О, о — кирилична літера, є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі.
Історія За формою накреслення це дещо видозмінена кирилична літера («онъ»), що походить від греко-візантійської уставної літери Ο («омікрон»).
У давньоруській і староукраїнській писемностях паралельно з вживалася (переважно на початку слова) для позначення цього ж звука також кирилична літера Ѡ («омега»), яка походить від греко-візантійської Ω («омеги»), а для передавання звукосполучення «от» — літера Ѿ («от»). Всі ці літери у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалися у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
У старослов'янській кириличній цифірі мала числове значення «сімдесят».
У глаголиці мала накреслення і числове значення «80».
Використання О — дев'ятнадцята в українській абетці, буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У сучасній українській мові цією літерою позначають кілька схожих звуків: [ɔ] — огублений голосний заднього ряду низько-середнього підняття (вогонь, озеро); [o] — його алофон, що вимовляється у ненаголошеній позиції перед складом з наголошеним — [зоузуля, коужух] (близько до «у»); [o̞] — його другий алофон (поїзд).
Звук «о» Літера о передає фонему /o/, що містить кілька алофонів: [ɔ], [o], [o̞]. Ця фонема в сучасній українській мові може мати різне походження. Від праслов'янського *o. Таке походження має /o/ у більшості слів. У закритих складах він часто переходить у [i] (дому — дім, коло — кіл): це явище називається ікавізмом. У праслов'янській мові *o походить від таких ранньопраслов'янських й праіндоєвропейських звуків: Від *ŏ — короткого варіанта звука [o]. Це підтверджують дані порівняльного мовознавства: — і («будова»); — і . Від довгого варіанта цього звука *ō походить інша праслов'янська фонема — *a. Від *ă — короткого варіанта звука [a]. Пор. — ; — і ; — і , — («тато»). Довгий варіант цього звука *ā також поклав початок праслов'янському *a. Від праслов'янського *ъ — редукованого голосного непереднього ряду. Саме таке походження має [о] у словах сон, мох, рот, у закінченнях орудного відмінка однини (домом, сином, братом). Особливістю [о], похідного від *ъ, є те, що він не переходить в [i] у закритих складах (сон < *sъnъ, мох < *mъxъ, рот < *rъtъ, домом < *domъmь). Рідкісні винятки з цього правила (утік) пояснюються дією закону граматичної аналогії. Від вставного [о], що з'явився у деяких словах на стиках приголосних після занепаду редукованих (сосон < ). У запозиченнях з інших мов (космос, роль, пілон, оранжерея).
Словотворення «О» може бути префіксом-формантом при словотворенні, напр., омріяти, огорнути, охопити, ошукати. Сучасні українські прийменники (префікси) о-, об- походять від індоєвропейських прийменників (префіксів) *o, obъ, *otъ. Прийменник (префікс) *obъ мав первинне значення руху навколо, довкруги чогось, а прийменник *o — абстрактні значення переходу в інший стан (нині за ним закріплене значення завершення перехідної дії). Префікс о- має фонетичні варіанти об-, обі-, обо-, які здебільшого зумовлені наступним сполученням звуків. З іншого боку, первісне obъ спрощується перед приголосними до о.
Вигук «О» може бути вигуком, вказівною часткою. Уживається при вираженні різних почуттів, душевних переживань і для підсилення емоційної виразності.
Інше використання Використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «дев'ятнадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 7-О і т. д.
В інших кириличних абетках
Російська мова У російській мові «о» передає звук [o] лише у наголошених складах. У ненаголошених вона читається як [a] (корова — [каро́ва]) або [ъ] (молоко — [мълако́]) — це явище відоме як акання. У північноросійських діалектах «о» читається як [o] і в ненаголошеному положенні — це називається оканням.
Церковнослов'янська мова У церковнослов'янському письмі літера «онъ» має кілька графічних варіантів, що розрізнюються за вживанням: Звичайний «онъ» — ; Вузький «онъ» — використовується у складі диграфа «ук» (правильніше «он-ік»). Широкий «онъ» — . Використовується у таких випадках: на початку слів (), на початку другої частини складних слів (), на початку кореня після приставок (), у географічних назвах (річка Йордан) і (сучасне місто Яффа або Яффо) і похідних від них, для позначення числа 70 у кириличній цифірі;
Поряд з буквою «онъ» для позначення звука [о] у церковнослов'янському письмі використовується також Ѡ («омега»). Вживання тієї чи другої літери регламентується правилами правопису. Для передавання сполучення «от» у прийменниках і приставках використовують букву Ѿ («от»).
