (б) дали свою згоду на прийняття німецького ультиматуму. О 3-й годині ночі 24 лютого він був прийнятий ВЦВК («за» проголосувало 116 його членів, «проти» — 85, «утрималось» — 26).

25 лютого, зважаючи на те, що тривав наступ німців та виникла загроза Петроградові, відкрилися призовні пункти і була зроблена реальна спроба почати масовий запис до Червоної армії.

3 березня 1918 року був підписаний Берестейський мир цілком на німецьких умовах.

Виникнення свята 10 січня 1919 Голова Вищої військової інспекції РСЧА Микола Подвойський відправляє до ВЦВК пропозицію відсвяткувати річницю РСЧА 28 січня: 28 січня, виповнюється рік з дня видання Радою Народних Комісарів декрету про створення Робітничо-селянської Червоної армії. Було б бажано відсвяткувати річницю створення Червоної армії, віднісши святкування до 28 січня, дня видання декрету. Його прохання приходить із запізненням і розглядається тільки 23 січня. Однак, ВЦВК відмовляє у зв'язку із запізненням пропозиції: Жодних рішень не приймати через пізнє подання клопотання та неможливість в такий короткий термін організувати святкування. Тим не менше, 24 січня Президія Мосради розглядає питання «Про влаштування свята на ознаменування річниці створення Червоної армії» та поєднує святкування з Днем червоного дарунка — 17 лютого. З резолюції Мосради: Визнати за необхідне влаштування дня Червоної армії на ознаменування річниці її створення. Приурочити день святкування Червоної армії до дня Червоного дарунку. Організувати цього дня мітинги, концерти і вистави. Але оскільки 17 лютого припало на понеділок, День червоного подарунка, і, відповідно, річницю РСЧА відклали на найближчу неділю, себто 23 лютого, Газета «Правда» повідомляла: Влаштування Дня червоного подарунка в усій Росії перенесено на 23 лютого. Цього дня у містах і на фронті буде організовано святкування річниці створення Червоної армії, що виповнилася 28 січня. Потім свято було на кілька років забуте і відновлене в 1922 році. 27 січня цього року було оприлюднено постанову Президії ВЦВК про 4-ту річницю Червоної армії, в якій мовилося: Відповідно до постанови IX Всеросійського з'їзду Рад про Червону армію Президія ВЦВК звертає увагу виконкомів на наближення річниці створення Червоної армії (23 лютого).

Перші спроби обґрунтування дати 23 лютого У 1923 р. з великою помпою святкувалося 5-річчя РККА, і свята на 23 лютого набули широкого розмаху. Саме тоді, на думку історика В. Миронова, починаються спроби винайти якусь подію, що виправдовувала б дату. Уперше день 23 лютого прямо названий Днем опублікування декрету про створення Червоної армії в постанові Президії ВЦВК від 18 січня 1923 У наказі Реввійськради республіки від 5 лютого 1923 року, підписаному Троцьким, подія, що стала приводом для свята, визначається так: «23 лютого 1918 р., під натиском ворогів робочий і селянський уряд проголосив необхідність створення збройної сили». У тому ж році в журналі «Військова думка і революція» з'явилося твердження, що 23 лютого була нібито сформована перша червоноармійська частина, яка брала участь у боях на північно-західному напрямку. У наступному році в журналі «Військовий вісник» з'являється фотокопія декрету Леніна про організацію Червоної армії від 15 (28) січня 1918 р. з помилковим датуванням його 23 лютого. В. Миронов пояснює це тим, що сформованому на той час партійно-бюрократичного апарату було «важливо і вигідно приховати ганьбу 1918 р.»

Проте ще в 1933 р Климент Ворошилов на урочистому засіданні, присвяченому 15-й річниці РСЧА, визнавав: До речі, віднесення святкування річниці РСЧА до 23 лютого має досить випадковий і важко зрозумілий характер, та не збігається з історичними датами. «Правда», 5.03.1933. Цит. по? М. Хрустальов. Непохитна і легендарна

Міф про перемогу під Псковом і Нарвою У другій половині 30-х рр. для обґрунтування дати був складений міф про перемогу, нібито здобуту цього дня над німцями під Псковом і Нарвою. Згідно з архівними даними, до вечора 23 лютого німці перебували за 55 км від Пскова і 170 км від Нарви. Жодних боїв цього дня ні в німецьких, ні в російських архівах не зафіксовано.

Захоплення німцями Пскова На Псков наступали летючі загони 53-го німецького корпусу групи армій «Д». Узявши 21 лютого Режіцу і підігнавши ешелон, захоплений біля Двінська, на який завантажили гарматні платформи, заховані за мішками з піском (через що в радянській літературі він фігурує як «бронепоїзд») — німці з цим ешелоном, і за підтримки броньовиків рушили на ПсковЧерепанов А. І. Під Псковом і Нарвою. — М.: Воениздат, 1956 р., стор. 116. Член управління військами Північного фронту Б. П. Позерн відзначає вельми незначну кількість німців, які наступали на Псков:«За відомостями, вони обчислюються мало не ротами, хоча виграш їхній у тому, що у них є артилерія і кавалерія. Але, здається, в невеликій кількості».

21 лютого у Пскові було оголошено стан облоги. У місті перебувала велика кількість солдатів, оскільки саме місто прикривала 12-а російська армія (що втекла з-під Двінська і Риги) а далі, біля Острови, розташовувалася 1-а армія. Однак, зважаючи на повну небоєздатність, їм було наказано відступити до Новгорода, Луги і Старої Руси, і солдати масами поспіхом залишали місто по шосе на Лугу. 23 лютого газета «Нове слово» повідомляла:«У Пскові відходять поїзди, солдати беруть їх із боєм. Вони вилазять на дахи і буфери. Потрапивши до вагонів, розбивають скло ударами прикладів. У вагонах тільки й розмов, що про німецьку навалу»«Нове слово», 23.02.1918.