Кір II Великий (староперс. Kūruš, — Kūrošé Bozorg, , ; близько 590 — грудень 530 до н. е.) — перський цар, засновник Імперії Ахеменідів, один з найвизначніших правителів в історії Стародавнього Сходу.
Успадкувавши від свого батька Камбіса владу над Персидою, Кір повстав проти мідійського царя (і свого діда по материнській лінії) Астіага (правив близько 584 до н. е. — близько 550 до н. е.) і перебрав на себе владу над його державою, яка тепер отримала назву Персії. Згодом він завоював Лідію, Іонію та Вавилонію (539 до н. е.), за цим здобув Сирію, Ізраїль та землі в Середній Азії. Кір Великий відзначався своєю гуманною та толерантною політикою щодо завойованих народів, дозволив давнім юдеям повернутися з полону до Єрусалиму в 537 до н. е.
Родовід
Походження Кіра
Джерела
Біографія Кіра відома в основному з «Історії» Геродота. Деяку корисну інформацію можна почерпнути також у стародавнього грецького історика Ктесія, який жив при перському дворі в V столітті до н. е., і в книгах Старого Заповіту. Зокрема за панування Кіра жив пророк Даниїл, про що згадується в Біблії:
Оригінальні джерела нечисленні. Крім циліндра зі зверненням Кіра «до вавилонян», збереглося тільки кілька приватних вавилонських документів, які допомагають вести хронологію подій.
Пращури Кіра Кір був сином Камбіса I з династії Ахеменідів, заснованої легендарним Ахеменом, провідного клану у перському племені пасаргадів. Ще Набонід титулував Кіра царем Аншана — однієї з областей на південному сході Еламу. Так само його титулували і вавилонські жерці, що складали, так звану, хроніку Набоніда і Кіра. У своєму зверненні до вавилонян сам Кір називав «царями Аншана» своїх предків:
Це проголошення Кіра царем еламської області Аншан, згадуваної у вавилонських текстах з найдавніших часів, дає привід вважати Кіра еламітом. Сучасні Кіру пам'ятки мистецтва вказують на вплив у сиву пору на Перське царство еламської державності і мистецтва. Однак доведено, що Кір був арієм.
Зв'язок його з Аншаном не зовсім зрозумілий. Єдине можливе пояснення полягає в тому, що Кір з'явився зі сходу, з держави, що замінила Елам, тому в офіційному урочистому напису він іменується царем Аншана. Сам він ухопився за цей освячений старовиною титул, який надавав йому в очах вавилонян більшої пошани, а крім того ніс у собі програму наступу на захід, адже колись царі Еламу володіли Вавилоном. Носячи титул царя Аншана, владика новоявленої монархії ставав спадкоємцем стародавніх еламська царів з усіма традиціями та іншими вигідними наслідками цієї спадщини.
Проте важко довести уживаність поняття Аншан саме в загальному розумінні, як і взагалі точно локалізувати його, особливо зважаючи на те, що в хроніці Набонід Кір, після підкорення Мідії, титулується вже царем Персії. Ця обставина дає привід прямо ототожнювати Аншан з Персією, вважаючи ці терміни рівновживаними, або навпаки вказує на їхнє розходження, вважаючи згадку в титулатурі перських царів Аншана відображенням давнішої стадії їх могутності, а титул царя Персії — наступним ступенем. Позаяк точно відомо, що пасаргадські царі Аншана були васалами Мідійської імперії до часу повстання Кіра.
Ранні роки
Достеменно рік народження Кіра невідомий, вважається що він з'явився на світ на відрізку часу від 600 до 590 року до н. е., найімовірніше в 593 році до н. е. Про його дитинство і юність відомо тільки з легенд, які часто суперечать одна одній. Грецький історик Ксенофонт також пише про те, що вже у V столітті до н. е. про життя Кіра Великого розповідали по-різному.