Варіанти У московській орфографії (дониконівській і старообрядців) «вузьке» накреслення могло вживатися замість звичайного і в інших випадках (частіше ненаголошене), але без чіткої системи, лише з міркувань зручності набирання «тісних» рядків. У стародрукованих книгах (Івана Федорова та інших) «широке» накреслення взагалі не використовувалося — замість нього вживали «звичайне», а замість останнього — «вузьке».
У рукописах трапляються і більш екзотичні варіанти: У слові «око» літеру «о» писали з крапкою усередині — для схожості зі справжнім оком — ; У двоїні «очи» літеру «о» могли писати з двома крапками — , або подвійною, з крапками у кожній із з'єднаних між собою «о» — . У слові «многоочитїи» (про херувимів) відоме вживання цілої «хмари» з літер «о» з крапками — ꙮ; У словах округъ, окрестъ з похідними від них усередині «о» ставили хрестик («охресне о») —
У пізних берестяних грамотах XV століття (окремі приклади є в XIV і навіть у XIII століттях) «широке» о (у деяких почерках розімкнуте згори) і о з крапкою усередині («очне», воно могло бути вузьким і широким і навіть з «війками» зверху) часто використовували на початку слова і після голосної, у той час як в інших позиціях виступало звичайне «вузьке» о. Замість «широкого» могли використовувати й омегу.
Фігурні старокириличні накреслення О включені у стандарт Юнікод версії 7.0: Вид символаКод великої літери—U+A66CU+A668U+A698U+A69AU+A66AКод малої літериU+A66EU+A66DU+A669U+A699U+A69BU+A66B
Цікаві факти Слово з трьома цими літерами підряд: зоооб'єднання. В українській мові існує слово, що складається з однієї цієї літери — «о». Воно омонімічне: може означати як вигук, часто уживаний у звертанні (О, музо, панночко Парнаська! Спустись до мене на часок), так і прийменник (перед голосними має форму об). Зараз цей прийменник використовується лише для позначення часу (о сьомій годині), і з дієсловами, що мають значення «зіткнутися», «ударитися», «битися» (миска розбилася о камінь, хвилі б'ються о берег). Історичне вживання прийменника «о» було ширшим, так, у сполученні з місцевим відмінком він широко використовувався замість прийменника «про», трапляється в цьому значенні він і в літературі: «О Довбушу він ніколи не споминав, о грошех і скарбах тож само ні» (І. Я. Франко), «А тут бур'ян, піски, тали… І хоч би на сміх де могила О давнім давні говорила» (Т. Г. Шевченко), «Ще довго стояла громада нерухомо.. Нарешті розійшлась: кожний мав о чім думати після слів Соловейка» (М. М. Коцюбинський). У цьому значенні прийменник «о» зараз широко вживається у деяких слов'янських мовах (, , , — «я думаю про тебе»). У сучасній українській мові може заміняти «про» з метою стилизації під старосвітське мовлення («Слово о полку Ігоревім»). На кириличній клавіатурі з розкладкою ЙЦУКЕН літери А і О помічені точками або рисками — для зручнішої орієнтації при сліпому методі друкування. Згідно зі Словарем української мови Б. Грінченка, «оником» (зменшувальна форма «он») наприкінці XIX — початку XX ст.ст. називали нуль.
Таблиця кодів Кодування Регістр Десятковийкод 16-ковий код Вісімковий код Двійковий код Юнікод(звичайне О, о) Велика 1054 041E 002036 00000100 00011110 Мала 1086 043E 002076 00000100 00111110 Юнікод(широке ) Велика 1146 047A 002172 00000100 01111010 Мала 1147 047B 002173 00000100 01111011 ISO 8859-5 Велика 190 BE 276 10111110 Мала 222 DE 336 11011110 KOI 8 Велика 239 EF 357 11101111 Мала 207 CF 317 11001111 Windows 1251 Велика 206 CE 316 11001110 Мала 238 EE 356 11101110
Примітки
Література Півторак Г. П. О // Вимова о з наближенням до у // Спочатку було Слово… Від мовного узусу — до літературної норми (Нарис генези української літературної мови) / Віктор Мойсієнко, . — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2024. — С. 101—103. — ISBN 978-83-235-6701-1