Салі́чна правда або салі́чний закон () — збірник записів звичаєвого права германського племені салічних (приморських) франків, одна з найранніших та найобсяжніших варварських правд. Найдавніший текст пам'ятника, записаний народною латиною, створений на початку VI століття за правління короля Хлодвіга I та складався з 65 статей, які містили здебільшого перелік штрафів за правопорушення та виклад різних процесуальних процедур; низка правил регулює сімейні, речові, зобов'язальні та спадкові відносини. В епоху Меровінгів Салічну правду доповнили додатками рядку королівських капітулярій; на початку IX століття перебувала в процесі переробки, ставши основою для законодавчих реформ Карла Великого. Попри те, що первісною ціллю укладання Салічної правди була фіксація споконвічних древньогерманських звичаїв, поряд із архаїчними нормами містила інститути перехідного характеру, що свідчать про зміни в житті германців періоду великого переселення народів.
Збережена в чисельних списках, редакціях і варіантах, записаних протягом століть, Салічна правда є одним із найцінніших джерел з історії соціально-економічних і правових інститутів раннього середньовічного германського суспільства, що протягом V—VI століть зіткнулося із античною цивілізацією і створило новий суспільний лад у Західній Європі, що в сучасній літературі належить до епохи . Попри надмірну фрагментарність правового регулювання, як акт консолідувального характеру справила великий вплив на становлення німецького права. Хоч після розпаду Франкського королівства Салічна правда втратила своє значення, закріплене в ній правило про відсторонення жінок від успадкування нерухомості відіграло важливу роль у вирішенні французьких XIV століття, ставши юридичною основою салічної системи престолонаслідування.
Передісторія виникнення Джерелом права у франків до «Салічної правди» були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітулярії). Завойоване франками населення Галлії жило за римським правом.
Салічна правда серед інших тогочасних варварських судебників
«Салічна правда» не єдиний збірник судових звичаїв у германських племен доби раннього Середньовіччя. Найважливішим джерелом права до «Салічної правди» у Франкській державі були так звані варварські правди — записи звичаєвого права варварських племен. Такі записи звичаєвого права наприкінці V початку VI ст. були в багатьох племен, які розселилися на території колишньої Римської імперії. Наприкінці V ст. складений був запис звичаєвого права вестготів (Судебник короля Евріка), дещо пізніше — звичаєвого права бургундів — Бургундська Правда. Після впровадження «Салічної правди» на початку VI століття, був створений також запис звичаєвого права рипуарських франків — Рипуарська Правда. Алемани мали свою Алеманську Правду, бавари — Баварську, сакси — Саксонську, Тюрінгську тощо. Панував при цьому «національний», а не територіальний поділ. Однак у жодній з «варварських правд» (Leges barbarorum) не відбилося так повно давньогерманське право, як у «Салічній правді». Римський вплив відчувається тут мінімально — у мові судебника, складеного зіпсованою (так званою варварською) латиною, та у використанні римських грошових одиниць (солід, денарій). Що ж до самих принципів законодавства, то в «Салічній правді» вони є суто германськими: тут постає давнє германське право, яке окремими своїми деталями нагадує риси побуту і звичаїв, що існували у германців в епоху, описану Тацитом у «Германії».
З усіх «варварських правд» особливу цінність для історико-правової науки являє «Салічна Правда», оскільки її зміст відображає соціально-економічні і політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права. Салічна Правда змальовує дуже архаїчні відносини в середовищі франків, які стоять на порозі класового суспільства. Це джерело свідчить про сильну майнову диференціацію, про початок розпаду родових і общинних зв'язків. У той же час вона є найважливішим документом для вивчення землеробської общини, майнових відносин ранньофеодального періоду, прав і обов'язків франків — общинників і членів родової спілки, стародавнього і вкрай примітивного судоустрою і судової процедури.
Основний зміст, опис, структура Салічна правда , як і інші подібні до неї германські «варварські правди» не є систематизованим зводом законів або кодексу, який має охоплювати абсолютно всі сторони суспільного життя і викладатись у формі загальних постанов. Положення її не носять характеру загальних юридичних норм, а є фіксованим переліком правових конкретних звичаїв і відповідних їм покарань, головно, у вигляді різних грошових штрафів. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбачала суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження.
«Салічна правда» — це судебник, що складається з конкретних судових випадків (казусів), які в результаті багаторазових повторів перетворилися на судовий звичай. Однак ця конкретність, детальний опис різних сторін повсякденного життя франків надають творові найбільшої наукової привабливості як історичному джерелу.
За своєю структурою «Салічна правда» досить складний документ, що зберігся у кількох редакціях, послідовність яких не така зрозуміла, як, наприклад, у вестготських законах. Текст «Салічної правди», на думку переважної кількості дослідників, був складений і записаний латинською мовою в останні роки правління франкського короля Хлодвіга, очевидно між 507 і 511 роками.
Первісний текст не дійшов до наших днів. Рукописи, що збереглися, частково є копіями (більш або менш видозміненими) зниклого оригіналу, частково — переробками, компіляціями, іноді скороченими, іноді, навпаки, значно розширеними. Переважно ці рукописи належать до VIII або IX століття. Дослідники здійснили кілька спроб реконструювати втрачений оригінал, однак всі вони є суперечливими. Наявні варіанти тексту «Салічної правди», як правило, ділять на п'ять основних груп, що мають різну кількість рукописів.
