М — літера української та інших слов'янських абеток. Сімнадцята літера української абетки. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера («мисліте»), що походить з візантійського уставного письма.
Звуки [m] (м) — дзвінкий губно-губний носовий [m̥] (твердий м) — глухий губно-губний носовий [ɱ] (твердий м) — дзвінкий губно-зубний носовий
Історія У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав і скоропис) вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.
У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
Використання В сучасній українській мові цією літерою позначають твердий або м'який сонорний зімкнений носовий губний приголосний звук (мати, місто, мир).
«М» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.
У давньоруській і староукраїнській писемностях мала числове значення «сорок». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «сімнадцятий».
При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна.
Таблиця кодів Кодування Реєстр Десятковийкод 16-ковий код Вісімковий код Двійковий код Юнікод Велика 1052 041C 002034 00000100 00011100 Мала 1084 043C 002074 00000100 00111100 ISO 8859-5 Велика 188 BC 274 10111100 Мала 220 DC 334 11011100 KOI 8 Велика 237 ED 355 11101101 Мала 205 CD 315 11001101 Windows 1251 Велика 204 CC 314 11001100 Мала 236 EC 354 11101100
Література
Джерела
Посилання