В («ве») — літера кириличної абетки. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі.
Історія За формою накреслення це видозмінений варіант літери («віди») старослов'янської кириличної абетки, що походить від грецького β («бета», у середньогрецькому читанні — «віта»). Назва, очевидно, походить від староцерковнослов'янського вѣдѣ («я знаю», «я знав»), яке являє собою застиглу архаїчну форму перфекта дієслова вѣсти — пор. , дав.-інд. vḗda, авест. vaēda, .
У глаголиці має накреслення . Числове значення у кириличній цифірі — 2 (в̃), у глаголичній — 3.
Різна вимова латинського B і слов'янського В зумовлена тим, що латинська абетка виникла на основі грецької близько VI ст. до н. е., коли Β означала звук [b], а в період створення слов'янської кириличної абетки в IX ст. н. е. греки вимовляли Β як [v] («віта»).
У давньоукраїнській та староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «В» вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.
У 16 столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
Використання В — третя літера української абетки. У сучасній українській мові цією літерою позначають переважно губно-зубний апроксимант [ʋ], який, на відміну від російської мови, не співвідноситься з губно-зубним [f], а на початку слова перед приголосним, після голосного та в кінці слова переходить у дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант [w] (він ўзяў, вона ўзяла, воўк). Інші алофони — [β], [v], [ⱱ̟] / [ⱳ], [ⱱ].
Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «третій»: ложа «В», пункт «В» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-В клас, будинок 8-В тощо
Звук В українському письмі літера В може позначати різні звуки, залежно від позиції в слові. [β] (б-в) — дзвінкий губно-губний фрикативний [ʋ] (в) — дзвінкий губно-зубний апроксимант [v] (твердий в) — дзвінкий губно-зубний фрикативний [ⱱ̟] / [ⱳ] (в) — губно-губний одноударний [w] (в) — дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант [ⱱ] (в) — дзвінкий губно-зубний одноударний
Прийменник В українській мові існує слово, що складається з одної цієї літери — прийменник «в», який є фонетичним варіантом прийменника «у» (рідше трапляються форми «ув», зі знах. і місц. відмінками вживаються також «уві», «вві», «ві», церк.-слов. «во»). Він має значну кількість значень, означаючи і місцеперебування (у лісі), і напрямок (у ліс), і посідання (у мене), і початок дії (у танець). Колись цей прийменник міг вживатися у значенні «біля», «поруч»: «Два брати, грізні ісполини..стояли у ворот» (І. П. Котляревський); «А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа» (Марко Вовчок).
В українських писемних пам'ятках чіткі випадки плутання при написанні літер «у» та «в» (що свідчить про фонетичні зміни) зафіксовані починаючи з XII–XIII століть. Проте, як показують окремі приклади, початок цього процесу варто відраховувати вже від кінця XI століттяПоплутування при написанні у та в, що засвідчує появу губно-губного [ў]. Чергування у/в // Фонетичний рівень / Звукові риси русько-українських пам'яток XI—XIV ст., які стали нормою української мови / Спочатку було Слово… Від мовного узусу — до літературної норми (Нарис генези української літературної мови) / Віктор Мойсієнко, Йоанна Ґетка. — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2024. — С. 109—112. — ISBN 978-83-235-6702-8..
З граматичного й етимологічного погляду в прийменнику «в/у» можна виділити два різних праслов'янських прийменники. Один, найбільш поширений, вживається з місцевим і знахідним відмінками і походить від (), у якому початкове *v- має протетичне походження, а *ъn вважається спорідненим з , , . Втрата прикінцевого *n сталася внаслідок закону відкритого складу майже у всіх позиціях, зберігся він тільки на початку деяких займенників (у них, у ньому, у неї). Другий прийменник трапляється у сполученні з родовим відмінком (у мене, у воріт, у порога) і веде походження від () < .
Таблиця кодів Кодування Регістр Десятковийкод 16-ковий код Вісімковий код Двійковий код Юнікод Велика 1042 0412 002022 00000100 00010010 Мала 1074 0432 002062 00000100 00110010 ISO 8859-5 Велика 178 B2 262 10110010 Мала 210 D2 322 11010010 KOI-8 Велика 247 F7 367 11110111 Мала 215 D7 327 11010111 Windows-1251 Велика 194 C2 302 11000010 Мала 226 E2 342 11100010
Див. також B (латиниця) — схожа за виглядом літера латинської абетки. Бета (літера) — літера грецької абетки від якої утворено літеру В.
Примітки
Джерела В //
Література Півторак Г. П. В // Українська мова: Енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2—ге вид., випр. і доп. — : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — С. 61—62. — ISBN 966-7492-19-2. В //