Перша група складається з чотирьох найдавніших списків, що дійшли до нас (Паризький рукопис із Національної бібліотеки, № 4404; Вольфенбюттельський рукопис; Мюнхенський рукопис; Паризький рукопис з Національної бібліотеки, № 9653), кожний з яких містить 65 титулів. Для них характерна варварська латина і примітки на салічному наріччі франкського діалекту (так звана мальберська глоса), іноді надзвичайно перекрученому переписувачами. Вважається, що найдавніший і найповніший список «Салічної правди» зберігся у рукописі Паризької Національної бібліотеки, № 4404. Друга група представлена лише двома рукописами з Паризької Національної бібліотеки, № 18237 і № 4403, що належать до початку IX століття і також мають кожний по 65 титулів і мальберзьку глосу. Будучи в цілому компіляціями першої групи, вони містять і деякі доповнення, що відображають, зокрема, поширення серед франків християнства (сліди деяких нових християнських обрядів і звичаїв). Третю групу становлять дев'ять більш великих рукописів, що є компіляцією і доповненням до рукописів другої групи. Кількість титулів у них — до 100. Три рукописи, а саме: рукопис з університетської бібліотеки Монпельє 764 року; Паризький — із Національної бібліотеки, № 4627; Сент-галленський 793 року, — мають мальберзьку глосу, решта (шість) — не мають. До четвертої групи належить лише один рукопис — Heroldina (за ім'ям німецького науковця XVI століття Герольда, який вперше опублікував його 1557 року в Базелі). Твір датовано IX століттям. Він близький до рукописів останньої — п'ятої групи. П'ята група, так звана Емендата (Emendata), найчисельніша, створена за часів правління Карла Великого та його синів, — це буквально виправлені або покращені, тобто відредаговані рукописи. Їх збереглося найбільше — близько 50 примірників. Переважно вони складаються із 70 титулів, без мальберзької глоси. Текст Емендати значно очищений від германізмів і більш літературний, аніж інші варіанти рукописів, перекладений також на франкський діалект. У IX столітті лише Еменданта мала силу закону.
Як уже зазначалося, найімовірнішим часом виникнення «Салічної правди» (у її найдавнішій редакції) є 507–511 роки. Потім, як і до інших германських правд, до неї додалися шість нових законів (капітуляріїв), виданими меровінзькими королями, частково є додатками, частково з поправками окремих статей. Капітулярій перший (§ 1-4) і шостий мають такий самий архаїчний характер, як і «Салічна правда». У них є і мальберзька глоса, і розрахунок вергельду у солідах-денаріях. Параграфи 5-8 першого капітулярія, які стосуються сімейного права, являють собою нейстрійський закон середини VI століття, де чітко відбивається вплив римських і вестготських законів. Другий і третій капітулярій належать до періоду правління синів Хлодвіга, так само, як і четвертий капітулярій під назвою «Угода про дотримання миру» королями Хільдебертом І (511–558 роки) і Хлотарем І (511–561 роки). П'ятий капітулярій становить едикт нейстрійського короля Хільперіка (561–584 роки). У ньому змінено (для території Нейстрії) один із важливих пунктів «Салічної правди» про право успадкування землі. Згідно з текстом «Салічної правди» (титул 59, § 5): «Земельна ж спадщина в жодному разі не повинна дістатися жінці; вся земля нехай переходить чоловічій статі, тобто братам». Тоді як едикт Хільперіка забезпечує успадкування землі і за доньками, відмінюючи право сусідів-общинників, що означало розклад попередніх відносин.
Покарання Покарання диференціювались залежно від становища правопорушника. Основним покаранням був штраф, який визначався в солідах і динаріях (1 солід = 40 ден.). Вергельд (ціна людини) господареві вбитого раба становив 35 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначувалася плата 100 солідів, вільного франка — 200, графа, королівського чиновника — 300 солідів. За вбивство графа при виконанні ним службових обов'язків вергельд потроювався. Передбачувалося покарання тих, хто ганьбив гідність франка (титул 30).
Також «Салічна правда» свідчить про існування у франків пережитків кривавої помсти. Якщо злочинець не може сплатити викуп за вчинене вбивство, то «він має заплатити своїм життям». Проте кривава помста забороняється, якщо вбивство вчинене ненавмисно.
Статті «Салічної правди» охороняли і захищали життя та гідність жінки. За викрадання чужої дружини належало платити штраф 200 солідів. Той, хто хапав вільну жінку за руку, кисть або палець платив 15 солідів, а, хто називав вільну жінку розпусницею — 45 солідів (титули 20, 30 § 3).
Зобов'язання За вийнятком землі, всі інші речі могли бути предметом купівлі-продажу, обміну, дарування. Факт укладання таких угод досить часто фіксувався в документах.
Серед різних угод особливе місце належить позикам. Боргового рабства «Салічна правда» вже не знає. Але майнова відповідальність боржника стає дуже суворою. Після прострочення платежу кредитор тричі з'являвся до боржника (зі свідками), і з кожним разом сума боргу збільшувалась на три соліди. Конфіскація майна боржника здійснювалась графом.
Спадкове право Рухоме майно син і донька успадковували порівну. Але земля переходила лише до сина. Тобто земля залишалась в одному і тому ж роді. Едикт короля Хільперика (561 — 584 рр.) встановив, що за відсутності у померлого синів майно успадковують доньки, а коли і їх немає, то брат чи сестра померлого, але не «сусіди», як це було раніше.
З розвитком приватної власності у праві франків з'являється інститут аффатомії, через який можна було внести зміни у законний порядок успадкування. Аффатомія полягала у тому, що укладалась угода, за якої майно спадкодавця ще при його житті передавалось будь-якій особі.
Шлюбно-сімейне право Стародавні звичаї германців дозволяли укладання шлюбу через купівлю дружини, але ще стародавніші не виключали її крадіжки. Через купівлю чоловік набував владу над жінкою. Після його смерті ця влада переходила до свекра, бо викуп (плата) давався ним.