Згідно з Геродотом, матір'ю Кіра була дочка мідійського царя Астіага (Іштувегу) Мандана. Їй провіщали, що вона народить сина, який стане владикою світу. Побоюючись, що онук стане царем замість нього, мідійський цар Астіаг викликав до себе з Персії вагітну Мандану і через деякий час, коли у неї народився син, вирішив погубити його. Це завдання він поклав на свого сановника Гарпага. У свою чергу, Гарпаг передав дитину пастухові, одному з рабів Астіага, і звелів залишити його в горах, де було повно диких звірів. Проте коли пастух приніс немовля в свою хатину, він дізнався, що його дружина щойно народила мертву дитину. Батьки вирішили виховати царського сина, як свого власного, а мертву дитину залишили в горах, одягнувши його в розкішний одяг онука Астіага. Після цього пастух доповів Гарпагу, що він виконав наказ. Гарпаг, пославши вірних людей оглянути труп немовляти і поховати його, переконався, що це дійсно так.
Таким чином, дитинство Кіра пройшло серед царських рабів. Коли хлопчикові виповнилося десять років, одного разу під час гри з дітьми він був обраний царем. Проте син знатного мідійця відмовився коритися йому, і Кір покарав його побоями. Батько хлопчика поскаржився Астіагу, що його раб б'є дітей царських сановників. Кіра відіслали для покарання до Астіагу, в якого одразу виникли підозри, що перед ним його онук, оскільки він помітив в ньому риси родинної схожості. Дійсно, допитавши під загрозою тортур пастуха, Астіаг довідався правду. Тоді він жорстоко покарав Гарпага: запросив його на обід і таємно пригостив м'ясом власного сина, однолітка Кіра. Потім Астіаг знову звернувся до магів з питанням, чи загрожує йому ще небезпека з боку онука. Ті відповіли, що пророкування вже збулося, оскільки Кір був обраний царем під час гри з дітьми, і тому більше боятися його не треба. Тоді Астіаг заспокоївся і відіслав онука в Персію до його батьків.
Проте сам Геродот не видавав свою версію за єдину — він говорив, що існує ще чотири інших. Його версія крім того не й первісною, в своїх оповіді Геродот допустив раціоналізм. Наприклад, у нього собака, яка вигодувала за словами Юстина і в аналогічних оповіданнях, Кіра, коли він був залишений на поталу диким звірам, перетворилася на дружину пастуха, яку грецькою звали Кіно, а мідійською — Спако, що з обох мов перекладається як Собака.
Ще одна версія, записана Ктесієм вельми цікава. Вона дійшла до нашого часу через Миколу Дамаського і, виявляючи безперечні ознаки первісності, є однією з найцінніших сторінок у Ктесія. Вона свідчить, що Кір був сином убогого мардіанского розбійника Атрадата (марди були кочовим перським плем'ям), який згодом вивищився, вступивши на службу до Астіага. Пророкування про майбутню велич вавилонських магів, спонукало Кіра до втечі в Персію і до влаштування заколоту.
Повстання проти Мідії
Кір стає вождем перських племен
Геродот стверджував, що правління Кіра тривало 29 років, в 559 році до н. е. Кір став вождем перських осілих племен, серед яких чільну роль грали пасаргади. Крім них у союз входили також маратхі та маспії. Всі вони перебували в залежності від мідійського царя. Центр тодішньої Перської держави розташовувався навколо міста Пасаргади, інтенсивне будівництво якого відноситься якраз до початкового періоду правління Кіра і яке стало першою столицею Перської держави. Племена, що жили в містах і степах Персії: киртії, марди, сагартії та деякі інші кочові племена, а також осілі племена карманії, панфіалеї та деруші підкорені Кіром пізніше, мабуть, вже після війни з Мідією.
Початок повстання проти Мідії 553 року до н. е., згідно з написом Набоніда (3-ій рік правління Набоніда), Кір виступив проти мідійського царя Астіага. Геродот та Ктесій називають війну персів з мідянамм повстанням, успіх якого (особливо за Геродотом) значною мірою був обумовлений існуванням у Мідії партії, незадоволеною Астіагом, і зрадою. За Геродотом, причиною війни між двома цими царствами стала змова знатного мідійця Гарпага, якому, Астіаг завдав жорстої образи. Він зумів привернути на свій бік багатьох знатних мідійців, незадоволених суворим правлінням Астіага, а потім підмовив Кіра підняти повстання. Падіння Мідії, крім невдоволення й зради, було полегшено і династичною кризою: за обома доступними нам джерелами, Астіаг не мав спадкоємця-сина. Ктесій називає спадкоємцем його зятя Спітаму, на якого спиралася незадоволена партія і проти якого й діяли мідійські прихильники Кіра. Мідія впала не без боротьби; Ктесій навіть говорить про наступ та перемогу Астіага. Геродот визнає його хоробрість, яка дійшла до озброєння людей похилого віку.
Перемога повсталих
Грецькі і вавилонські джерела сходяться на тому, що повстання Кіра проти Мідії тривало три роки. Хроніка Набоніда під 6-м роком (550 рік до н. е.) повідомляє:
Таким чином, війна Астіага з Кіром тривала три роки і закінчилася на користь персів тільки завдяки зраді, причому Астіаг перебував у наступі. Де вибухнула остання битва, і чи правий Ктесій, що розташовує її в самих Пасаргадах, достеменно невідомо. Ктесій посилається при цьому на перський переказ, за яким встановлювався звичай, щоб кожен цар при кожному відвідуванні Пасаргад давав всім жінкам міста по золотій монеті у вічній вдячність за те, що завдяки їх втручанню була здобута перемога, яка вирішила результат кампанії і долю Персії, оскільки перси, присоромлені своїми дружинами і матерями, боролися рішучіше. Такий звичай дійсно існував, за переказами, навіть Александр Македонський йому слідував. Проте такий звичай міг мати й інше походження: у багатьох народів звичаям, походження яких забувалось, придумувалося пояснення, пов'язане з відомими історичними або міфологічними персонажами.
Кір — цар Мідії
Кір захопив мідійську столицю Екбатану і оголосив себе царем як Персії, так і Мідії, прийнявши при цьому офіційний титул мідійських царів. Із захопленим у полон Астіагом Кір обійшовся милостиво і навіть, якщо вірити Ктесію, призначив його намісником Парканії (можливо, Гірканії) і одружився з його донькою (тут вже Кір, виходить, був не сином дочки Астіага, а її чоловіком). З близьких Астіагу осіб, за словами того ж Ктесія, постраждав тільки Спітама як законний спадкоємець і небезпечний конкурент Кіра, в усьому ж іншому переворот був лише зміною династії. Мідія та мідяни і за Ахеменідів не були принижені і вважалися рівноправними з персами. Екбатана продовжувала зберігати значення столиці, розділивши цю роль з Персеполем, Пасаргадами та Сузами. В Ектабані цар проводив літній сезон.
Все це зумовило в очах навколишніх народів погляд на Персію, як на продовження Мідії. Одночасно законність правління Кіра в Мідії підтверджувалася його кровними зв'язками з Астіагом, про які, крім Геродота, згадують й інші античні історики (Юстин, Еліан). У мідян перси запозичили систему державного управління, яка багато в чому сходила традиціями до ассирійської. Підкоривши Мідію, Кір впродовж наступних двох років (550 — 548 року до н. е.) захопив країни, що входили раніше до складу колишньої Мідійської держави: Парфію і, ймовірно, Вірменію. Гірканія підкорилася персам добровільно. У ті самі роки перси захопили всю територію Елама.
Завоювання Кіра II в Малій Азії
Завоювання Лідії
547 року до н. е. на бік Кіра добровільно перейшла Кілікія і надала йому військову допомогу. За це Кір ніколи не посилав до неї сатрапів, а залишив у влади місцевих правителів, які повинні були сплачувати йому данину і в разі необхідності виставляти військо.
Таким чином, Кір впритул підійшов до кордонів Лідійського царства — однієї з наймогутніших держав Близького Сходу, що також претендувала на гегемонію в Малої Азії. Згідно з Геродотом, ініціатива війни належала Лідійському цареві Крезу. 547 року до н. е. лідійці вторглися у Каппадокію, що знаходилася раніше під владою мідійців, і після перемоги персів над останніми відійшла в зону їхнього впливу. Туди ж попрямував Кір, по дорозі поповнюючи свою армію з представників тих народів, територією яких він проходив. Були відправлені посли в міста Іонії та Еоліди із закликом відійти від Креза і виступити на боці Кіра. Однак малоазійські греки воліли зайняти вичікувальну позицію.